Постанова № 43445097, 01.04.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2015 р. Справа № 531/134/15-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Кудіної Я.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області на постанову Карлівського районного суду Полтавської області від 19.02.2015р. по справі № 531/134/15-а

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області

до Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області

про скасування постанови про накладення штрафу,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області, звернувся до суду з позовом до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про скасування постанови про накладення штрафу від 13.01.2015 року (ВП № 45713621).

Постановою Карлівського районного суду Полтавської області від 19.02.2015 року у задоволенні позову було відмовлено.

Позивач, не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

Сторони у судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 01.04.2015 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Згідно зі статтею 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 09.07.2014 року Карлівським райсудом було винесено постанову, якою зобов'язано позивача здійснити перерахунок пенсії, призначеної ОСОБА_1 з 01.01.2014 року, виходячи із розміру державної (основної) пенсії не нижче восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком згідно з вимогами ст. ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Даним рішенням суд зобов'язав УПФ України в Карлівському районі вчинити дії по виплаті недоплаченої ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2014 року суми пенсій, нарахованої із розміру державної (основної) пенсії не нижче восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком згідно з вимогами ст. ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

13.01.2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ Полтавської області Дрібною Ю.А. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-а/531/43/14 від 03.10.2014 року, виданого Карлівським районним судом Полтавської області, було винесено постанову про накладення на боржника - Управління Пенсійного фонду в Карлівському районі Полтавської області штрафу у розмірі 680 грн. (а.с.3).

Державним виконавцем було встановлено, що згідно з листом УПФ України в Карлівському районі від 08.12.2014 року здійснено перерахунок пенсії згідно з рішенням суду, однак виплата коштів не проведена. Таким чином, рішення суду та вимоги державного виконавця боржником не виконано в повному обсязі.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що оскаржувана постанова винесена правомірно, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України "Про виконавче провадження", а тому скасуванню не підлягає.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на такі обставини.

У доводах апеляційної скарги позивач зазначає, що перерахунок пенсії відповідно до рішення суду ОСОБА_1 здійснено, однак виплата коштів не проведена через відсутність відповідного фінансування та коштів на виплату грошових сум на виконання судового рішення, що позивач вважає поважною причиною невиконання рішення суду.

Порядок та умови виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною 2 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення здійснюється відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною 2 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Згідно із частиною 1 статті 89 вказаного Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Накладення штрафу за невиконання та повторне невиконання судового рішення можливо лише у випадку, якщо таке невиконання відповідно до положень частини 2 статті 75 та частин 1 та 2 статті 89 Закону України «Про виконавче провадження» мало місце без поважних причин.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі і фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього.

Відповідно до статтей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Отже, невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів при відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки боржник не мав фінансової можливості протягом встановленого державним виконавцем строку, виконати судове рішення.

Верховною Радою України 5 червня 2012 року було прийнято Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідно до частини 1 статті 1 якого цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

Відповідно до положень частини 1 статті 3 вказаного Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Тобто, списання коштів з рахунків державного органу на виконання судових рішень проводиться лише за умови наявності таких коштів.

Оскільки у позивача були поважні причини невиконання судового рішення в частині виплати коштів, то постанова про накладення штрафу у розмірі 680,00 грн. підлягає скасуванню.

Отже, на підставі викладених вище обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків та порушив норми матеріального та процесуального права, через що є підстави для скасування постанови Карлівського районного суду Полтавської області від 19.02.2015 року по справі №531/134/15-а відповідно до статті 202 КАС України.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області задовольнити.

Постанову Карлівського районного суду Полтавської області від 19.02.2015р. по справі № 531/134/15-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Управління Пенсійного фонду України в Карлівському районі Полтавської області до Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про скасування постанови про накладення штрафу - задовольнити.

Скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області про накладення штрафу від 13.01.2015 року ВП №45713621.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бершов Г.Є.Судді Катунов В.В. Ральченко І.М.