Постанова № 43441503, 01.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2015 р. Справа № 920/2004/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Горбачова Л.П., суддя Барбашова С.В. , суддя Тарасова І. В.,

при секретарі Полубояриній Н.В.,

за участю представників сторін:

позивача - Старченка А.А. (дов.№14-90 від 18.04.2014р.),

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Казенного підприємства "Шосткінський казенний завод "Імпульс", м.Шостка (вх.№1106С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 20.01.2015 року по справі №920/2004/14

за позовом Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ,

до Казенного підприємства "Шосткінський казенний завод "Імпульс", м.Шостка Сумської області,

про стягнення 474105,57 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача 474105 грн. 57 коп. заборгованості, з яких: 253449 грн. 38 коп. основного боргу, відповідно до договору купівлі-продажу природного газу № 13/2467-БО-29, 126108 грн. 17 коп. пені; 61176 грн. 80 коп. інфляційних втрат, 33371 грн. 22 коп. 3% річних, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 20.01.2015р. у справі №920/2004/14 (суддя Джепа Ю.А.) в частині стягнення 21681 грн. 91 коп. основного боргу провадження у справі припинено згідно з п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України. Позов задоволено. Стягнуто з Казенного підприємства "Шосткинський казенний завод "Імпульс" (вул. Куйбишева, 41, м.Шостка, Сумська область, 41101, 14314452) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001, код 20077720) 231767 грн. 47 коп. основного боргу, 126108 грн. 17 коп. пені; 61176 грн. 80 коп. інфляційних втрат, 33371 грн. 22 коп. 3% річних, 9483 грн. 00 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 20.01.2015 року в частині стягнення пені та прийняти нове рішення. Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що при прийнятті рішення суд першої інстанції не врахував ті обставини, що несвоєчасне виконання зобов'язання виникло не з вини відповідача, а внаслідок неузгодженості в сфері виділення бюджетних коштів та не покриття тарифами собівартості енергоносіїв.

У судове засідання 01.04.2015р. представник апелянта не з'явився, 30.03.3015р. від апелянта надійшло клопотання (вх.№4998), в якому він просить суд розглянути справу №920/2004/14 без участі представника Казенного підприємства «Шосткінський казенний завод» у зв'язку відсутністю фінансування на відрядження.

Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, вважає її незаконною та необґрунтованою. Просить рішення господарського суду Сумської області від 20.01.2015 року по справі №920/2004/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судовому засіданні повноважного представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

28.12.2012р. між сторонами було укладено договір на купівлю-продаж природного газу №13/2467-БО-29, за умовами якого позивач зобов'язується передати у власність відповідачу у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору.

На виконання умов договору та додаткових угод до нього позивач поставив протягом січня-травня та жовтня-грудня 2013 року, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 528,149 тис.куб.м на загальну суму 2448125,30 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В порушення умов договору, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, за отриманий природний газ розрахувався невчасно та неповністю.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до п.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору. Не виконуючи належним чином свої зобов'язання, відповідач порушив вимоги ст. 526 ЦК України - допустив прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до положень чинного законодавства, а саме: ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, згідно із якою господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом першої інстанції встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий та неоплачений природний газ станом на 14.07.2014р. складає 253449,38 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 23.12.2014р. між сторонами та іншими учасниками правовідносин було укладено договір №1573/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік»).

Предметом договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14 та пункту 2 статті 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 р. № 30.

За змістом підпунктів 2, 3, 5 пункту 11 зазначеного Договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні; забезпечити проведення розрахунків відповідно до договору та з урахуванням укладених договорів на рахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання сторонами платіжних документів територіальні органи Казначейства своїм платіжним дорученням можуть самостійно перераховувати кошти в порядку, передбаченому договором.

Пунктом 16 вказаного Договору про організацію взаєморозрахунків сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору.

Як встановлено судом першої інстанції, частину основного боргу за природний газ у розмірі 21681,91 грн. було сплачено позивачу, що підтверджується платіжним дорученням № 12 від 24.12.2014р. Цей платіж було здійснено, як зазначено в платіжному дорученні в графі призначення платежу за договором №1573/30, і містить підпис та печатку Казенного підприємства "Шосткінський казенний завод «Імпульс» (а.с.75).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про припинення провадження в зазначеній частині згідно з п.1-1 ст.80 ГПК України у зв'язку із сплатою після надходження позовної заяви до суду відповідачем частини основного боргу в сумі 21681,91 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Щодо стягнення 231767,47 грн. основного боргу, то судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в цій частині на підставі ст. 268 Господарського кодексу України, ст. ст. 526, 610 Цивільного кодексу України.

Стосовно заявленої до стягнення з відповідача пені в розмірі 126108,17 грн., то колегія суддіввиходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п.7.2 вищевказаного договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простороченого платежу, за кожний день просторочення платежу.

У відповідності до приписів ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, пеня нарахована в межах визначеного ст. 232 Господарського кодексу України строку, відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені на підставі ст.ст. 549-552 Цивільного Кодексу України, ст. 232 Господарського Кодексу України.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по вищевказаному договору позивач заявив до стягнення 61176,80 грн. інфляційних втрат та 33371,22 грн. 3% річних.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши заявлені до стягнення нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив зазначені вимоги на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Щодо заявленого відповідачем зменшення розміру штрафних санкцій, то колегія судів зазначає наступне.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач просив зменшити штрафні санкції, посилаючись на те, що КП "Шосткинський казений завод "Імпульс", як ліцензіат з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії здійснює діяльність з теплопостачання житловому мікрорайону та бюджетним організаціям, що є вкрай збитковим для підприємства, а також те, що альтернативного джерела по наданню таких послуг з теплопостачання в м. Шостка немає (а.с.51-а.с.52).

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому судом не розглядається питання зменшення нарахованих відповідачу 3% річних та інфляційних втрат.

Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 33 передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи той факт, що дана заборгованість виникла за поставку газу, яку здійснено протягом січня-травня та жовтня-грудня 2013 року, має місце значне за часом прострочення виконання грошового зобов'язання.

Посилання відповідача на важке фінансове становище, яке утворилось внаслідок постачання теплової енергії житловому мікрорайону та бюджетним організаціям, на думку суду, також не є обставиною, що дає підстави для зменшення нарахованих штрафних санкцій, оскільки, це є результатом господарської діяльності боржника.

З п. 1.2 договору купівлі-продажу природного газу № 13/2467-БО-29 від 28.12.2012р. вбачається, що газ, який продається за цим договором, використовується покупцем (відповідачем) виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами. Тобто відповідач, як виробниче підприємство, не позбавлений права за вказаним договором постачати теплову енергію іншим споживачам.

Крім того, матеріали справи не містять документів, що підтверджують збитковий фінансовий стан підприємства (зокрема, звіту про фінансову діяльність за 2013, 2014 рік, інших первинних бухгалтерських документів).

Слід зазначити, що економічна криза однаково негативно впливає на фінансово-господарську діяльність сторін, тобто сторони перебувають в рівних умовах.

В матеріалах справи міститься Звіт про фінансові результати за 2013 рік, згідно з даними якого чистий фінансовий результат НАК "Нафтогаз України" у 2013 році складає збиток в розмірі 12521324 грн., за аналогічний період попереднього року - 10967767 грн., що підтверджує незадовільний фінансовий стан позивача.

Позивач є гарантованим постачальником газу споживачам та не може відмовитись від постачання природного газу споживачам, а, отже, законодавчо зобов'язаний надавати споживачам природний газ, незалежно від свого фінансового становища, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів. Водночас, він також несе договірні обов'язки, щодо своєчасного розрахунку з газодобувними підприємствами, невиконання яких також передбачають фінансові санкції.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви відповідача про зменшення неустойки.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи та у відповідності до норм чинного законодавства було прийнято рішення, і у апеляційного господарського суду відсутні підстави для його скасування.

Враховуючи вищезазначене, рішення господарського суду Сумської області від 20.01.2015 року по справі №920/2004/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 20.01.2015 року по справі №920/2004/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 06.04.2015 року.

Головуючий суддя Горбачова Л.П.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Тарасова І. В.