Рішення № 43441656, 02.04.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2730/15

Головуючий у першій інстанції Лебединський С.Й.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.,

Драгомерецького М.М.,

при секретарі: Добряк Н.І.,

за участю: відповідачки ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 16 квітня 2014 року за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Відділ Держкомзему в Березівському районі Одеської області, про визнання дій щодо підвищення відсоткової ставки за кредитним договором незаконними, визнання недійсними умов кредитного договору та додаткової угоди до кредитного договору,

в с т а н о в и л а:

30 серпня 2012 року Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" (далі - Банк) звернулося до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 12 липня 2007 року між Банком та відповідачкою ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №ODBRGK01420299, за яким позичальнику було передано грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 14000 дол. США на строк до 09 липня 2037 року із сплатою 10,8 відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку. Одночасно в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором був укладений договір іпотеки № ODBRGK01420299, за яким відповідачка передала в іпотеку Банку житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 48,10 кв.м., житловою площею 23,10 кв.м., розташований на неприватизованій земельній ділянці і придбаний нею за кредитні кошти. Відповідачка порушила зобов'язання за кредитним договором , а тому станом на 26 липня 2012 року виникла заборгованість в розмірі 19092,17 дол. США, у тому числі, за кредитом - 15200,13 дол. США, за відсоткам за користування кредитом - 2300,28 дол. США, по комісії за користування кредитом - 339,40 дол.

США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання по договору - 284,84 дол. США, штраф (фіксована частина) - 31,29 дол. США, штраф (відсоткова складова) - 906,23 дол. США.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 11, 386, 391, 525, 526, 549, 554, 625 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 5, 7, 11, 12, 33, 36, 37, 39, 40 Закону України "Про іпотеку", позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ODBRGK01420299 від 12 липня 2007р. у розмірі 19062,17 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 152306,75 грн.: звернути стягнення на будинок загальною площею 48,10 кв.м., житловою площею 23,10 кв.м. та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № ODBRGK01420299 від 12 липня 2007 р.) ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приватбанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), за вищевказаною адресою, зі зняттям з реєстраційного обліку в органах державної міграційної служби України та стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Відповідачка ОСОБА_3 проти позову заперечувала і 13 листопада 2012 року звернулася до суду з вказаним зустрічним позовом, у якому просила суд визнати дії Банку по зміні у односторонньому порядку умов кредитного договору №ODBRGK01420299 від 12 липня 2007р. незаконними; додаткову угоду від 22 березня 2011 року до укладеного між сторонами кредитного договору визнати недійсною; повернути сторони у попереднє становище, щомісячний платіж залишити у розмірі 153,14 доларів США; відмовити Банку у зверненні стягнення на предмет іпотеки будинок загальною площею, 48,10 кв.м., житловою площею 23,10 кв.м. та на земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.; відмовити у виселенні її та інших мешканців з житлового будинку - предмету іпотеки.

Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 28.11.2012р. первісний і зустрічний позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням суду першої інстанції первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Суд у рахунок погашення заборгованості відповідачки ОСОБА_3 по кредитному договору №ODBRGK01420299 від 12 липня 2007р. у розмірі 19062,17 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 152306,75 грн. звернув стягнення на предмет іпотеки - будинок загальною площею 48,10 кв.м., житловою площею 23,10 кв.м. та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки №ОDBRGK01420299 від 12 липня 2007 р.) ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі - продажу будь - яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, виселив відповідачку ОСОБА_3 та членів її родини, які зареєстровані та проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), за вищевказаною адресою, зі зняттям з реєстраційного обліку в органах державної міграційної служби України, вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права та вважала, що судом не враховано те, що спірний будинок є єдиним житлом для її проживання та дітей, які зареєстровані у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, а саме: доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка тяжко хворіє, є інвалід другої групи, що підтверджено відповідними документами, сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 вересня 2014 року апеляційна скарга відповідачки ОСОБА_3 задоволена частково, рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення первісного позову й ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні цього позову, в решті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до апеляційного суду Одеської області. В решті рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Таким чином, рішення суду першої інстанції переглядається в апеляційному порядку повторно в частині вирішення первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_3, її пояснення на апеляцію, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідачки підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 589, ст. 590 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку) та виселення всіх мешканців (ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до положень ст.6 Закону України "Про іпотеку", до предмету іпотеки також входить земельна ділянка, площею 428 кв.м., на якій розташований вищевказаний житловий будинок. За ст. 38 і ч.2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", за якими Банк як іпотекодержатель має право на продаж предмету іпотеки та на виселення мешканців з житла, що є предметом іпотеки.

Судом першої інстанції встановлено, що 12 липня 2007р. між Банком та відповідачкою ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №ODBRGK01420299, за яким позичальнику було передано грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 14000 дол. США на строк до 09 липня 2037 року із сплатою 10,8 відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку.

Одночасно в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором був укладений договір іпотеки № ODBRGK01420299, за яким відповідачка передала в іпотеку Банку житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 48,10 кв.м., житловою площею 23,10 кв.м., розташований на неприватизованій земельній ділянці і придбаний нею за кредитні кошти.

22 березня 2011р. між сторонами була укладена додаткова угода, за якою були змінені положення п.7.1 кредитного договору, періодом сплати сторони встановили період з 10 по 15 числа кожного місяця. Встановлено щомісячний платіж у розмірі 204,99 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором та були змінені умови відповідальності за порушення ОСОБА_3 строків по сплаті відсотків, за користування кредитом, та неналежного виконання нею своїх зобов'язань у вигляді 100% від розміру неналежно сплачених відсотків за користування кредитом, та у розмірі 100% від розміру неналежно сплачених винагород (а.с.52-53).

Відповідачка ОСОБА_3 порушила зобов'язання за кредитним договором.

Станом на 26 липня 2012 року виникла заборгованість в розмірі 19092,17 дол. США, у тому числі, за кредитом - 15200,13 дол. США, за відсоткам за користування кредитом - 2300,28 дол. США, по комісії за користування кредитом - 339,40 дол. США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язання по договору - 284,84 дол. США, штраф (фіксована частина) - 31,29 дол. США, штраф (відсоткова складова) - 906,23 дол. США.

Згідно із п. 29 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки з застосуванням позасудового врегулювання здійснюється способом передачі іпотекодержателю права власності на вказаний предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, що заявлено в межах вимог Банку або його продажу (т. 1, а.с. 18зв.).

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позичальник та одночасно іпотекодавець, відповідачка ОСОБА_3, не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором та договором іпотеки. Тому права позивача були порушені і у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором способом продажу вказаного предмету іпотеки.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" № 1304-УІІ від 03 червня 2014 року, який набрав чинності з 07 червня 2014 року, протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення

зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку; 2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); 3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

За своїм змістом Закон є процесуальним, оскільки встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів в сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення у судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог.

Отже, встановивши сукупність обставин, що є підставою для задоволення вимог кредитора саме шляхом звернення стягнення на іпотечне заставлене майно, суд, ухвалюючи відповідне судове рішення, має відповідно до ст. 217 ЦПК України вирішити питання про зупинення стягнення на час дії Закону, а не відмовляти у позові.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом України в постанові від 25 березня 2015 року у справі №6-44цс15, який у відповідності до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Таким чином, враховуючи, що кредит відповідачу ОСОБА_3 був наданий в іноземній валюті, а також те, що загальна площа будинку не перевищує 140 кв.м., а складає 48,10 кв.м., у відповідності до вищевказаного Закону, другого житла відповідачка немає, звернення стягнення на спірний будинок може бути зупинено на чса дії мораторію.

Не погоджується колегія суддів із висновком суду першої інстанції про те, що є законні підстави для виселення всіх мешканців житлового будинку, який є предметом іпотеки, з огляду на наступне.

Частиною ч. 3 ст. 47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

За змістом положень статей 33, 35 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до частини 2 статті 35 Закону України "Про іпотеку".

У частинах 1 та 2 статті 40 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР.

Ураховуючи зазначене, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення, як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника, або в інший погоджений сторонами строк.

У пункті 43 постанови № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин" Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39- 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке

звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем не надано доказів щодо виконання вищевикладених вимог, оскільки позивач направив відповідачу ОСОБА_3 письмову вимогу про усунення порушень з виплати заборгованості по кредиту та про виселення відповідача та її родину, але в матеріалах справи відсутні докази того, що вказана вимога відповідачкою ОСОБА_3 була отримана.

В ході розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що в спірному будинку відповідачка ОСОБА_3 проживає та зареєстрована не одна, а також там проживають її троє дітей, які зареєстровані у житловому будинку, а саме: дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка тяжко хворіє, є інвалідом другої групи, що підтверджено відповідними документами, син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та син ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3.

Однак позивач в установленому порядку не заявив позовні вимоги щодо кожного з вказаних осіб і відповідно не залучив їх до участі у справі у якості відповідачів. Тому суд не може приймати умовне рішення щодо не визначеного кола осіб, оскільки наслідком цього буде порушення права особи на справедливий суд, а крім цього таке рішення у подальшому не може бути виконано в натурі.

В ході судового розгляду не обговорювалось питання щодо дотримання процедури виселення даних осіб з дотриманням обов'язкової процедури письмового попередження кожного з них про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що недотримання вищевказаної процедури є підставою для відмови у позові про виселення з приміщення, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, тому вимоги Банку про виселення є передчасними.

Доводи відповідачки ОСОБА_3, в апеляційній скарзі про те, що рішення суду не відповідає вимогам закону, оскільки розрахунок заборгованості за кредитом не доведений та вона не отримала письмову вимоги про дострокове повернення кредиту й звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором , не приймаються до уваги за таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу відповідачка ОСОБА_3 повинна була довести в судовому засіданні обставини, на які посилалася як на заперечення проти позову, але в судовому засіданні відповідачкою не доведені ці обставини.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно та повно з'ясував обставини, що входять до предмету доказування та мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та з достовірністю встановив, що є законні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК Украйни під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні первісного позову немає.

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 212, 213, 214 ЦПК України і матеріального права, а саме, ст. ст. 39, 40 Закону України "Про іпотеку", у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в частині виселення.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, рішення Березівського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2014 року змінити й ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про виселення відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Визначити порядок виконання рішення Березівського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2014 року шляхом зупинення стягнення на предмет іпотеки на будинок загальною площею 48,10 кв.м., житловою площею 23,10 кв.м. та земельну ділянку, які розташовані за адресою:

АДРЕСА_1, на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" № 1304-УІІ від 03 червня 2014 року, який набрав чинності з 07 червня 2014 року.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

М.М. Драгомерецький