Ухвала суду № 43472256, 31.03.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/265/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Клопот С.Л. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

31 березня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції та заступника прокурора Чернігівської області Данішевського В.Б. на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.02.2015 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив: визнати неправомірною постанову Деснянського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції від 20.05.2014 про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору в сумі 30501, 37 грн. та скасувати її з дня винесення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.02.2015 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням Деснянський відділ Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції та заступник прокурора Чернігівської області Данішевський В.Б. звернулися із апеляційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 05.05.2014 Деснянським районним судом м. Чернігова було видано виконавчий лист по справі № 750/2327/14-2/750/1021/14 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 305013, 7 грн. (а.с. 19)

12.05.2014 відділом Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 43231072 та запропоновано боржнику в добровільному порядку виконати вказаний виконавчий лист у строк до семи днів з моменту винесення постанови, в разі ненадання документального підтвердження виконання рішення, виконати його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

20.05.2014 головним державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Татарчук М.О. у виконавчому провадженні ВП № 43231072 була прийнята постанова про стягнення з боржника виконавчого збору, якою з позивача стягнуто виконавчий збір у розмірі 30 501, 37 грн. (а.с. 23).

З апеляційної скарги заступника прокурора Чернігівської області Данішевського В.Б. вбачається, що ОСОБА_2 сплатив заборгованість 12.11.2014.

19.11.2014 старшим державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Данілевським О.М. у виконавчому провадженні ВП № 45536714 була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови № 43231072, виданої 20.05.2014 Деснянським відділом державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, якою з позивача стягнуто виконавчий збір у розмірі 30 501, 37 грн. (а.с. 33). Вказану постанову від 19.11.2014, як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 отримав 22.12.2014.

24.12.2014 позивач звернувся з письмовим запитом до відповідача, в якому просив надати копію постанови головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Татарчук М.О. № 43231072, виданої 20.05.2014.

Листом від 06.01.2015 № М-62/30/14, який 13.01.2015 відправлений рекомендованим листом, позивачу було відмовлено в наданні копії постанови № 43231072, від 20.05.2014, при цьому повідомлено про підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору - невиконання в самостійному порядку в строки, встановлені законом, винесеної 12.05.2014 державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. Дана відповідь від 06.01.2015 за № М-62/30/14 була отримана позивачем 20.01.2015.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не було доведено правомірності прийнятої постанови ВП № 43231072 про стягнення з боржника виконавчого збору від 20.05.2014, а тому позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Апелянти у своїх скаргах зазначають, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Колегія суддів вважає доводи апелянтів необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з ч. 2, 5 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення, буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Представником відповідача надано докази направлення позивачу копії постанови від 12.05.2014 державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

Однак, як встановлено судом першої інстанції, позивач цю постанову не отримував, а відтак не був обізнаний з її текстом, в тому числі і з своїм зобов'язанням виконати рішення суду у добровільному порядку, на протязі встановленого часу, а тому посилання позивача на необізнаність щодо відкриття такого виконавчого провадження є обґрунтованими.

Колегія суддів зазначає, що реєстр вихідної кореспонденції не є належним доказом направлення боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки не дає можливості суду перевірити вміст поштового відправлення.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Вищого адміністративного суду України від 07.11.2013 у справі № К/800/35120/13.

Таким чином, оскільки суду не надано доказів про отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження, то неможливо встановити початок і закінчення 7 денного строку, наданого органом Державної виконавчої служби строку для добровільного виконання рішення суду.

Частиною 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Відповідно до ч. 7 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

За правилами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Згідно з пунктом 4.16.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999, право органу державної виконавчої служби на стягнення виконавчого збору виникає лише у разі, якщо стягнення з боржника сум або передача майна боржника стягувачеві було виконано примусово, сума виконавчого збору вираховується від фактично стягненої державним виконавцем суми, оскільки саме ця сума є базою для нарахування 10 відсотків суми виконавчого збору.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не було проведено фактичного стягнення заборгованості на час винесення постанови державного виконавця від 20.05.2014 про стягнення виконавчого збору, а саме не вчинено в межах виконавчого провадження законів примусового виконання рішення, передбачених ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до змісту якої заходами примусового виконання рiшення є звернення стягнення на кошти та iнше майно боржника, звернення стягнення на заробiтну плату (заробiток), доходи, пенсiю, стипендiю боржника, вилучення в боржника i передача стягувачу певних предметiв, зазначених у рiшеннi; iншi заходи, передбаченi рішенням, що свідчить про відсутність права у Державної виконавчої служби виносити постанову про стягнення виконавчого збору.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 28.01.2015 у справі № 3-217гс14.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Отже, винесена 20.05.2014 головним державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції Татарчук М.О. у виконавчому провадженні ВП № 43231072 постанова про стягнення з боржника виконавчого збору є протиправною, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про те, що вказана постанова підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.

Доводи Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції про те, що ним надані докази, а саме, копія Журналу реєстрації вихідної кореспонденції, копія фіскального чеку щодо направлення постанови про відкриття виконавчого провадження, копія зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення не береться колегією суддів до уваги, оскільки відповідачем не надано доказів того, що позивач цю постанову отримував, а відтак був обізнаний з її текстом, в тому числі і з своїм зобов'язанням виконати рішення суду у добровільному порядку, на протязі встановленого часу, визначеного державним виконавцем.

Також, колегією суддів не беруться до уваги доводи заступника прокурора Чернігівської області Данішевського В.Б. про те, що боржник у встановлені державним виконавцем строки не виконав судове рішення у добровільному порядку та сплатив заборгованість лише через пів року після відкриття виконавчого провадження (12.11.2014), а тому відповідач, виносячи оскаржувану постанову від 20.05.2014 про стягнення виконавчого збору в розмірі 30 501, 37 грн. діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема, ч. 1 ст. 28 Закону України «По виконавче провадження», що вказує на відсутність жодних правових підстав для її скасування, оскільки спростовуються висновками неведеними вище.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалене законенне та обгрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянти не надали до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Деснянського відділу Державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції та заступника прокурора Чернігівської області Данішевського В.Б. залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.02.2015 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 03.04.2015.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.