Рішення № 43473229, 24.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2015

Справа №910/403/15-г

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна"

до

Публічного акціонерного товариства "Укрбудресурси"

про

стягнення 162 210,55 грн.

Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача

не з'явився

від відповідача

не з’явився

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 24 березня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрбудресурси" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 168 503,69 грн., з яких, 140 760,00 грн. заборгованості за договором зберігання № З-1/10/2012 від 30.10.2012 року, 3 368,84 грн. три проценти річних, 24 374,85 грн. інфляційних нарахувань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2015 року порушено провадження у справі № 910/403/15-г, слухання справи призначено на 10.02.2015 року.

10.02.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та заява про зменшення розміру позовних вимог у відповідності до якої просить суд стягнути з відповідача 114 020, 00 грн. суму основного боргу, 3 909, 61 грн. три проценти річних, 29 328, 88 грн. інфляційних втрат, а також покласти на відповідача судові витрати.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог приймається судом до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахуванням заяви поданої 10.02.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва.

Представники сторін в судове засідання 10.02.2015 року не з’явилися, про дату та час слухання справи повідомлялись належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2015 року розгляд справи було відкладено на 24.02.2015 року, у зв'язку з неявкою сторін та необхідністю подання додаткових доказів у справі.

Представник відповідача в судове засідання 24.02.2015 року не з’явився, вимоги ухвали суду від 10.02.2015 року не виконав, письмового відзиву на позов не надав, про причини своєї неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У судовому засіданні 24.02.2015 року представник позивача подав клопотання про продовження строків розгляду спору.

Розглянувши подане позивачем 24.02.2015 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2015 року строк розгляду спору у даній справі на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 24.03.2015 року.

24.03.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 120 540,00 грн. заборгованості за договором зберігання № З-1/10/2012 від 30.10.2012 року, 3 963,99 грн. три проценти річних, 37 706,56 грн. інфляційних нарахувань.

У судове засідання 24.03.2015 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 24.03.2015 року не з’явився, вимоги ухвали суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 16, на яку було відправлено ухвали суду підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та вказана в позові.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи – учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Факт належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання підтверджується підписами уповноважених осіб Публічного акціонерного товариства "Укрбудресурси" на рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд –

ВСТАНОВИВ:

30.10.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна" (зберігач) та Публічним акціонерним товариством "Укрбудресурси" (поклажодавець) було укладено договір зберігання № З-1/10/2012 (надалі по тексту - Договір), за умовами якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом строку цього Договору сапропель (надалі іменується - майно).

Згідно з пунктом 1.2. Договору кількість майна, що передається на зберігання, визначається актом передачі майна на зберігання, який є невід'ємною частиною цього Договору.

Місце зберігання майна - належний зберігачу склад на вул. Приозерна, буд. 9, в с. Смоляри - Світязькі, Шацький район, Волинська область (пункт 1.3. Договору).

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що передача майна на зберігання здійснюється у вказаному в пункті 1.3 договору місці та оформляється актом передачі майна на зберігання, який складається в 2-хекземплярах, по 1-му для кожної із сторін.

Відповідно до пункту 4.3. Договору про зберігання майна поклажедавцю робиться відповідна відмітка в Акті передачі майна на зберігання.

Плата за зберігання становить 12 120,00 грн., в тому числі ПДВ 2 020,00 грн. та виплачується поклажодавцем щомісячно не пізніше 5-го числа поточного місяця. Форма оплати - безготівкова, шляхом перерахунку коштів на банківський рахунок зберігача, зазначений в цьому Договорі (пункт 5.1. Договору).

За змістом пунктів 8.1., 8.2. Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 30.10.2013 року.

04.10.2013 року між сторонами було укладено угоду № 1 до Договору, за умовами якого, сторони, зокрема продовжили строк дії Договору до 30.10.2014 року.

26.06.2014 року між сторонами було укладено угоду № 2 до Договору, відповідно до якого сторони погодили внести зміни до пункту 5.1. Договору та викласти його в наступній редакції: "плата за зберігання з 01.07.2014 року становить 3 260,00 грн., в тому числі ПДВ 543,33 грн., в місяць та виплачується поклажодавцем щомісячно не пізніше 5-го числа поточного місяця. Форма оплати - безготівкова, шляхом перерахунку коштів на банківський рахунок зберігача, зазначений у цьому Договорі".

На виконання умов Договору, поклажодавець передав, а зберігач прийняв на зберігання наступне майно: сапропель у кількості 2590 тон, що підтверджується актом передачі майна на зберігання № 1 від 30.10.2012 року, який підписано та скріплено печатками сторін.

За період з листопада 2012 року по березень 2015 року позивач надав відповідачу послуги зберігання, згідно умов Договору, на загальну суму 271 740,00 грн., що підтверджується, зокрема, актами здачі - прийняття робіт, які підписані та скріплені печатками сторін.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує на те, що незважаючи на закінчення строку дії Договору, станом на момент розгляду даної справи, відповідач не забрав майно, а саме, сапропель у кількості 2590 тон, яке знаходиться на зберіганні Товариством з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна" та не здійснив оплату за надані позивачем послуги у повному обсязі, внаслідок чого у Публічного акціонерного товариства "Укрбудресурси" виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна" на суму 120 540,00 грн.

Зважаючи на вищенаведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 120 540,00 грн. заборгованості за договором зберігання № З-1/10/2012 від 30.10.2012 року, 3 963,99 грн. три проценти річних, 37 706,56 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Судом встановлено, що 30.10.2012 року між сторонами було укладено договір зберігання № З-1/10/2012, за умовами якого відповідач передав, а позивач прийняв на зберігання протягом строку цього Договору сапропель у кількості 2590 тон, що підтверджується актом передачі майна на зберігання № 1 від 30.10.2012 року, який підписано та скріплено печатками сторін.

Згідно зі статтею 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Сторони, з урахуванням умов угоди № 1 від 04.10.2013 року до Договору, погодили строк дії Договору до 30.10.2014 року.

Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (стаття 948 Цивільного кодексу України).

Згідно пунктом 3.1.3 Договору поклажодавець зобов'язаний забрати у зберігача майно протягом 7-ми днів після закінчення строку Договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на момент розгляду даної справи, відповідач не забрав майно, передане на зберігання згідно з Договором та не здійснив оплату за таке зберігання у повному обсязі.

За змістом приписів частини 3 статті 946 Цивільного кодексу України якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов‘язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що станом на момент розгляду даної справи, відповідач не забрав майно, передане на зберігання згідно з Договором та не здійснив оплату за таке зберігання у повному обсязі, внаслідок чого у Публічного акціонерного товариства "Укрбудресурси" виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна" на суму 120 540,00 грн.

Доказів протилежного суду не надано.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приймаючи до уваги те, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем у розмірі 120 540,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем, в порядку статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростований, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна" про стягнення Публічного акціонерного товариства "Укрбудресурси" заборгованості за договором зберігання № З-1/10/2012 від 30.10.2012 року у розмірі 120 540,00 грн. підлягають задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 963,99 грн. три проценти річних, 37 706,56 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права вимагати від відповідача сплати останнім 3% річних за порушення грошового зобов’язання від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних на загальну суму 3 963,99 грн.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Дослідивши розрахунок збитків від інфляції, наданий позивачем, судом визнає його арифметично вірним, а позовні вимоги про стягнення з відповідача 37 706,56 грн. інфляційних нарахувань обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Як вбачається з квитанції № ПН10002 від 16.12.2014 року на суму 3 370,07 грн. та квитанції № 34489130 від 20.03.2015 року на суму 474,14 грн., позивач, керуючись вищевказаними нормами законодавства сплатив судовий збір за подання позову у даній справі на загальну суму 3 844,21 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Приймаючи до уваги те, що сума позову у даній справі, з урахуванням заяви про зменшення позову поданої позивачем 10.02.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва та заяви про збільшення позовних вимог поданої позивачем 24.03.3015 року, становить 162 210,55 грн., розмір судового збору, що підлягає до сплати становить 3 244,21 грн.

За таких обставин, у відповідності до частини статті 7 Закону України "Про судовий збір", позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 600,00 грн. (3 844,21 грн. - 3 244,21 грн.)

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати з судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрбудресурси" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 04648809) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна" (44021, Волинська обл., Шацький район, с. Світязь, вул. Жовтнева, 24, код ЄДРПОУ 33579789) 120 540 (сто двадцять тисяч п'ятсот сорок) грн. 00 коп. заборгованості, 3 963 (три тисячі дев'ятсот шістдесят три) грн. 99 коп. три проценти річних, 37 706 (тридцять сім тисяч сімсот шість) грн. 56 коп. інфляційних нарахувань, 3 244 (три тисячі двісті сорок чотири) грн. 21 коп. судового збору.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Зендер-Україна" (44021, Волинська обл., Шацький район, с. Світязь, вул. Жовтнева, 24, код ЄДРПОУ 33579789) з Державного бюджету України 600 (шістсот) грн. 00 коп. судового збору як такий, що внесений у більшому розмірі, ніж передбачено законом, перерахований згідно квитанції № ПН10002 від 16.12.2014 року та квитанції № 34489130 від 20.03.2015 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.03.2015 року

Суддя С.В. Стасюк