Постанова № 43438339, 02.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/244/15 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.,

при секретарі: Гуменюк Т.В.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Представництва «Доу Агро Сайенсіс Фертрібсгезельшафт м.б.х.» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Представництво «Доу Агро Сайенсіс Фертрібсгезельшафтм м.б.х.» (надалі - представництво «ДоуАгро») звернулися в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2015 року адміністративний позов представництва «ДоуАгро» задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №119426552212 від 27 серпня 2014 року Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог представництва «ДоуАгро».

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанову суду - скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з п. 4 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено документальну планову виїзну перевірку представництва «ДоуАгро» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 11.08.2014 року №752/26552212/200551318.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.160.8. ст.160, п.137.8 ст.137 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на 907 115,00 грн..

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.08.2014 року №119426552212, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 081 987,00грн., з яких за основним платежем - 907 115,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 174872,00 грн..

За результатом адміністративного оскарження, рішенням Державної фіскальної служби України від 24.12.2014 року №353316/44-44-19-01-15 залишено без змін зазначене податкове повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що представництво «ДоуАгро» зареєстроване Міністерством економіки з питань Європейської інтеграції України 16.04.1998 року за №ПІ-0345, а також взято на податковий облік в органах ДПС 09.06.1998 року за №522208, перебуває на обліку у Печерському районі ГУ Міндоходів у м.Києві.

На виконання вимог Наказу ДПА України від 28.02.2011 року № 115 та Наказу Міністерства фінансів від 25.06.2013 року №610 позивачем подано до ДПІ Довідки про підтвердження статусу податкового резидента головної компанії «DOW AGROSCIENCES VERTRIEBSGESELLSCHAFT М.В.Н.», (юридична особа за законодавством Австрії, місцезнаходження: Австрія, Людвіг Больтсманнштрассе 2, А-7100, НойзідльамЗее.) за 2011, 2012, 2013 роки.

Відповідно до довідки АТ «ОТП БАНК» від 21.09.2012 року №70-1-3/729, представництву «ДоуАгро» відкрито поточний рахунок типу в українських гривнях, доларах США та ЄВРО №26008001400089 в АТ «ОТП БАНК».

За період з 01.04.2011 року по 31.12.2013 року згідно SWIFT-повідомлень позивач отримував від Головної компанії «DOW AGROSCIENCES VERTRIEBSGESELLSCHAFT М.В.Н.» (Австрія) грошові кошти в якості фінансування витрат представництва в загальній сумі 1 820 150,00 доларів США, що становить по курсу НБУ на дату зарахування коштів - 14 856 425,00 грн..

Як вбачається з акта перевірки, підставою для винесення оскарженого податкового повідомлення-рішення є висновок податкового органу про те, що відповідний обсяг фінансування позивача зазначеною компанією є об'єктом оподаткування податком на прибуток.

Скасовуючи оскаржені податкове повідомлення-рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не є представництвом іноземної компанії та не здійснював господарську діяльність на території України.

Проте, із зазначеним висновками колегія суддів погодитись не може виходячи з наступного.

Підпунктом 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що «постійне представництво» - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів. Постійним представництвом не є використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

Згідно зі ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування платників податку є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 розділу III Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного (податкового) періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 розділу III Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 розділу III Кодексу, а також дохід (прибуток) нерезидента з джерелом походження з України, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 розділу III Кодексу. Податковою базою для цілей розділу III Кодексу визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 розділу III Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 розділу III Кодексу.

Відповідно до п. 160.8 ст. 160 Податкового кодексу України, на приписи якого посилається відповідач як на підставу прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення, суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента. У разі якщо нерезидент провадить свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами, і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з контролюючим органом за місцезнаходженням постійного представництва. У разі неможливості визначити шляхом прямого підрахування прибуток, отриманий нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається контролюючим органом як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.

При цьому, п. 133.2 ст. 133 Податкового кодексу України встановлює виключний перелік платників податку на прибуток підприємств з числа нерезидентів: юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України; постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.

Протягом перевіряємого періоду позивач користувався перевагами Конвенції між Урядом України та Урядом Республіки Австрія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно, яка набула чинності 20.05.1999 року.

Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 року № 1906-IV, визначено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно з положеннями пункту 3.2 статті 3 Податкового кодексу України, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 5 вищезгаданої Конвенції, для цілей цієї Конвенції термін «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність підприємства. Незважаючи на попередні положення цієї статті, термін «постійне представництво» не розглядається як такий, що включає: a) використання споруд виключно з метою зберігання, показу або поставки товарів чи виробів, що належать підприємству; b) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою зберігання, показу або поставки; c) утримання запасів товарів або виробів, що належать підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством; d) утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для підприємства; e) утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер; f) утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації видів діяльності, перелічених у підпунктах від a) до e), за умови, що сукупна діяльність постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий або допоміжний характер.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач не є представництвом у розумінні Податкового кодексу України, а тому не є платником податку з прибутку, виходячи з наступного.

В перевіряємому періоді позивач імпортував для проведення досліджень засоби захисту рослин виробником яких є компанії розташовані в США, Франції та Італії. Тобто, позивачем здійснювалась відповідна господарська діяльність. Як вбачається зі змісту ст.5 вищезгаданої Конвенції, основною умовою для того, щоб підприємство не розглядалось як постійне представництво є здійснення ним діяльності підготовчого та допоміжного характеру. При цьому, відповідні операції повинні відбуватись виключно між підприємством та компанією.

Відповідно до Положення про представництво «ДОУ АГРОСАЙЕНСІС ФЕРТРІБСГЕЗЕЛЬШАФТ М.Б.Х» в Україні, воно є відокремленим підрозділом Корпорації «ДОУ АГРОСАЙЕНСІС ФЕРТРІБСГЕЗЕЛЬШАФТ М.Б.Х», створеного та існуючого у відповідності до законодавства Австрії. Представництво не є юридичною особою і не здійснює господарську діяльність на території України. Для забезпечення своєї діяльності воно має рахунки в банку, круглу печатку зі своїм найменуванням, штампи, бланки та інші реквізити. Представництво створюється з метою: дослідження кон'юнктури ринку та виявлення суспільної думки; консультування Товариства з питань комерційної діяльності і керування; представництва інтересів Товариства, надання йому порад та консультацій щодо урядової політики, законів, звичаїв та умов стосовно проектів товариства у сфері маркетингу діяльності, яку проводить Товариство; сприяння Товариству в плані розуміння ділового та політичного клімату України; допомога Товариству під час проведення переговорів з приватними та юридичними особами, державними установами в Україні; пошук та інформаційна підтримка партнерських організацій для подальшого просування продукції та послуг Товариства; сприяння Товариству у розвитку його ділової активності в Україні в цілому. Товариство є власником майна Представництва. Для забезпечення діяльності Представництва товариство наділяє його майном та грошовими коштами в рамках бюджету, затвердженого товариством. Майно передається Представництву в користування та оперативне управління, його вартість відображається у балансі товариства. Витрати на утримання апарату управління і приміщення Представництва визначаються відповідно до кошторису, ухваленого товариством і затвердженого директором Представництва.

Вищезазначене не може бути єдиною підставою для невизнання позивача представництвом та, відповідно, платником податку на прибуток на загальних підставах, оскільки зазначене положення не має преюдиційну силу. Натомість оцінка діяльності та правового статусу позивача повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу обставин справи, що належним чином не було здійснено судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду України погоджується з доводами апеляційної скарги про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254, КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 лютого 2015 року - скасувати.

Постановити по справі нове рішення, яким в задоволенні вимог позивач Представництва «Доу Агро Сайенсіс Фертрібсгезельшафт м.б.х.» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення №119426552212 від 27 серпня 2014 року Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст постанови суду виготовлено 06.04.2015 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Файдюк В.В.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Файдюк В.В.