Постанова № 43474405, 02.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2015 р. Справа № 922/5536/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників:

позивача - Макогон А.О., за довіреністю №01-026-1821 від 25.12.2014

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський машинобудівельний завод", м. Лисичанськ (вх. №1518 Х/3-12) на рішення господарського суду Харківської області від 11 лютого 2015 року у справі № 922/5536/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат", м. Алчевськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський машинобудівельний завод", м. Лисичанськ

про стягнення 565942,54 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.02.2015 по справі №922/5536/14 (суддя Доленчук Д.О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський машинобудівельний завод" на користь Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" попередню оплату в сумі 449874, 24 грн., неустойку в сумі 26499,44 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 9527,47 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лисичанський машинобудівельний завод" з рішенням місцевого господарського суду не погодилося та подало до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду від 11.02.2015 по справі №922/5536/14 в частині стягнення 26499,44 грн. неустойки, в даній частині прийняти нове рішення, яким відмовити у стягненні неустойки в розмірі 26499,44 грн.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його часткового скасування.

Публічне акціонерне товариство "Алчевський металургійний комбінат" у відзиві (вх.4713 від 23.03.2015) на апеляційну скаргу зазначає, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і відсутні підстави для його скасування. Просить рішення господарського суду Харківської області від 11.02.2015 по справі №922/5536/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач в судове засідання 02.04.2015 не з'явився, однак на адресу суду направив клопотання (від 01.04.2015 року вх.№5179), в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату.

Розглянувши вищезазначене клопотання, враховуючи, що діюче законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти їх інтереси в суді, у зв'язку з чим учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідність участь у судовому засіданні іншого представника, колегія суддів вирішила у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" про відкладення розгляду справи відмовити.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги ст. 27 Господарського процесуального кодексу України покладено також і на третіх осіб.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідач свого представника у судове засідання 02.04.2015 не направив, у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків є укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лисичанський машинобудівельний завод" (постачальник - відповідач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Алчевський металургійний комбінат" (покупець - позивач у справі) договір поставки за №АМК - 497-2014-пст від 11.02.2014, відповідно до умов якого (п.1.1) постачальник приймає на себе зобов'язання поставити обладнання (далі - товар), передати його у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, передбаченими даним договором. Ціна, кількість, асортимент, якісні характеристики та строки поставки обумовлюються сторонами у відповідних специфікаціях, які є невід'ємними частинами до даного договору (п.1.2 договору).

Поставка товару здійснюється партіями. Під партією розуміється частина товару по одній специфікації, поставка якого може бути здійснена по узгодженню сторін, без відступлення від умов специфікації та договору. Строк поставки партій товару вказується у специфікаціях (п. 3.1, 3.5 договору).

Сторонами погоджено у п. 4.1 договору, що поставка товару здійснюється по цінам в національній валюті України, які встановлені у відповідності до умов поставки, які вказані в Специфікаціях, та включають в себе всі податки, збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки та маркування та інші витрати постачальника, які пов'язані із поставкою товару.

Загальна вартість договору встановлюється, як загальна вартість товару, поставка якого здійснюється у відповідності до доданих до нього специфікацій (п. 4.3 договору).

У відповідності до розділу 5 договору, на покупця покладений обов'язок оплатити товар шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника згідно умов, вказаних в специфікаціях до справжнього договору (п. 5.3 договору).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що за порушення строків поставки товару, передбаченого договором відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 8% від вартості непоставленого товару. При цьому, якщо строки поставки товару порушені відповідачем більш ніж на 15 календарних днів, відповідач сплачує позивачу неустойку в розмірі 0,3% від вартості не поставленого товару за кожен день прострочки, починаючи з дня прострочки. Неустойка нараховується до моменту фактичного припинення порушення договірного зобов'язання.

Одночасно контрагентами, на виконання умов договору, було погоджено та підписано сертифікацій №2 від 24.02.2014, відповідно до якої зобов'язаними сторонами узгоджено найменування товару, кількість товару, строк поставки товару та ціну договору. Дана специфікація є невід'ємною частиною договору.

В межах укладеного між сторонами договору, Публічним акціонерним товариством "Алчевський металургійний комбінат" перераховано на розрахунковий рахунок відповідача попередню оплату за товар в сумі 449874,24 грн.

Разом з тим, відповідач зі свого боку зобов'язання в частині своєчасної поставки товару не виконав, у зв'язку з чим Публічне акціонерне товариство "Алчевський металургійний комбінат" направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський машинобудівельний завод" претензію № 026-58 від 20.10.2014 з вимогою щодо повернення попередньої оплати за товар, в сумі 449874,24 грн. Дана претензія залишена відповідачем без відповіді.

У зв'язку з тим, що відповідачами не вчинено дії по поверненню суми попередньої оплати за товар, позивач, посилаючись на норми статей 530, 693 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, був змушений звернутися до господарського суду для відновлення порушених прав і інтересів підприємства-позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З огляду на ст. 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

Положення ст. 626 Цивільного кодексу України передбачають, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

З приписів ст. 3 Цивільного кодексу України вбачається, що однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Разом із тим ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Правові позиції втілені у ст. 638 Цивільного кодексу України визначають, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є умови про предмет договору, а також ті, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі договору поставки.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції жодна із сторін не заперечувала щодо укладення та виконання договору поставки.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього кодексу.

Відповідно п. 3 специфікації № 2 до договору, поставка товару здійснюється на умовах 70% передплати, 30% протягом 5-ти банківських днів після отримання повідомлення про готовність продукції. Повідомлення про готовність продукції повинно бути направлено постачальником (відповідачем) не пізніше 35 днів з моменту перерахування 70% передплати.

На виконання умов специфікації №2 до договору поставки, позивач здійснив попередню оплату за товар, що підтверджується копією банківської виписки про перерахування грошових коштів (а. с. 16-19, том 1).

Згідно з ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно п. 4 специфікації №2 до договору строк поставки товару складає 40 днів з моменту перерахування перших 70% передплати.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач належним чином не виконав покладені на нього обов'язки щодо поставки позивачу товару.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Матеріалами справи підтверджується звернення позивача (претензію № 026-58 від 20.10.2014) до відповідача із проханням повернути в добровільному порядку суму попередньої оплати в розмірі 449874,24 грн. Однак, відповідачем залишено без відповіді та задоволення вказана претензія.

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки у встановлений законом строк і станом на час розгляду справи в суді відповідач свій обов'язок щодо передачі товару позивачу не виконав, що підтверджується відсутністю підписаних між сторонами уповноваженими представниками сторін у встановленому порядку видаткових накладних, довіреностей позивача, виданих на своїх представників на отримання товару та переданої позивачу документації, то у позивача у відповідності до ст. 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 449874,24 грн., які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Визначення категорії форс-мажорних обставин у частині 2 цієї статті може охоплювати не тільки події суспільного життя, тобто неможливість виконання зобов'язань у результаті цілеспрямованих дій осіб, які перебувають поза межами зобов'язання (наприклад, ембарго на експортно-імпортні операції, воєнні дії, страйки, масові безладдя), але й стихійні природні явища, які ставляться до іншої категорії обставин, що звільняють від відповідальності, а саме непереборної сили. Ототожнення цих принципово різних по своїй природі причин для звільнення від відповідальності є юридично неправильним. Категорія непереборної сили втілює в собі лише стихійні природні явища, які внаслідок їхньої винятковості, невідворотності й непередбачуваності визначають обмеження відповідальності за заподіяння шкоди у випадках, визначених законом. Причому непереборна сила як підстава для обмеження відповідальності може мати місце лише в позадоговірних (деліктних) правовідносинах й у випадках порушення договірних зобов'язань, якщо це прямо передбачено законом (наприклад, у випадках, передбачених статтею 418 ГК України). У той же час категорія форс-мажору охоплює лише виняткові події суспільного життя, які сторони самі на диспозитивних підставах визначають у договорі як право на звільнення від подальшого виконання зобов'язання за згодою, якщо такі події будуть відбуватися в період дії договору. Сторони можуть передбачити в договорі безвинну відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, але обмежити її випадками передбачених у договорі форс-мажорних обставин. Загальним для обставин непереборної сили й форсу-мажору є лише їхній зовнішній характер впливу на причинно-наслідковий ланцюг діяльності учасників конкретних правовідносин, тобто ці обставини перебувають поза контролем учасників правовідносин.

Отже, форс-мажорною обставиною є зовнішня обставина, яку можна передбачити під час укладання договору, запобігти її виникненню, проте яку не можна уникнути, або ж попередити її наслідки, і яка не викликана з вини жодної зі сторін і створює неможливість виконання договору, його частини або конкретного зобов'язання, але теоретично можливо уявити. Також, треба зазначити, що форс-мажорні обставини можуть містити декілька типів подій, такі як стихійні природні явища, обставини соціального характеру та дії влади (юридичний форс-мажор).

Необхідно зазначити, що за приписами ст. 79 Конвенції Організації Об'єднаних Націй "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" від 11.04.1980 (набула чинності для України з 01.02.1991), сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків. Сторона, яка не виконує свого зобов'язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання (ч.4 цієї статті).

Звільнення від відповідальності, передбачене цією статтею, залишається лише на той період, протягом якого існує дана перешкода (ч.3 ст.79 Конвенції).

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Також, відповідно до ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України, сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

У відповідності до п. 8.1 договору при настанні стихійних явищ природного характеру (землетрус, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки тощо) лих техногенного та антропогенного походження (вибухи. пожежі і т.п.), обставин соціального, політичного та міжнародного походження (військові лиха, громадські хвилювання, епідемії, страйки, бойкоти , блокади, ембарго, інші міжнародні санкції або дії державних органів), які є обставинами неможливості частково або в повній мірі виконання зобов'язань за цим договором. Сторони звільняються від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань пропорційно часу дії форс-мажорних обставин.

Отже, наведена умова договору не визначає настання обставин непереборної сили підставою для припинення договору. При цьому, передбачено продовження термінів виконання зобов'язань відповідно строку дії таких обставин із зазначенням про те, що настання форс-мажорних обставин не є підставою для звільнення сторін від виконання своїх зобов'язань.

За змістом статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статті 14 1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

Як вбачається з листа Торгово-промислової палати від 30.05.2014 № 1362/-05-5, Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів (контрактів) на підставі чинного законодавства України, Методики про порядок засвідчення Торгово-промисловою палатою України форс-мажорних обставин.

Сертифікат видається по кожному контракту (договору) окремо українською (або іноземною) мовою за бажанням заявника. Копії виданих сертифікатів (висновків) та документів, на підставі яких вони були видані, зберігаються у департаменті юридичного забезпечення протягом 3-х років (лист Міністерства юстиції України від 30.05.2014 № 6602-0-26-14/8.1).

Відповідно до сертифікату Торгово-промислової палати України № 1610 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 18.11.2014 (вих. № 4962) Товариству з обмеженою відповідальністю "Лисичанський машинобудівельний завод" засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) в частині виконання зобов'язань в обумовлені строки щодо поставки товару за договором за №АМК - 497-2014-пст від 11.02.2014. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) встановлено з 28.05.2014.

Сторона, для якої настали форс-мажорні обставини, зобов'язана на протязі не більш ніж 5 календарних днів від дня їх настання або закінчення, повідомити у письмовій формі іншу сторону. Факти, вказані в повідомленні, повинні бути підтверджені Торгово-промисловою палатою або іншим повноваженим органом (п. 8.2 договору).

Будь-які докази того, що до моменту прийняття оскаржуваного рішення, відповідачем було повідомлено позивачу, у строк, встановлений в п. 8.2 договору, про те, що у результаті дії обставин непереборної сили останній не може виконувати зобов'язання за договором - відсутні.

Посилання відповідача на повідомлення позивача про форс-мажорні обставини по електронній пошті не підтверджене жодними доказами.

Окрім того, колегія суддів зазначає, про неможливість звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання ним своїх зобов'язань за договором на підставі ст. 617 ЦК України з посиланням на сертифікат Торгово-промислової палати України від 18.11.2014, яким засвідчено початок дій форс-мажорних обставин на території Луганської області, і як наслідок наявність підстав для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог, оскільки для застосування наслідків непереборної сили необхідна наявність причинно-наслідкового зв'язку між настанням певної обставини непереборної сили і неможливістю виконання свого зобов'язання саме через наявність такої обставини. В даному випадку такий зв'язок відсутній, оскільки матеріали справи містять направлений на адресу позивача лист (вх. 178) зі змісту якого вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лисичанський машинобудівельний завод" попри всі наявні труднощі розпочало виробничу діяльність, та приймає всі необхідні заходи щодо прискорення темпів випуску продукції, яка визначена в укладеному між сторонами договору.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського Кодексу України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського Кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського Кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського Кодексу України).

Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного Кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського Кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського Кодексу України.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського Кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Така позиція узгоджується з викладеним у пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 - сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 Цивільного кодексу України, частина перша статті 231 Господарського Кодекс України).

З умов договору (п. 7.2 договору) вбачається, що сторони погодили, що за порушення строків поставки товару, передбаченого договором відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 8% від вартості непоставленого товару. При цьому, якщо строки поставки товару порушені відповідачем більш ніж на 15 календарних днів, відповідач сплачує позивачу неустойку в розмірі 0,3% від вартості не поставленого товару за кожен день прострочки, починаючи з дня прострочки. Неустойка нараховується до моменту фактичного припинення порушення договірного зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані щодо невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по поставці товару у розмірі та у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог щодо стягнення на користь позивача пені.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 116068,30 грн. за невиконання останнім покладених на нього договірних зобов'язань.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення позивачем суми пені, колегія суддів встановила, що розрахунок позивача виконаний з помилками, що враховано судом першої інстанції при вирішення спору по суті. Відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню за уточненим розрахунком колегії суддів в сумі 26499,44грн.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статті 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 11 лютого 2015 року у справі № 922/5536/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський машинобудівельний завод", м. Лисичанськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11 лютого 2015 року у справі № 922/5536/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 07 квітня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.