Ухвала суду № 43446203, 31.03.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/3858/14-ц Головуючий у 1-й інст. Баренко С. Г.

Категорія 20 Доповідач Борисюк Р. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.

суддів Матюшенка І.В., Широкової Л.В.

з участю секретаря

судового засідання Мишаковської В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Житомирського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства Оборони України до Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод», ОСОБА_2, треті особи: квартирно-експлуатаційний відділ м. Житомира, ОСОБА_3, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна,

за апеляційною скаргою Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства Оборони України на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 27 січня 2015 року, -

встановила:

У серпні 2014 року Житомирський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся з даним позовом, в якому просив визнати недійсними договори купівлі-продажу приміщень овочесховища, промсховища, кондитерського цеху, кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», складу продтоварів, складу техзабезпечення, прохідної, ситроцеху, цибулесховища, квасильного пункту, складу книг, фруктосховища від 17 червня 2004 року та 21 червня 2004 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що спірна нерухомість, як військове майно, перебувало у державній власності, в особі Міністерства Оборони України, однак дозволу на його відчуження міністерство не надавало, сторони правочинів порушили публічний порядок, а тому його продаж є незаконним. Про наявність таких договорів прокурору стало відомо під час проведення перевірки в травні 2014 року.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 27 січня 2015 року в задоволені позову відмовлено за недоведеністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, військовий прокурор Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства Оборони України подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог.

Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зазначаючи, що під час ухвалення оскаржуваного рішення судом не було в повному обсязі надано правову оцінку дослідженим під час судового розгляду документам, які покладені прокурором в обґрунтування позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності № 0762094 від 12 листопада 1996 року, військова частина А-1576 (Житомирський ремонтно-механічний завод), а до цього в/ч А-63641, є державним підприємством. Аналогічні відомості містяться у довідці № 234 від 08 квітня 1998 про включення підприємства до ЄДРПО та витязі з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1 а.с.86-89).

Наказом Державного секретаря Міністерства Оборони України № 29 від 26 червня 2003 року перетворено Державне підприємство Міністерства Оборони України «Житомирський ремонтно-механічний завод» у казенне підприємство «Житомирський ремонтно-механічний завод». Умовне найменування військової частини А1576 анульовано, а в лютому 2012 року найменування підприємства було змінено на Державне підприємство «Житомирський бронетанковий завод» (т.1 а.с.22, 36).

Відповідно до статей 1, 4 Закону України «Про підприємства в Україні», який був чинним на час спірних правовідносин, діяльність підприємств в Україні регулювалася цим Законом та іншим законодавством. Підприємство було визначено як основну організаційну ланку народного господарства України, самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Правовий режим майна державної установи, як таке, що є державною власністю, закріплене за державною установою, організацією, які перебувають на державному бюджеті та належить їй на праві оперативного управління. Державні установи, у випадках, передбачених законодавчими актами, також могли здійснювати господарську діяльність та самостійно розпоряджатися доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів. (ст. 39 Закону України «Про підприємства в Україні»).

Згідно положень статей 1,2,3 Закону України «Про правовий режим майна у збройних силах України» від 21 вересня 1999 року, військове майно, є державне майно, що закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України на праві оперативного управління.

Згідно положень ст. 20 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, суб'єктом права колективної власності є трудові колективи державних підприємств.

Право колективної власності виникало на підставі придбання трудовими колективами державного майна (ст. 21 цього Закону).

Статтею 30 Закону України «Про власність» було встановлено, що право колективної власності здійснюють вищі органи управління підприємства (загальні збори, конференції, з"їзди тощо), які можуть покладати окремі функції по управлінню колективним майном на створені ними органи.

Діяльність військової частини А-63641 (надалі Житомирський ремонтно-механічний завод, військова частина А-1576, Державне підприємство «Житомирський бронетанковий завод» ) здійснювалася у відповідності до чинного законодавства та на підставі Статуту підприємства, який був прийнятий на конференції трудового колективу і набув державної реєстрації 12 листопада 1996 року.

За Статутом військова частина являлася госпрозрахунковим підприємством, здійснювала виробничу, комерційну діяльність на підставі повного самофінансування з метою отримання прибутку. Головною задачею було виконання державного замовлення, визначеного Міністерством Оборони України. З дозволу міністерства підприємство мало право створювати кооперативи та малі підприємства, продавати матеріальні цінності у відповідності до чинного законодавства. Трудовий колектив брав участь в управлінні підприємством, а командир частини самостійно вирішував питання діяльності підприємства, за виключенням питань, віднесених до компетенції загальних зборів підприємства. У Статуті були визначенні повноваження Ради підприємства (т.1 а.с.10-26).

Згідно п. 3.3.3. Статуту Рада підприємства мала повноваження на визначення порядку розподілу чистого прибутку.

14 липня 1999 року військова частина А-1576, діючи на підставі Статуту, здійснюючи виробничу та комерційну діяльність, в особі командира ОСОБА_3 уклала договір № 44 з Державним підприємством Міністерства Оборони України Київське управління військової торгівлі (надалі Військторг) в особі начальника Житомирської філії Андрійчука С.О., за умовами якого військова частина придбала у Війсьторга частину нерухомого майна, згідно Переліку (Додаток № 1 до Договору, за адресою: АДРЕСА_1) (т.1 а.с. 37-39).

За актом прийому-передачі від 21 грудня 1999 року придбане нерухоме майно, а саме : фруктосховище, склад тех.забезпечення, квасільний пункт, 2 овочесховища, цибулесховище, склад промтоварів, склад продтоварів(1), склад книг, склад продтоварів(2), ситроцех, кондитерський цех, кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», прохідна база, було прийнято, оприбутковано та поставлено на баланс в/ч А1576 (т.1 а.с.40).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на час державної реєстрації військової частини А-1576, спірний майновий комплекс Міністерство Оборони України не закріпляло за військовою частиною і не передавало його в оперативне управління. Він був придбаний у власність (ст.224 Цивільного Кодексу України у редакції Закону 1963 року) за грошові кошти відповідача під час здійснення виробничої та комерційної діяльності у відповідності до Статуту підприємства. Доказів придбання вказаного нерухомого майна за рахунок коштів Міністерства Оборони України позивачем не надано і такі не встановлені судом.

На підставі рішення виконкому Новогуйвинської селищної ради Житомирського району № 57 від 12 травня 2004 року Житомирському ремонтно-механічному заводу (в/ч А-1576) було видано свідоцтво про право колективної власності від 19 травня 2004 року на майновий комплекс, що складався з об'єктів спірного нерухомого майна. Це підтверджується копією свідоцтва та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно (т.1 а.с. 43-45). Вказані рішення Новогуйвинської селищної ради та свідоцтво про право колективної власності є чинними.

Відповідно до змісту витягу з протоколу Ради підприємства № 64 від 24 березня 2004 року майновий комплекс, який був придбаний трудовим колективом Житомирського ремонтно-механічного заводу за рахунок власних коштів відповідно до Договору № 44, укладеного в 1999 році, за період експлуатації не приніс сподіваного прибутку, на його утримання витрачаються значні кошти. В зв'язку з чим, Рада підприємства постановила: - при надходженні привабливої пропозиції, продати об'єкти майнового комплексу за ціною згідно експертних оцінок. Оформити в органах державної реєстрації правовстановлюючі документи (т.1 а.с. 46).

17 червня 2004 року та 21 червня 2004 року між Житомирським ремонтно-механічним заводом (військова частина А-1576) в особі начальника заводу ОСОБА_3 (далі продавець), який діяв в силу повноважень, що грунтуються на Законі та Статуті та фізичною особою ОСОБА_2 (далі покупець) були укладені та нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу приміщень. За умовами цих правочинів продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність приміщення овочесховища, пром.сховища з рампою, кондитерського цеху, кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», складу продтоварів, складу тех.забезпечення, прохідної, ситроцеху, цибулесховища, квасильного пункту, складу книг, фруктосховища. Вказане нерухоме майно розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 48-59).

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази повинні бути належними та допустимими(ст.ст.58-59 ЦПК України).

У позовних вимогах та доводах апеляційної скарги прокурор вказує на ту обставину, що Житомирський ремонтно-механічний завод в порушення чинного на той час законодавства здійснив відчуження майна державного підприємства без відповідного дозволу Міністерства Оборони України, порушивши публічний порядок при укладенні оскаржуваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що тягне за собою визнання їх недійсності в судовому порядку.

Однак, такі доводи є безпідставними, виходячи із наступного.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст. 215 ЦК України, положення якої передбачають, що підставою недійсності правочинів є недодержання в момент їх вчинення вимог, встановлених ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на знищення, пошкодження майна держави, незаконне заволодіння ним (ст. 228 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України у п.18 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Як убачається із матеріалів справи, зокрема копії листа №157/7/384 - 2004 року від 18 лютого 2004 року, Департамент ресурсного забезпечення Міністерства Оборони України, у прямому підпорядкуванні якого знаходилося підприємство, після звернення командира військової частини А-1576 ОСОБА_3 не заперечував, щодо реалізації спірного майна, оскільки воно придбане за рахунок прибутку трудового колективу і є його власністю. (т.1 а.с. 81-83, 272).

Докази порушення публічного порядку при укладенні спірних правочинів сторонами відсутні.

Також є необгрунтованим посилання апелянта на ту обставину, що власником придбаного спірного нерухомого майна було Міністерство Оборони України, яке перебувало в оперативному управлінні військової частини А-1576, що підтверджується копією свідоцтва про право власності від 21 листопада 2002 року, оскільки у зазначеному правовстановлюючому документі вказано лише цілісний майновий комплекс виробничої бази, який складається із об'єктів нерухомого майна, згідно інвентарної справи №99, без зазначення переліку майна.

Крім того, для забезпечення постійного державного контролю за наявністю, якісним станом і ефективністю використання військового майна, закріпленого за військовими частинами, щорічно проводиться його інвентаризація згідно з Положенням про інвентаризацію військового майна, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. Інформацію про результати інвентаризації за минулий рік Міністерство Оборони України надсилає до Кабінету Міністрів України у першому кварталі поточного року (ст. 5 Закону України «Про правовий режим майна у збройних силах України»).

Як видно із копії висновку Головного контрольно-ревізійного Управління України про результати ревізій казенних підприємств № 05-14/459 від 27.06.2006 року, під час ревізії дотримання Житомирським ремонтно-механічним заводом вимог законодавства у процесі використання державних фінансових і матеріальних ресурсів за 2004 - 2005 роки порушень з приводу відчуження спірного майна, яке з 1999 по 2004 роки перебувало на балансі підприємства, не встановлено (т.1 а.с.85).

Згідно наказу Міністра Оборони України № 635 від 01 листопада 2006 року у зв'язку з реорганізацією Житомирського ремонтно-механічного заводу, була створена комісія, яка проводила інвентаризацію основних та оборотних коштів та державного майна, що перебувало на балансі відповідача. Відомості щодо виявлених комісією порушень з приводу використання державних коштів на придбання спірного майна або його незаконну реалізацію відсутні (т.1 а.с. 33-35, 270-271).

Тобто, доказів, що за наслідками таких інвентаризацій та ревізій була виявлена нестача або відсутність, державного майна, що було закріплене за військовою частиною та перебувало на її балансі, або нестача спірного майнового комплексу, як такого, що був придбаний за державні грошові кошти, позивачем не надано і такі не встановлені в судовому засіданні.

За таких обставин, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, права і обов'язки сторін у даних правовідносинах, перевірив належним чином доводи сторін, з'ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норм права, якими вони регулюються, дав належну правову оцінку зібраним у справі доказам і обгрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки правових підстав для визнання недійсними спірних правочинів не встановлено.

Тому, колегія суддів приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду та не впливають на правильність прийнятого рішення, оскільки суду не було надано інших доказів, на які апелянт посилається на підтвердження обставин, крім тих, на які суд послався в своєму рішенні.

Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства Оборони України відхилити.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 27 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді