Рішення № 43455375, 27.03.2015, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/1906/13-ц

Пр.№2/333/2/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2015 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Стоматова Е.Г. при секретарі Кабановій К.О., за участю позивача за первісним позовом ОСОБА_1, її представника Гришина Р.В., відповідача ОСОБА_3, його представника Нікончик Н.В., відповідача ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Запоріжжі цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самочинно збудованої прибудови «А2», паркану №10, самочинно збудованої прибудови літера «а2», навісу «С», за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом відновлення товщини стін у кімнатах 1-4, 1-2, 1-3 та зміцнення стелі шляхом відновлення балок у кімнатах 1-4, 1-2, 1-3, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, яким, з урахуванням уточнення, просила суд: зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні власністю за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно збудованої прибудови «А-2» площею 75 м2, паркану №10 та зобов'язати ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні власністю за адресою АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно збудованої прибудови літера «а2», та навісу «С».

В обґрунтування позову з урахуванням уточнень позивачка за первісним позовом посилається на те, що сторони є співвласниками домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Вказавши, що у 1995-1996 роках ОСОБА_3 побудував без відповідних дозволів та погоджень із державними органами та без погодження з іншими співвласниками прибудову до будинку А2, площею 75 м2, яка впливає на цілісність будинку, крім того, встановив навколо прибудови А2 паркан №2 висотою понад 2 метри чим самим закрив позивачці доступ до зовнішньої стіни кімнати 1-4 житлового будинку А-1 та як наслідок заварив (закрив) металевим листом вказане вікно кімнати 1-4 з зовнішньої сторони. У 2012 році ОСОБА_5 самовільно перебудував навіс літера «С» у капітальну споруду - санвузол, який збудував впритул без відступу від літньої кухні літера «Б», внаслідок чого відбувається затоплення суміжної стіни та порушується цілісність усієї літньої кухні. Також у 2009 році ОСОБА_5 самовільно побудував прибудову літера «а2» впритул до вікна кімнати 1-2, чим порушив нормальну інсоляцію житлового приміщення.

ОСОБА_5 також звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні 29/50 частин АДРЕСА_1 в місті Запоріжжі шляхом зобов'язання ОСОБА_1 відновити товщину стін у кімнатах 1-4, 1-2, 1-3;

Усунути перешкоди в користуванні 29/50 частин АДРЕСА_1 в місті Запоріжжі шляхом зобов'язання ОСОБА_1 зміцнити стелю шляхом відновлення балок у кімнатах 1-4, 1-2, 1-3.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник за первісним позовом уточнені позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі, з підстав, зазначених в позовній заяві, одночасно вважаючи, що необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, оскільки вони є незаконними та безпідставними.

ОСОБА_3 та його представник первісні позовні вимоги не визнали, просили у їх задоволенні відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов. Зустрічні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

ОСОБА_5 у судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених ним у зустрічній позовній заяві, та одночасно вважає, що первісні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки вони є незаконними та безпідставними, просив у їх задоволенні відмовити.

Допитані у судовому засіданні в якості експертів ОСОБА_6 і ОСОБА_7, кожний окремо, пояснили, що за результатами технічного обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, порушень чинних державних будівельних норм України, станом на момент огляду, за своїми конструктивними характеристиками, об'ємно-планувального вирішення використаним будівельним матеріалам, при дослідженні будівель і споруд: житлової прибудови літ. «А2», недобудованої прибудови літ. «а.2», навіс літ. «С», паркану літ «№10» розташованих на земельній ділянці, що обслуговує спірне домоволодіння не виявлено. Житлова прибудова літ. «А2» придатна для житла.

Крім того, експерт ОСОБА_6 зазначив, що по своєму місцю розташування житлова прибудова літ. «А2», недобудованої прибудови літ. «а.2», навіс літ. «С», паркану літ «№10», не відповідають вимогам пункту 3.19, 3.25* ДБНЗ360-92** «Містобудування, Планування і забудова міських і сільських поселень», п.3.6.4. «Правил забудови м.Запоріжжя».

Допитані у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, кожний окремо пояснили, що під час проведення ремонтних робіт у квартирі №1 були демонтовані дерев'яні балки в перекритті спірного житлового будинку та на половину вирубані глинобітні стіни, про що їм також зазначав робітник, який проводив ці роботи «ОСОБА_14», прізвище вказаної особи свідкам не відомо.

Крім того, свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона є дружиною відповідача ОСОБА_3 та проживає разом з останнім у квартирі №3 спірного будинковолодіння, особистого окремого житла вона не має, тому вважає, що знесення прибудови літ. «А2» позбавить її єдиного житла.

Допитані у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12, кожний окремо, пояснили, що під час проведення ремонтних робіт вони не бачили, щоб вирубувались стіни та проводився демонтаж балок. Також зазначили, що в кімнаті 1-3 квартири №1 спірного будинковолодіння погіршена інсоляція у зв'язку із тим, що навіс літ. «С» побудовано близько до вікна, в кімнаті 1-4 також порушена інсоляція, оскільки одне вікно заварено листом металу, а також паркан №10 перешкоджає ОСОБА_1 обслуговувати стіну будинку та проводити ремонтні роботи.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснив, що під час проведення ремонтних робіт в квартирі №1 він допомагав ОСОБА_1 двічі вивозити будівельний мусор на автомобілі Газель та ГАЗон.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає що первісні позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 кожному на праві спільної часткової власності належить по 21/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, що встановлено зі змісту свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.05.2005 року виданим державним нотаріусом шостої Запорізької державної нотаріальної контори Масловець Л.С., витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно НОМЕР_1 виданим ОП «ЗМБТІ» 02.06.2005 року, інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 23.12.2014 року, технічним паспортом на спірний житловий будинок реєстровий №17/4263, виготовлений станом на 03.02.2015 р.

В свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 13.05.2005 року, виданим державним нотаріусом шостої Запорізької державної нотаріальної контори Масловець Л.С., зазначено, що на земельній ділянці за спірною адресою розташовано: житловий будинок літ. «А», житлова прибудова літ. «А1», господарчі будівлі і споруди: В, Е - сараї, Б - літня кухня, З - душ, №2 - водогін, № 3-10 - паркани, К - вольєр, І - замощення. Таким чином, суд встановив, що на момент прийняття спадщини у 2005 році існував паркан №10, а не ОСОБА_3 встановив його самовільно, як про це зазначено у первісному позові.

З довідки ТОВ «ЗМБТІ» від 03.02.2015 року вбачається, що рішенням виконкому Запорізької міської ради №827 від 12.11.1953р. за житловим будинком АДРЕСА_1 закріплена площа землекористування розміром 599 м2, самочинно зайнято землі 255 м2. З проекту Комунального підприємства «Градопроект» вбачається, що червона лінії забудови по парній стороні АДРЕСА_2 та по парній стороні АДРЕСА_3 перенесена, тому сарай літ. «О» знаходиться поза червоною лінією. Відповідно до архівного примірника з кадастрового кварталу розробленого КП «Градопроект» затвердженого Запорізькою міською радою червона лінія по АДРЕСА_1 перенесена, тому житлова прибудова літ. «А2» знаходиться поза червоною лінією.

Також судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 11.10.1978 р. ОСОБА_5 є власником 29/100 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та на підставі рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжі №176 від 09.07.1978 року покупцю в постійне користування перейшли приміщення, визначені в плані під номерами в будинку під літерою А-1 жила кімната 2-4 = 8,0 м2, кухня 2-5 = 6,8 м2, жила прибудова А1-1, а1-сіни, Е, В -сараї, Д - уборна, паркани залишились в спільному користуванні.

Згідно з висновком будівельно- технічного дослідження №1736, складеного за результатами технічного обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, будівництво самовільних будівель було здійснено з порушенням пункту 3.25* ДБНЗ360-92** «Містобудування, Планування і забудова міських і сільських поселень», п.3.6.4. «Правил забудови м.Запоріжжя».

Відповідно до висновку експерта №1908 від 17.12.2013 року, складеного за результатами технічного обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, порушень чинних державних будівельних норм України, станом на момент огляду, за своїми конструктивними характеристиками, об'ємно-планувального вирішення використаним будівельним матеріалам, при дослідженні будівель і споруд: житлової прибудови літ. «А2», недобудованої прибудови літ. «а.2», навіс літ. «С», паркану літ «№10» розташованих на земельній ділянці, що обслуговує спірне домоволодіння не виявлено. По своєму місцю розташування житлова прибудова літ. «А2», недобудованої прибудови літ. «а.2», навіс літ. «С», паркану літ «№10», не відповідають вимогам пункту 3.19, 3.25* ДБНЗ360-92** «Містобудування, Планування і забудова міських і сільських поселень», п.3.6.4. «Правил забудови м.Запоріжжя»

Згідно з висновком Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз №1694-14, складеного за результатами технічного обстеження домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, демонтажні роботи дерев'яних балок в перекритті житлового будинку, повинні проводитись тільки після проведення розрахунку несучої спроможності конструктивних елементів споруд та виготовлення проектного рішення. Але оскільки в даному випадку проект відсутній, експерт вважає що демонтажні роботи які буди виконані в квартирі №1 призвели до додаткового навантаження. Проведення демонтажних робіт в приміщеннях квартири №1 в сукупності з тривалим терміном експлуатації житлового будинку, дадатковим навантаженням від спільної покрівлі з прибудовою, призвели до порушення його несучої спроможності та наявних дефектів.

Судом також встановлено, що з листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області проведена перевірка по скарзі ОСОБА_1 щодо сомавільновиконаних робіт з будівництва житлової прибудови літ. «А2» ОСОБА_3 вбачається, що останього до адміністративної відповідальності не притягали.

З витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №31744494 від 26.12.2014 року та інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно №31744695 від 26.12.2014 року вбачається що за ОСОБА_8 не зареєстровано право власності на жодне нерухоме майно.

Частиною 1 ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки у попередній стан.

Детальний аналіз наведених норм матеріального права дозволяє суду дійти висновку, що знесення нерухомості, побудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечать суспільним інтересам або порушують права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил (у тому числі при відсутності проекту) можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм та правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або, якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використані усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення до відповідальності.

Зазначена позиція суду також грунтується на роз'ясненні, зазначеному у п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» - знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Відповідно до роз'яснення п.24 зазначеної постанови пленуму знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

В інших випадках суд за позовом відповідного державного органу чи органу місцевого самоврядування може на підставі частини сьомої статті 376 ЦК зобов'язати забудовника здійснити перебудову житлового будинку, будівлі, споруди або іншого об'єкта нерухомості, який побудовано чи будується з істотними відхиленнями від проекту або з істотним порушенням основних будівельних норм і правил, у тому разі, коли таке будівництво суперечить суспільним інтересам, порушує права інших осіб, коли порушення будівельних норм і правил є істотним, а також є технічна можливість виконати перебудову.

Якщо технічна можливість перебудови об'єкта нерухомості відсутня або забудовник відмовляється від такої перебудови, суд, незалежно від поважності причин відмови, за позовом зазначених органів або особи, права чи інтереси якої порушено таким будівництвом, ухвалює рішення про знесення житлового будинку або іншого нерухомого майна.

Суд вважає, що відмовою забудовника від перебудови слід вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов'язання здійснити перебудову.

Спірна прибудова літера «А2» не є самочинною, оскільки право власності ОСОБА_3 на цей об'єкт є зареєстрованим, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності НОМЕР_4 від 16.03.2015 року в якому вказано, що останній є власником кв.№3 (3-3кімн в літ. «А», літ. «А2») за спірною адресою, про що також вказано у технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок виготовленого Запорізькою торгово-промисловою палатою 26.02.2015 року.

Не є самочинними забудови здійснені ОСОБА_5, оскільки його право власності також зареєстровано у встановленому порядку, що також підтверджено витягом з реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності НОМЕР_3 від 13.03.2015 року. З технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 виготовленого Запорізькою торгово-промисловою палатою 26.02.2015 року, вбачається, що ОСОБА_5 є власником 29/50 частин спірного будонковолодіння з прибудовою літ «а2», сарая літ. «О», навісу літ. «С», які не є самочинні.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.ст.10,60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтями 27, 46 ЦПК України передбачено, що обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставин при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, що випливає зі змісту ст. 27 ЦПК України.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 1 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною 1 ст. 6 та ст. 13 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального судочинства.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства є принцип "рівності вихідних умов", дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.03.1952р.) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Протоколу №1 є попередження порушень принципу безперешкодного користуванням своїм майном. Втручання в право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання основних прав людини.

В рішенні у справі «Спорронг і Льонрот проти Швеції» від 29 червня 1982 року Європейський суд виходив із контексту загальної норми про мирне володіння майном, проголошеної в першому реченні частини 1 Протоколу № 1, та зазначив, що «пошук цієї рівноваги ... відбиває структуру статті 1 Протоколу № 1 у цілому». «Справедлива рівновага» між інтересами суспільства та ін тересами особи полягає в тому, що тягар, спричинений особі втручанням у її інтереси, має перебільшуватися або достатньо компенсуватися процедурами або певними формами чи за ходами, направленими на послаблення «тягаря».

В рішенні у справі «Антрік проти Франції» від 25 серпня 1994 року Європейський суд виходив, що при вирішенні питання щодо правомірності позбавлення права власності «має бути обґрунтоване співвідношення пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, яку намагаються досягнути шляхом заходів позбавлення особи її власності».

В рішенні у справі «Совтрансавто Холдінг проти України» від 25 липня 2002 року Європейський суд зазначив, що спосіб, в який проводився та закінчився судовий розгляд справи, також як і ситуація невпевненості, якої зазнав заявник, порушили "справедливу рівновагу" між вимогами суспільного інтересу та потребою захищати право заявника на повагу до його майна. Як наслідок, держава не забезпечила виконання свого зобов'язання гарантувати заявнику ефективне користування своїм правом власності, гарантованим статтею 1 Протоколу № 1.

В рішенні у справі «Звежинський проти Польщі» від 19 червня 2001 року Європейський суд зазначив, що позбавлення майна, у зазначенні цього речення, може бути виправданим, лише якщо воно відбудеться в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності. Суд нагадує, що під час втручання необхідно дотримуватися «справедливої рівноваги» між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар.

За таких обставин, суд вважає, що задоволення судом вимог про знесення спірних будівель, до їх законного володільця і тим самим позбавлення їх права на спірні будівлі не забезпечує «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та інтересами законного володільця спірних будівель й порушує їх право на мирне володіння майном, а також є порушенням дотримання справедливої рівноваги між інтересами сторін у справі і як наслідок порушенням положень ч.1 ст.6, ст.13 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та ст.1 ЦПК України.

Тому підстав для знесення спірних будівель немає. Крім того вимоги про перебудування спірних будівель позивачем за первісним позовом не ставились.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у судовому засіданні у їх сукупності, та вирішуючи вимоги позивача за зустрічним позовом про про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом відновлення товщини стін у кімнатах 1-4, 1-2, 1-3 та зміцнення стелі шляхом відновлення балок у кімнатах 1-4, 1-2, 1-3, розташованою з адресою: АДРЕСА_1, суд вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні як у недоведених.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, на підставі ст.88 ЦПК України, приймаючи до уваги результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати по даній цивільний справі не підлягають відшкодуванню позивачу.

На підставі наведеного, керуючись п.4 ст.373, 375, 376, 386 ЦК України, ст. ст.10,11,15,57-61, 64,88,208,212,215,218,223,293,294,296 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення самочинно збудованої прибудови «А-2», паркану №10, самочинно збудованої прибудови літера «а2», навісу «С» - відмовити повністю.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом відновлення товщини стін у кімнатах 1-4, 1-2, 1-3 та зміцнення стелі шляхом відновлення балок у кімнатах 1-4, 1-2, 1-3 - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Е.Г.Стоматов