Рішення № 43439209, 01.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2015Справа №910/5449/15-г

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна», м.Київ, ЄДРПОУ 23510137

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське», м.Київ, ЄДРПОУ 25186738

про стягнення 9 634,54 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Галюк Ю.Г. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське», м.Київ про стягнення 9634,54 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на виплату Захарченку Валерію Юрійовичу страхового відшкодування на підставі договору №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р. добровільного страхування наземного транспорту внаслідок чого до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» перейшло право вимоги до відповідача.

Відповідач у відзиві №578-РВ від 18.03.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що заявником необгрунтовано виплачено страхове відшкодування на рахунок станції технічного обслуговування, а не вигодонабувача. До того ж, за твердженнями вказаного учасника судового процесу, страхове відшкодування може бути виплачене відповідачем тільки з урахуванням зносу транспортного засобу у відповідності до вимог ст.ст.29, 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Одночасно, Приватним акціонерним товариством «Страхове товариство «Іллічівське» наголошено, що оскільки у досудовому порядку останнім не було прийнято рішення про відмову у виплаті Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Провідна» страхового відшкодування, то права вказаної особи не є порушеними, а отже, на думку відповідача, позов задоволенню не підлягає.

У судове засідання 01.04.2015р. відповідач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Отже, враховуючи, що присутність представника Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 25.03.2015р. судового засідання, суд дійшов висновку, що відповідач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи.

З приводу неявки відповідача в судове засідання 01.04.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому, судом враховано, що відповідачем вже було висловлено свою правову позицію з приводу позовних вимог у відзиві №578-РВ від 18.03.2015р. та у судовому засіданні 25.03.2015р.

Таким чином, незважаючи на те, відповідач не з'явився у судове засідання 01.04.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені до матеріалів справи документи, господарський суд встановив:

Згідно із ст.16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Як свідчать матеріали справи, 20.11.2013р. між Приватним акціонерними товариством «Страхова компанія «Провідна» (страховик) та Захарченком Валерієм Юрійовичем (страхувальник) було укладено договір №06/0669622/9072/13 добровільного страхування транспорту, переданого в заставу, предметом якого згідно п.п.3, 22.2 є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом й додатковим обладнанням, встановленим на ньому, з наступними характеристиками:

марка/модель: Renault Sandero

реєстраційний номер: AA 2737 ОЕ,

номер шасі:VF15SRAWG49834964,

рік випуску: 2013р.

Страховим випадком за даним договором є подія, що виникла внаслідок настання страхових ризиків, в результаті якої завдані прямі збитки майновим інтересам страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом (п.23.1 договору №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р.).

Пунктом 23.2.1 вказаного правочину визначено, що страховим випадком, зокрема, є дорожньо-транспортна пригода.

У п.11 договору №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р. страхувальником та страховиком погоджено, що безумовна франшиза за всіма страховими випадками, крім викрадення, становить 0,5% від страхової суми у відповідний період страхування.

За умовами договору №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р. вигодонабувачем є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс-банк».

У відповідності до п.16 вказаного правочину період страхування становить з 21.11.2013р. по 20.11.2016р.

Виходячи з змісту довідки №9412126 про дорожньо-транспортну пригоду, 13.07.2014р. о 22 год. 25 хвил. в Оболонському районі м.Києва по вул.Новоконстантинівській/Електриків відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів 1. ГАЗ 33021, державний номер 44682 КТ, що належав Дружиніній Олені Артурівні, яким керував Доля Володимир Іванович, та 2. Renault Sandero, державний номер АА 2737 ОЕ, що належав Захарченку Валерію Юрійовичу, керування яким під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди здійснював Захарченко Артем Валерійович, 3. Тойота Корола, державний номер АА 7780 МВ, що належав Семененко Олександру Миколайовичу, керування яким здійснював Мочульський Артем Володимирович.

Частиною 2 ст.1192 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 990 вказаного нормативно-правового акту встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

За умовами п.27.1 договору №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р. страхове відшкодування підлягає виплаті після повного встановлення обставин, причин та розмірів заподіяної шкоди та (або) завданих збитків внаслідок настання страхового випадку на підставі письмової заяви страхувальника.

За договором страховик відшкодовує: розмір прямого реального (матеріального) збитку, завданого страхувальнику внаслідок настання страхового випадку; вартість витрат на евакуацію (транспортування) та рятування застрахованого автомобіля та вартість його миття після відновлювального ремонту. При пошкодженні транспортного засобу розмір прямого збитку складається з вартості витрат на відновлювальний ремонт та (або) придбання запасних частин і деталей (п.п.28.3, 28.4 договору №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р.).

Пунктом 28.5 договору №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р. передбачено, що вартість витрат на відновлювальний ремонт визначається на підставі: 1. рахунків, нарядів-замовлень та інших документів, що підтверджують вартість відновлювального ремонту на станції технічного обслуговування, на яку страхувальника направив страховик; 2. рахунків, нарядів-замовлень та інших документів, що підтверджують вартість відновлювального ремонту на станції технічного обслуговування за вибором страхувальника, за умови погодження обсягу та вартості ремонту страховиком. Вартість відновлювального ремонту визначається без урахування фізичного зносу деталей (п.11 договору №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р.).

За умовами п.28.1 договору №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р. страхове відшкодування сплачується за договором вигодонабувачеві виключно у розмірі існуючої кредиторської заборгованості страхувальника за кредитним договором на дату настання страхового випадку в рахунок погашення наявного боргу (з урахуванням відсотків за користування кредитом), якщо інше не буде погоджено між сторонами та вигодонабувачем.

Як свідчать матеріали справи, 14.07.2014р. Захарченко Артем Валерійович звернувся до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» з заявою №2300052194 про факт настання події та просив виплатити страхове відшкодування на рахунок станції технічного обслуговування за вибором страхувальника.

14.07.2014р. представниками Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» було проведено огляд транспортного засобу Renault Sandero, державний номер АА 2737 ОЕ, під час якого встановлено, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди вказаному транспортному засобу було завдано наступні пошкодження: розрив покришки переднього правового колеса, деформація диску переднього правового колеса, деформація переднього правового крила, накладка переднього бампера, накладка правового крила, корпус дзеркала правового, тощо. Про проведення огляду складено акт №2300052194 від 14.07.2014р.

18.08.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Арма Моторс» (станція технічного обслуговування) було виставлено рахунок №АМСС058107, у відповідності до якого вартість відновлювального ремонту автомобіля Renault Sandero, державний номер АА 2737 ОЕ становить 10 337,54 грн.

20.08.2014р. представниками страховика було здійснено розрахунок суми матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу Renault Sandero, державний номер АА 2737 ОЕ, та визначено, що з урахуванням рахунку станції технічного обслуговування сума збитку дорівнює 10 337, 54 грн.

23.09.2014р. Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна» було складено страховий акт №23000052194, у відповідності до якого страховиком прийнято рішення про виплату Захарченку Артему Валерійовичу страхового відшкодування за договором №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р. в розмірі 9634,54 грн. (з урахуванням безумовної франшизи).

Як вбачається з представлених заявником до матеріалів справи документів, страховиком було виплачено страхове відшкодування на підставі договору №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р. та страхового акту №23000052194 від 23.09.2014р. шляхом перерахування грошових коштів на рахунок станції технічного обслуговування, Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Моторс», що підтверджується платіжним дорученням №0045104 від 06.10.2014р. на суму 9634,54 грн.

Наразі, твердження відповідача стосовно неправомірності виплати страхового відшкодування на рахунок станції технічного обслуговування, а не шляхом переказу грошових коштів безпосередньо вигодонабувачу, Публічному акціонерному товариству комерційний банк «Правекс-Банк», є необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

Зокрема, з представленого суду позивачем договору №500053/9009/10 від 27.09.2010р. про надання послуг страхового агента, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна» (довіритель) та Публічним акціонерними товариством комерційний банк «Правекс-Банк» (агент), вбачається, що довіритель доручив агенту за винагороду в порядку та на умовах вказаного правочину вчиняти дії з підготовки до укладання договорів (поліси, сертифікати) страхування між страховиком і страхувальником, одержувати страхові платежі, виконувати інші необхідні дії.

Пунктами 9.1, 9.2 договору №500053/9009/10 від 27.09.2010р. визначено, що останній діє протягом одного року. Якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до дати його припинення не в письмовій формі не повідомить іншу сторону про намір розірвати договір, останній вважається продовженим на кожен наступний рік на тих же умовах.

У письмових поясненнях б/н від 01.04.2015р. представником позивача зазначено, що заяв про припинення договору №500053/9009/10 від 27.09.2010р. від агента не надходило, а отже, з огляду на умови п.9.2 останній пролонговувався на кожний наступний рік і на даний час є чинним.

У додатковій угоді №4 до вказаного правочину вигодонабувач та страховик домовились, що страховик зобов'язується виплачувати страхове відшкодування за договорами страхування, якщо сума страхового відшкодування менше або дорівнює 20 000 грн., відповідно до умов договору страхування без письмової згоди агента (вигодонабувача), та з наступним повідомленням останнього про факт виплати.

Як вказувалось вище, страховим актом №23000052194 від 23.09.2014р. було погоджено виплату страхового відшкодування в сумі 9634,54 грн., тобто, що не перевищує 20 000 грн., а отже, з огляду на умови укладеного між страхувальником та вигодонабувачем договору №500053/9009/10 від 27.09.2010р., суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» обов'язку виплатити страхове відшкодування саме на рахунок Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк», а також обов'язку страховика отримати дозвіл вигодонабувача на перерахування суми страхового відшкодування на рахунок станції технічного обслуговування, яка була обрана страхувальником.

Таким чином, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що виплата Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Провідна» страхового відшкодування на підставі договору №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р. та страхового акту №23000052194 від 23.09.2014р. шляхом перерахування грошових коштів на рахунок станції технічного обслуговування, Товариства з обмеженою відповідальністю «Арма Моторс», є правомірним.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що позивачем було належним чином виконано свій обов'язок з виплати страхового відшкодування за договором №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р. добровільного страхування наземного транспорту.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1, 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

За цими нормами страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні, набуває право вимоги відшкодування до заподіювача, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги.

Таким чином, на підставі наведених норм цивільного законодавства та встановлених судом обставин, господарський суд дійшов висновку, що у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» виникло право вимагати суму страхового відшкодування в особи, винної у настанні дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи постанови від 19.08.2014р. Оболонського районного суду м.Києва по справі №756/10179/14-п, винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 13.07.2014р. о 22 год. 25 хвил. в Оболонському районі м.Києва по вул.Новоконстантинівській/Електриків, за участю транспортних засобів 1. ГАЗ 33021, державний номер 44682 КТ, 2. Renault Sandero, державний номер АА 2737 ОЕ, що належав Захарченку Валерію Юрійовичу, керування яким під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди здійснював Захарченко Артем Валерійович, 3. Тойота Корола, державний номер АА 7780 МВ, визнано Долю Володимира Івановича.

Доказів оскарження та скасування у передбаченому чинним законодавством України порядку наведеного судового акту матеріали справи не містять.

За приписами ст.21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.

З довідки №9412126 про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу ГАЗ 33021, державний номер 44682 КТ застраховано Приватним акціонерним товариством «Страхове товариство «Іллічівське» за полісом №АС6265879.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, ухвалою від 11.03.2015р. відповідача було зобов'язано надати поліс №АС6265879, яким застраховано цивільно-правову відповідальність власника транспортного засобу ГАЗ 33021, державний номер 44682 КТ.

На виконання вимог суду, Приватним акціонерним товариством «Страхове товариство «Іллічівське» було представлено витребувані судом документи.

Наразі, зі змісту полісу №АС6265879 вбачається нульовий розмір франшизи у разі настання страхового випадку.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи довідка №9412126 про дорожньо-транспортну пригоду та поліс №АС6265879 є належними доказами страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу ГАЗ 33021, державний номер 44682 КТ саме відповідачем.

Таким чином, за висновками суду, звернення Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» з розглядуваним позовом саме до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» є обґрунтованим.

Посилання відповідача на приписи ст.ст.22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в якості обґрунтування своїх тверджень про наявність підстав для виплати страхового відшкодування позивачу саме в розмірі, визначеному суб'єктом оціночної діяльності, та з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу, господарський суд вважає необґрунтованими з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відшкодовує у встановленому законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.

У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України (ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Наразі суд зазначає, що з системного аналізу наведених норм вбачається, що під належним чином оціненою шкодою у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розуміється шкода, оцінена насамперед страховою кампанією. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 17.02.2015р. Вищого господарського суду України по справі №922/3853/14.

Як вказувалось, позивачем було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування у відповідності до умов укладеного між ним та страхувальником договору №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р. До того ж, судом також було встановлено, що відповідно до вказаного правочину коефіцієнт фізичного зносу при розрахунку розміру відшкодування страховиком не враховується.

Одночасно, господарський суд зазначає, що порядок визначення вказаного коефіцієнту визначається у Методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яку затверджено Наказом №142/5/2092 від 24.11.2003р. Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України.

Відповідно до п.7.38 зазначеного нормативно-правового акту значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників колісних транспортних засобів, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових колісних транспортних засобів виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів; 3 роки - для вантажних колісних транспортних засобів, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних колісних транспортних засобів, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.

Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо колісний транспортний засіб експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо колісний транспортний засіб експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 (автомобіль легковий, експлуатувався в режимі таксі, що передбачає надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу в індивідуальному порядку).

Як вказувалось вище, на підставі договору №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р. було застраховано майнові інтереси власника транспортного засобу 2013р. випуску, а отже станом на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди та визначення розміру шкоди, вказаному транспортному засобу не було і 3 років, що фактично свідчить про нульовий розмір коефіцієнту фізичного зносу автомобіля.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Проте, належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що автомобіль Renault Sandero, державний номер АА 2737 ОЕ експлуатувався в умовах, які виключають можливість застосування приписів п.3.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (зокрема, використання транспортного засобу в якості таксі, наявність корозійних руйнувань або деформацій), та документів, що вказували б на невірне визначення позивачем розміру завданої під час дорожньо-транспортної пригоди 13.07.2014р. шкоди, відповідачем до матеріалів справи не представлено.

До того ж, господарський суд зазначає, що у судовому засіданні 25.03.2015р. судом було запропоновано сторонам з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи призначити судову експертизу для визначення розміру завданих власнику транспортного засобу Renault Sandero, державний номер АА 2737 ОЕ внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 13.07.2014р., збитків.

Проте, відповідач, як і позивач, проти призначення судової експертизи категорично заперечували та просили здійснити розгляд спору за наявними в матеріалах справи документами.

За таких обставин, твердження відповідача про наявність в останнього обов'язку відшкодувати належним чином оцінену саме суб'єктом оціночної діяльності шкоду, а також безпідставне незастосування позивачем при розрахунку страхового відшкодування коефіцієнту фізичного зносу судом до уваги не приймаються як необґрунтовані та позбавлені належного доказового обґрунтування.

Щодо заперечень відповідача стосовно того, що Приватним акціонерним товариством «Страхове товариство «Іллічівське» не приймалось рішення про відмову Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Провідна» у виплаті страхового відшкодування, а визначений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 90-денний строк розгляду претензії не сплив, господарський суд зазначає наступне.

Як зазначалось вище, відповідно до ст.993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Саме наведеними нормами матеріального права регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається: позивач, виплативши страхове відшкодування потерпілому, Захарченко Валерію Юрійовичу за договором №06/0669622/9072/13 від 20.11.2013р., отримав від останнього право вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське», яке застрахувало відповідальність перед третіми особами винного у заподіянні шкоди водія Доля Володимира Івановича.

Таким чином, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» реалізувало своє право вимоги шляхом пред'явлення позову до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське», оскільки за договором страхування відповідальності, який оформлено полісом №6265879, відповідач надав згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.

Разом із тим, за правилами ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, керуючись нормами цього Закону України, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний, здійснити одну з дій, наприклад, у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Наведена норма матеріального права регулює порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком, які відбуваються до переходу до страховика, який випалтив страхове відшкодування потерпілому, права вимагати його відшкодування у особи, відповідальної за завдану шкоду. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 04.11.2014р. Верховного Суду України по справі №3-165гс14 та постанові від 19.03.2015р. Вищого господарського суду України по справі №910/21238/14.

Крім того, за позицією Конституційного суду України, викладеною в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002р. у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина 4 ст.13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Відповідно до позиції Вищого господарського суду України, викладеної в Інформаційному листі №01-06/1398/2012 від 09.10.2012р. «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів», страховик отримує право вимоги потерпілої особи, яке може бути реалізовано шляхом подання відповідного позову після виплати останній страхового відшкодування, і не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування.

Таким чином, твердження відповідача про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з неприйняттям останнім рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування у досудовому порядку, є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що заперечення відповідача, які наведено у відзиві №578-РВ від 18.03.2015р. стосовно відсутності правових підстав для стягнення з останнього страхового відшкодування є безпідставними та такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на те, що позов повністю доведений заявником та обґрунтований наявними в матеріалах справи документами, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» про стягнення 9634,54 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна», м.Київ до Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське», м.Київ про стягнення 9634,54 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Іллічівське» (01033, м.Київ, Голосіївський район, вул.Саксаганського, буд.38Б, ЄДРПОУ 25186738) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (03049, м.Київ, Соломянський район, просп.Повітрофлотський, буд.25, ЄДРПОУ 23510137) страхове відшкодування в сумі 9634,54 грн. та судовий збір в розмірі 1827 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 01.04.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 02.04.2015р.

Суддя М.О. Любченко