Ухвала суду № 43438441, 02.04.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/239/15

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук А. М.

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

02 квітня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Боровицького О. А. Сапальової Т.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом колективного підприємства "Славутський піщаний кар'єр" до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В січні 2015 року колективне підприємство "Славутський піщаний кар'єр" звернулося до суду з позовом до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми "Р" №0000062201, №0000052201 від 15 січня 2015 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення форми "Р" №0000062201, №0000052201 від 15 січня 2015 року.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом при ухваленні рішення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час, дату та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, давши правову оцінку обставинам у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Славутською ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах КП "Славутський піщаний кар'єр" з ТОВ ТД НК "Енергія" за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, за результатами якої виявлено порушення позивачем п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.44.1 п.44.6 ст.44, п.п.138.1.1, п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст.138, п.п.139.1.9, п.139.1 ст. 139, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 р. на 7216 грн. та заниження податку на додану вартість за січень 2013 р. на 7596 грн.

На підставі виявлених порушень складено акт №1718/22/01527494 від 25.12.2014 року та винесено податкові повідомлення-рішення форми "Р" №0000062201, №0000052201 від 15 січня 2015 року.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями підприємство оскаржило їх в судовому порядку.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, задовольнивши їх, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції , з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів справи, 10.10.2013 року між колективним підприємством «Славутський піщаний кар'єр» та ТОВ ТД НК "Енергія" укладено договір поставки нафтопродуктів, згідно умов яких постачальник передає у власність покупцю нафтопродукти, а покупець (позивач) приймає і сплачує їх вартість на умовах даного договору. Асортимент товару, його кількість та вартість зазначаються у накладних, що є невід'ємною частиною договорів, а товар передається покупцю окремо узгодженими партіями, на кожну з яких виписується накладна.

Судом першої інстанції встановлено, що факти поставки, оплати та оприбуткування товарів за вказаним договором підтверджуються договором поставки нафтопродуктів, накладними та податковими накладними, рахунком-фактурою на поставку дизельного палива, платіжним дорученням, товарно-транспортною накладною, копії яких долучених до матеріалів справи.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ; назва документа (форми); код форми; дата і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі); посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Колегія суддів зазначає, що досліджуючи надані позивачем первинні документи, судом першої інстанції вірно встановлено, що останні містять всі необхідні реквізити, зважаючи на наступне.

У п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України закріплено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно положень п. 198.2 вищевказаної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду

Положеннями п. 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

У пункті 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої відповідно до пункту 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, тоді як при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України на учасників цивільно-правових відносин, які є платниками податків, не покладено обов'язку та не визначено право перевірки відповідності законодавству статусу контрагентів, в т.ч. перебування за місцезнаходженням, та дотримання ними вимог податкового законодавства. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 198 ПК України не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що законодавець не ставить у залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З огляду на зазначене, позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (контрагентами контрагентів позивача), в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно зі ст. 9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Рішенням Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України" визначено, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає посилання представника відповідача на акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки контрагента щодо даних податкового обліку господарської операції по придбанню нафтопродуктів, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій контрагента, що вказує на відсутність реальності господарської операції як на підставу для висновків про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту за наслідками таких господарських операцій таким, що не ґрунтується на законі.

Що стосується посилань представника відповідача на розбіжності у видатковій накладній №РН-0000496 та у товарно-транспортній накладній №466, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.44.1 п.44.6 ст.44, п.п.138.1.1, п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст.138, п.п.139.1.9, п.139.1 ст. 139, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2015 року - без змін.

ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Граб Л.С.

Судді Боровицький О. А.

Сапальова Т.В.