Ухвала суду № 43440346, 26.03.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/6139/14ц Головуючий у І інстанції Муранова- Лесі І.В.Провадження № 22-ц/780/1648/15 Доповідач у 2 інстанції КулішенкоКатегорія 52 26.03.2015

УХВАЛА

Іменем України

26 березня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кулішенка Ю.М.,

суддів: Поліщука М.А., Сушко Л.П.,

при секретарі: Лопатюк В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2015 року за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Nemiroff" про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

26 червня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Українська горілчана компанія «Nemiroff» про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь суму грошової компенсації за невикористану відпустку в розмірі 1501 гривня 28 копійок та середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 01 травня 2014 року із розрахунку 340 гривень 72 копійки за кожен день затримки, а всього станом на 21 січня 2015 року в сумі 49652 гривні 82 копійки, а також моральну шкоду в сумі 1000 гривень (т.3 а.с.-7-8).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що з 03 січня 2012 року по 30 квітня 2014 року він працював на різних посадах в Юридичному департаменті Дочірнього підприємства «Українська горілчана компанія «Nemiroff». 15 квітня 2014 року ним було написано та передано роботодавцю заяву про звільнення за власним бажанням та заяву про грошову компенсацію всіх невикористаних днів основної та додаткової щорічної відпусток. Відповідно до наказу №819/К від 29.04.2014 його було звільнено з вказаної посади 30 квітня 2014 року за власним бажанням, згідно статті 38 КЗпП України. Позивача було ознайомлено з наказом та внесено відповідний запис про його звільнення до трудової книжки, яку видано йому на руки, проте в порушення вимог ст.116 КЗпП України відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив йому компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення, які суд вважав встановленими, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав:

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, що були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено тих фактів, на які він посилався, як на підстави для звернення до суду за захистом своїх прав.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював в Дочірньому підприємстві «Українська горілчана компанія «Nemiroff» з 03 січня 2012 року, в тому числі з 02.01.2013 року на посаді юрисконсульта служби юридичного супроводу господарсько-договірної діяльності та оподаткування, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 та копіями відповідних наказів по Дочірньому підприємству «Українська горілчана компанія «Nemiroff» №4-нк від 03.01.2012 та №31-нк від 02.01.2013 (т.3 а.с.144,145).

З долученої позивачем до позовної заяви фотокопії трудової книжки серія НОМЕР_1 вбачається зроблений запис порядковий №7 від 30.04.2014 наступного змісту: «звільнений з посади юрисконсульта служби юридичного супроводу господарсько-договірної діяльності і оподаткування за власним бажанням, ст.38 КЗпП України. Заступник генерального директора Коровяковська Н.С.»; підстава внесення запису - наказ №819/К від 29.04.2014. Запис, засвідчений печаткою «Для документів №1 NEMIROFF і.к. 30805594 (т.1 а.с.17).

Судом першої інстанції встановлено, що печатка, якою засвідчений запис в трудовій книжці позивача від 30.04.2014 про його звільнення за власним бажанням, не перебувала в обігу на підприємстві згідно з наказом від 12 березня 2014 року, виданого генеральним директором ДП «Українська горілчана компанія «Nemiroff» Сорочинським Ю.В., а наказ про звільнення від 29 квітня 2014 року та запис в його трудовій книжці про звільнення від 30.04.2014 зроблені не уповноваженою власником особою.

Згідно підпунктів 5.6.51, 5.6.5.14 пункту 5.6.5 Статуту Дочірнього підприємства «Українська горілчана компанія «Nemiroff», затвердженого рішенням №27-06-2011 компанії «NEMIROFF HOLDINGS LIMITED» від 27 червня 2011 року, зареєстрованого державним реєстратором Немирівської районної державної адміністрації Вінницької області 07 липня 2011 року, Генеральний директор без довіреності діє від імені Підприємства, представляє його інтереси в інших підприємствах, організаціях і державних органах; укладає трудові договори з посадовими особами, виконавчим персоналом та працівниками Підприємства; здійснює прийняття та звільнення працівників Підприємства.

Встановлено, що з 12 березня 2014 року до виконання обов'язків генерального директора Дочірнього підприємства «Українська горілчана компанія «Nemiroff» приступив Сорочинський Ю.В., який, згідно з наказом від 19 березня 2014 року до 30 квітня 2014 року єдиний мав право підпису будь-яких документів, заяв, звернень, договорів, доручень, довіреностей та інших документів, в тому числі, але не виключно, таких, що створюють юридичні наслідки для Дочірнього підприємства «Українська горілчана компанія «Nemiroff», має одноособово Генеральний директор.

Судом встановлено, що згідно з актом інвентаризації від 28 березня 2014 року в Дочірньому підприємстві «Українська горілчана компанія «Nemiroff» не було виявлено трудової книжки позивача, а також, що в особовій картці працівника ОСОБА_1 відсутній запис про його звільнення за власним бажанням на підставі наказу від 29.04.2014 №189/К.

Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позову, оскільки будь-яких належних і допустимих доказів про те, що позивачем подано в період до 30 квітня 2014 року включно до уповноваженого власником органу - генеральному директору Дочірнього підприємства «Українська горілчана компанія «Nemiroff» заяву про звільнення за власним бажанням.

Твердження ж про те, що наказ про звільнення від 29 квітня 2014 року №189/К виданий уповноваженою на те особою позивачем не доведено належними доказами та спростовуються матеріалами справи.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що Дочірнє підприємство «Українська горілчана компанія «Nemiroff», в особі його уповноваженого органу, яким являється генеральний директор Сорочинський Ю.В,. не видавав наказ про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України з 30 квітня 2014 року, а отже відповідач не міг та не був зобов'язаний розірвати трудовий договір у строк та з підстав, що зазначені в позові.

Встановлено, що відповідно до наказу №323-НК від 29 серпня 2014 року, виданого генеральним директором Дочірнього підприємства «Українська горілчана компанія «Nemiroff» Сорочинським Ю.В. «Про звільнення», виданого на виконання наказу від 29 серпня 2014 року №053-НО «Про звільнення працівників», позивача ОСОБА_1 звільнено з посади юрисконсульта з 29 серпня 2014 року за п.4 ст.40 КЗпП України за здійснений в період з 24.03.2014 року по 29.08.2014 року прогул без поважних причин та невихід на роботу на виклик Роботодавця.

Копія даного наказу була направлена позивачу рекомендованим листом 02.09.2014 року та отримана позивачем 06.09.2014 року.

Вказаним листом позивача також повідомлено, що нарахована йому до виплати сума 1745 гривень 15 копійок перерахована на його ім'я в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» по системі Аваль -Експрес, а також роз'яснено, що кошти можуть бути отримані позивачем в будь-якому зручному для нього відділенні Банку при пред'явленні Банку паспорту та ідентифікаційного податкового номеру (т.2 а.с.232).

Будь-яких належних і допустимих доказів, що вказаний наказ щодо звільнення позивача з 29.08.2014 року був скасований, або визнаний в судовому порядку недійсним позивачем не надано.

Відповідно до вимог ст..116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з Актом №6 від 29 серпня 2014 року «Про відсутність працівників на території підприємства та робочих місцях» комісією, призначеною наказом по ДП «Українська горілчана компанія «Nemiroff» від 21 березня 2014 року за №21/03/2014/01, встановлено, що станом на 29.08.2014 року на робочі місця не з'явились та на робочих місцях не перебувають працівники, в тому числі, порядковий номер 21, ОСОБА_1, юрисконсульт , дата початку прогулу якого з 24.03.2014(т.3 а.с.142-143).

Факт відсутності позивача 29.08.2014 року на робочому місці в ДП «Українська горілчана компанія «Nemiroff» підтверджується також даними табелю обліку використання часу за серпень 2014 року (т.3 а.с.83), а також не заперечується позивачем та його представником.

Факт перерахування відповідачем коштів, а саме: компенсації за 4 дні невикористаної відпустки в розмірі 973 гривні 72 копійки, які були виплачені з урахуванням утримань з нарахованої суми єдиного соціального внеску, податку на доходи фізичних осіб та військового збору в сумі 717 гривень 03 копійки - 22.10.2014 року та компенсації за несвоєчасно проведений розрахунок при звільненні в сумі 10034 гривні 61 копійка, з урахуванням утримань з нарахованої суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору, які були перераховані позивачу 18.11.2014 року в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» по системі «Аваль Експрес» сторонами не оспорювались.

Апелянт в своїй скарзі стверджує, що винесене рішення є безпідставними, упередженими та неповними.

Колегія вважає дане твердження таким, що не відповідає дійсності.

Згідно п.11 та п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України №14 від 18.12.2009 р. "Про судові рішення у цивільній справі" визначено, що "У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК)", "У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону)...".

Також відповідно до п. 2 та п. 3 ст. 213 ЦПК України вбачається, що: "Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом", "Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно згясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні".

Згідно п. 2 ст. 308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань".

Колегія суддів, враховуючи викладені обставини, прийшла до висновку про необґрунтованість апеляційної скарги.

Нових доказів або обставин, які б могли призвести до скасування рішення суду, апелянт не надав, а колегія суддів їх не встановила.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване, законне, підстав для його скасування, передбачених вимогами ст. 309 ЦПК України не встановлено.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: