Рішення № 43470190, 30.03.2015, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/15930/14-ц

Провадження №2/761/271/2015

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 березня 2015 року Шевченківський районний суд м. Києва

в складі: головуючого - судді Саадулаєва А.І.,

при секретарі Гаркуші Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, та вселення, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2014 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач 1, ОСОБА_2.), ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач 2, ОСОБА_3.) про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, та вселення.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 26.04.2013 вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування. У травні 2013 року позивач звернулася до відповідачів із вимогою щодо звільнення квартири протягом десяти днів з часу отримання вимоги, проте відповідачі не вчинили жодних дій, пов'язаних з наданням позивачу можливості вільно володіти, користуватись та розпоряджатись власністю. З урахуванням викладеного, позивач просить суд виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою, та вселити позивача у вказану квартиру.

В судовому засіданні, яке відбулося 30.03.2015, представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.

Відповідач 1 в судове засідання не з'явилась, про розгляд справи повідомлялася належним чином, подала через канцелярію суду заяву, відповідно якої просить відкласти розгляд справи у зв'язку з хворобою. Разом з тим, ОСОБА_2 не долучено до заяви про відкладення розгляду справи доказів, які б підтверджували поважність неявки в судове засідання. Крім того, слід зазначити, що така заява подана 27.03.2015 через канцелярію суду особисто ОСОБА_2, що дає підстави вважати, що хвороба відповідача 1 не є перешкодою її участі в судовому засіданні, зважаючи на особисте подання заяви. Таким чином, суд не знаходить підстав для задоволення заяви відповідача 1 у зв'язку з ненаданням належних доказів поважності причин неявки в судове засідання.

Відповідач 2 в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причини неявки в суд не повідомив.

Суд, розглянувши подані документи, вислухавши пояснення представника позивача, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 26.04.2013 ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Старостіною Н.С. Оригінал вказаного договору оглянуто в судовому засіданні, нотаріально посвідчена копія долучена до матеріалів справи.

Право власності позивача на нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру.

Відповідно до Довідки Форми №3, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі.

За приписами ст. 316 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16 січня 2003 р. (далі по тексту - ЦК України), правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності, відповідно до ст. 328 ЦК України, набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

В свою чергу, положеннями ст. 317 ЦК Українивстановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу Української РСР (далі по тексту - ЖК України), громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено відповідачам повідомлення про необхідність звільнення квартири, однак таке було залишено без задоволення.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідачів, відповідно яких останні посилаються на незаконність оформлення договору дарування, зважаючи на те, що квартира була придбана за спільні кошти в період шлюбу, оскільки рішенням Шевченківського районного суду м. Києва 14.11.2014 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Старостіна Наталія Сергіївна, про визнання права власності на ? частини квартири, визнання частково недійсним реєстраційного посвідчення, визнання недійсним договору дарування.

За приписами ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

До членів сім'ї, за положеннями ст. 64 ЖК України,належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Зважаючи на встановлені в судовому засіданні обставини, відповідачі не є членами сім'ї власника житла та позивач не має бажання використовувати належне їй майно для проживання як ОСОБА_2, так і ОСОБА_3

За положеннями ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Як вбачається зі змісту ч. 3 ст. 116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири, беручі до уваги право позивача на володіння і користування належним майном та з огляду на те, що відповідачі не є членами сім'ї власника, суд дійшов висновку щодо можливості задоволення вимог позивача в частині виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.

Що стосується позовних вимог в частині вселення позивача в квартиру АДРЕСА_2, такі не підлягають задоволенню, оскільки позивач на законних підставах володіє вказаною квартирою, та має право використовувати її для власного проживання, з вказаної квартири вона виселена не була. Крім того, позивачем не надано доказів того, що вона не може вселитись та вільно користуватись належною їй власністю та не доведено, що відповідачі чинять перешкоди щодо її вселення у квартиру.

Відповідно до змісту ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло і ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Також, не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою, з огляду на таке.

Відповідно до положень ст. 163 Житлового кодексу Української РСР, у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою ст. 71 цього Кодексу.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Таким чином, не можуть бути визнані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою, оскільки вони не є наймачами квартири АДРЕСА_2, або членами їх сімей.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 121,80 грн. з кожного.

Керуючись ст. ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, та вселення - задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 121,80 грн. з кожного.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва.

Суддя