Постанова № 43439886, 31.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2015 р. Справа№ 911/4724/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Пашкіної С.А.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю представників

сторін: від позивача - Цвід О.І.

від відповідача - Ульянова О.О.

розглянувши Виконавчого комітету Вишневої міської ради

апеляційну скаргу Києво-Святошинського району Київської області

на рішення

господарського суду Київської області

від 20.01.2015 року

у справі № 911/4724/14 (суддя: Кошик А.Ю.)

за позовом Виконавчого комітету Вишневої міської ради

Києво-Святошинського району Київської області

до Публічного акціонерного товариства

"Вімм-Білль-Данн Україна"

про спонукання до укладення договору

про пайову участь

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 20.01.2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю..

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 20.01.2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.

Від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Публічним акціонерним товариством "Вімм-Білль-Данн Україна" (надалі - відповідач) проведено будівництво водозабірних свердловин № 2, 3, 4 для водопостачання, за адресою: Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова, 7, про що свідчить декларація про початок виконання будівельних робіт від 17.04.2014 року та декларація про готовність об'єкта до експлуатації, що зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області 06.06.2014 року.

Позивач зазначав, що відповідно до п.1.2. Порядку пайової участі (внеску) замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної інфраструктури м. Вишневе, затвердженого рішенням Вишневої міської ради XIV сесії VI скликання від 22.11.2011 року № 1/01/XIV6-7, залучення до пайової участі у створені і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишневе є обов'язковим для всіх замовників (фізичних осіб - підприємців, фізичних та юридичних осіб), які мають намір здійснити нове будівництва, реконструкцію, розширення, капітальний ремонт, технічне переоснащення (далі - будівництво) об'єкта містобудування на території міста Вишневе, незалежно від форми власності замовника, розташування та функціонального призначення об'єкта будівництва.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.

Згідно з абз.1 ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладання, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Пунктом 2.1 Порядку пайової участі (внеску) замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної інфраструктури м. Вишневе, також містить аналогічні положення, щодо зобов'язання забудовника укладати з виконавчим комітетом Вишневої міської ради договір про пайову участь (внесок) забудовників об'єктів містобудування у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишневе.

Позивач вказував, що на адресу Виконавчого комітету Вишневої міської ради від ПАТ "Вімм-Білль-Данн Україна" 20.05.2014 року надійшло повідомлення про початок виконання будівельних робіт та 08.07.2014 року про готовність об'єкта до експлуатації.

05.09.2014 року позивач направив відповідачу лист № 3/02-1755 з двома примірниками договору від 05.09.2014 року про пайову участь (внесок) ПАТ "Вімм-Білль-Данн Україна" у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишневе у зв'язку з будівництвом водозабірних свердловин №№ 2, 3, 4. Оскільки 26.09.2014 року виконавчий комітет Вишневої міської ради отримав письмову відмову від відповідача щодо укладення даного договору, виконком звернувся до суду з даним позовом і просить суд зобов'язати ПАТ "Вімм-Білль-Данн Україна" підписати з виконавчим комітетом Вишневої міської ради договір про пайову участь (внесок) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишневе, в редакції, запропонованій виконавчим комітетом Вишневої міської ради. Згідно з уточненими позовними вимогами, позивач просить визнати відповідний договір про пайову участь укладеним.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Об'єкт, щодо якого заявлена вимога позивача, прийнятий в експлуатацію 06.06.2014 року, про що свідчить відповідна декларація, а вимоги про укладення договору про пайову участь направлялись позивачем відповідачеві 05.09.2014 року, тобто після прийняття об'єкту в експлуатацію.

Водночас, нормами абз. 1 ч. 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" також встановлено строки, протягом яких укладається договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту - не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника будівництва щодо його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Таким чином, відповідач вважає, що укладення договору про пайову участь після прийняття об'єкта в експлуатацію суперечить нормам ч. 3 та ч. 9 ст. 40 вказаного Закону.

Також відповідач наголошував, що у роз'ясненнях 22.07.2011 року Мінрегіонбуд України зазначав, що частиною першою статті 40 Закону встановлено законодавчу норму прямої дії про обов'язковість встановлення органом місцевого самоврядування порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до норм цього Закону, тому обумовлення порядку, у тому числі - строків укладення договорів про пайову участь та контролю за своєчасністю їх укладення, є важливою умовою встановлюваного органом місцевого самоврядування порядку залучення коштів пайової участі. Між тим, Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки (м. Вишневе Київської області, вул. Промислова, 7), які були затверджені рішенням виконкому Вишневої міської ради від 24.12.2009 року за № 102/11, жодних зобов'язань щодо пайової участі в розвитку інфраструктури м. Вишневе не містять. Не містить, на думку відповідача, таких умов і Порядок пайової участі (внеску) замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної інфраструктури м. Вишневе, затверджений рішенням Вишневої міської ради від 22.11.2011 року (окрім об'єктів, щодо яких вимагається отримання ордеру на проведення земельних робіт).

Відповідач посилався на те, що п. 9 ч. 4 ст. 40 України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу).

Відповідно до п. 3.8 Державних будівельних норм України ДБН А.2.2-3-2012 "Склад та зміст проектної документації на будівництво", до лінійних об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури відносяться наземні, надземні або підземні лінійні об'єкти для пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів, передачі електроенергії тощо. Аналогічне визначення містить і Державний класифікатор будівель і споруд ДК 018-2000. Таким чином, оскільки спірний об'єкт складається з трьох водозабірних свердловин, такий об'єкт є об'єктом інженерно-транспортної інфраструктури для здійснення водопостачання для задоволення питних та інших потреб у воді об'єктів, розташованих на території відповідного населеного пункту, і згідно з п. 9 ч. 4 ст.40 Закону "Про регулювання містобудівної діяльності" не є об'єктом сплати пайового внеску.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським є зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною сьомою статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами договору; за загальним правилом договір має бути вчиненим у письмовій формі (ст.ст. 205, 207, 208, 626, 638 ЦК України).

Частиною другою ст. 180 ГК України визначено, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначений у статті 181 Господарського кодексу України.

У свою чергу, примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється ст. 187 ГК України та ст. 649 Цивільного кодексу, виходячи зі змісту яких і принципу свободи договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна зі сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо його умов.

При цьому можливість розгляду судом цих спорів обумовлюється обов'язковістю договору (за державним замовленням, на підставі правового акту органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом).

Отже, необхідною підставою для укладення договору за рішенням суду є наявність відповідного переддоговірного спору між сторонами.

З матеріалів справи слідує, що відповідний переддоговірний спір між сторонами виник у вересні 2014 року, коли позивач відповідно до вимог ст. 181 ГК України направив відповідачеві проект договору.

Згідно з ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.Поряд з цим, ч. 9 ст. 40 того ж Закону визначено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

На підставі наведених нормативно-правових приписів позивач звернувся до відповідача із пропозицією укласти спірний договір про пайову участь замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Вишневе.

Проте, вказаний вище об'єкт будівництва (будівництво водозабірних свердловин) було прийнято в експлуатацію ще у червні 2014 року.

За таких обставин, враховуючи приписи ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", укладення спірного договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Вишневе, в редакції, запропонованій позивачем, після введення об'єкта будівництва в експлуатацію суперечить вимогам названого закону. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Вищого господарського суду України від 19.11.2012 р. у справі № 5010/240/2012-22/9, від 17.07.2013 р. у справі № 5010/1650/2012-6/31, від 03.12.2014 р. у справі № 909/790/14.

Також з вищенаведеного вбачається відсутність обов'язку відповідача укладати договір пайової участі у встановленому законом порядку, оскільки будівництво об'єкту є завершеним та об'єкт прийнятий в експлуатацію відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 02.12.2014 р. у справі № 925/1305/14.

Звернення позивача до відповідача з листом, в якому вказувалося на необхідність укласти договір пайової участі також відбулося вже після завершення будівництва та прийняття об'єкта в експлуатацію, а саме - 05.09.2014 року, тоді як декларація про готовність об'єкту до експлуатації була зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області ще 06.06.2014 року.

Окрім того, ст. 40 вказаного Закону встановлює обов'язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту виключно замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті.

При цьому, замовником є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву (п. 4 ст. 1 даного Закону). Після введення об'єкту в експлуатацію відповідач втратив статус замовника (забудовника) і набув статусу власника об'єкта.

З наведеного вбачається відсутність обов'язку відповідача укладати договір пайової участі у встановленому законом порядку, оскільки на даний час він (як і на момент звернення позивача з вимогою про укладення договору у вересні 2014 року) не є замовником в розумінні п. 4 ст. 1 Закону у зв'язку з тим, що будівництво об'єкту, у зв'язку з яким позивач звернувся до суду з даним позовом, є завершеним, і об'єкт є прийнятим в експлуатацію відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, прийняття або неприйняття пропозиції позивача щодо укладення договору у даному випадку не є обов'язком відповідача, а відтак відмова останнього від підписання договору пайової участі після завершення відповідного будівництва не суперечить нормам чинного законодавства.

Пункт 9 частини 4 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу).

Відповідно до п.3.8. Державних будівельних норм України ДБН А.2.2-3-2012 "Склад та зміст проектної документації на будівництво", до лінійних об'єктів інженерно-транспортної інфраструктури відносяться "наземні, надземні або підземні лінійні об'єкти для пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів, передачі електроенергії тощо." Аналогічне визначення містить і Державні класифікатор будівель і споруд ДК 018-2000.

Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, дало роз'яснення щодо практичного застосування окремих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (лист від 22.07.2011 року) за № 23-11/6294/0/6/-11 щодо деяких об'єктів, звільнених від сплати коштів пайової участі згідно із ч.4 ст.40 Закону відзначив, що нормами Закону не встановлено вимоги щодо складання переліку таких будівель, відповідно замовники будівництва підтверджують приналежність об'єкта будівництва до зазначених будівель шляхом надання до відповідного органу місцевого самоврядування підтверджуючих документів, в яких буде зазначено код будівлі відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, затверджено наказом Держстандарту України від 17.08.2000 N 507, на рівні її підкласу (за п'ятим знаком), за яким будівля класифікується в системі статистичних спостережень. Такими документами можуть бути - Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, Акт готовності об'єкта до експлуатації чи інший документ, обумовлені органом місцевого самоврядування у встановленому ним порядку залучення коштів пайової участі.

В Порядку пайової участі (внеску) замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної інфраструктури м.Вишневе, затвердженого Рішенням Вишневої міської Ради від 22.11.2011 року за № 1-01 /ХІУ 6-7 перелік таких документів відсутній. Крім того, відповідний порядок затверджувався в 2011 році, тоді, як ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" була доповнена відповідним п. 9 з 22.03.2012 року, тому умови Порядку не відображають і не регулюють відповідних обставин.

Згідно з Державним класифікатором будівель і споруд ДК 018-2000 водяні свердловини мають код (підклас) 2222.4 (Розділ 2 "Інженерні споруди", підрозділ 22 "Трубопроводи, комунікації та лінії електропередачі", група 222 "Місцеві трубопроводи та комунікації", клас 2222 "Місцеві трубопровідні систем для води та інших продуктів"), який зазначений як в Декларації про початок виконання будівельних робіт від 17.04.2014 року, так і в Декларації про готовість об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією Державно архітектурно-будівельного контролю у Київській області 06.06.2014 року.

Щодо Листа Департаменту розвитку будівельної діяльності, ціноутворення та економіки будівництва Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України віл 26.11.2013 року № 8/15-445-13, п.9 ч.4 ст.40 Закону не обумовлює віднесення того чи іншого об'єкту до об'єктів інженерні транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства належністю такого об'єкту до певної форми власності та/або господарювання, його спрямованістю "задоволення потреби у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту".

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав докази повноважень структурного підрозділу (департаменту) центрального органу виконавчої влади (міністерства) на розширене тлумачення закону. Також, необхідно звернути увагу, що у листі Департаменту розвитку будівельної діяльності, ціноутворення та економіки будівництва Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.11.2013 року № 8/15-445-13, на який позивач посилається в обґрунтування позовних вимог (фактично єдина підстава) Департамент вважає виконання вимоги про пайову участь "доцільною", але не обов'язковою.

Загалом, позивач не обґрунтував з посиланням на відповідні докази, що спірні свердловини призначені для використання виключно в комерційних цілях. Позивач не навів норми закону, яка визначає об'єкти інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, і яка виключає з таких об'єктів, об'єкти, що використовуються в комерційній діяльності.

Таким чином, вимога позивача щодо укладення договору є необгрунтованою і на підставі п.9 ч. 4 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Крім того, слід зверти увагу, що згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України права суб'єктів господарювання захищаються шляхом: визнання наявності чи відсутності прав, визнання недійсними актів органів державної влади та місцевого самоврядування, визнання недійсними господарських угод, припинення дії, які порушують право, відновлення становища, яке існувало до порушення прав, присудження до виконання обов'язку в натурі, установлення, зміна та припинення правовідносин, відшкодування збитків, застосування штрафних санкцій, застосування оперативно господарських санкцій.

Отже, вказаними нормами чинного законодавства України не передбачено такого способу захисту права, як визнання договору укладеним чи неукладеним. Відтак, визначений позивачем (в уточненій позовній заяві) спосіб захисту права не кореспондується з визначеним законодавством, зокрема, ст. 187 Господарського кодексу України та ст. 649 Цивільного кодексу України, порядком вирішення переддоговірного спору (спонукання до укладення договору чи врегулювання розбіжностей щодо умов договору).

Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог виконавчого комітету Вишневої міської ради у даній справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Київської області від 20.01.2015 року у справі №911/4724/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Справу № 911/4724/14 повернути до господарського суду Київської області.

3. Копію постанови направити сторонам.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Л.Г. Сітайло

С.А. Пашкіна

Повний текст постанови складено 01.04.2015 року.