Постанова № 43436790, 10.02.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 р. Справа № 804/96/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кальника В.В.

при секретарі судового засідання Шкуті А.А.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Чохелі Т.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Дніпропетровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Дніпропетровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0012211703 від 11.12.2014 року, щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) ФОП ОСОБА_3: за основним платежем 15258 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 7629 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем протиправно та підлягає скасуванню, оскільки придбанні у ТОВ «Модум» та ТОВ «Джеміус» товари, у ТОВ «КСВ-ГРУП» послуги замовлялись ФОП ОСОБА_3 з метою використання їх у власній господарській діяльності, у зв'язку з необхідністю здійснення діяльності автомобільного вантажного транспорту.

На підтвердження правомірності операції ФОП ОСОБА_3 надав копії відповідних розрахункових та первинних документів.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, в акті перевірки не викладено.

Як зазначив позивач, в акті немає даних про відсутність у підприємств контрагентів свідоцтв платника ПДВ, на момент складання податкових накладних контрагенти ФОП ОСОБА_3 - були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому вони мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару/послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких ФОП ОСОБА_3 формував податковий кредит.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Модум», ТОВ «Джеміус», ТОВ «КСВ-ГРУП», а висновки акта перевірки про порушення ОСОБА_3 норм Податкового кодексу України є помилковими.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, виклавши письмово свої заперечення та пояснив, що податкове повідомлення-рішення було винесено правомірно, оскільки висновки, викладені в акті перевірки зроблені обгрунтовано на підставі встановлення фактичних відомостей. Прийняте податкове повідомлення-рішення повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, що Дніпропетровською ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 по взаємовідносинам з ТОВ «Джеміус», ТОВ «Модум», з ТОВ «КСВ-ГРУП» за липень 2014 року. За результатами перевірки було складено акт перевірки від 12.11.2014р. № 714/17-03/НОМЕР_1.

В ході проведення перевірки встановлено, що взаємовідносини між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Модум» (код 38783987 - стан - 9 направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, основний вид діяльності 46.43 - оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування та відтворення звуку й зображення) здійснювались на підставі договору №02/04 від 02.04.2014 року про купівлю товарів, виробів, продукції та інше.

Відповідно до п. 4.1 договору № 02/04 якість товарів, що поставляються за цим договором, має в усьому відповідати технічним умовам, передбаченим цим договором, і має бути підтверджена сертифікатом про якість заводу-виготовлювача або гарантійним листом продавця.

Для проведення перевірки ФОП ОСОБА_3 не було надано сертифікати якості придбаної продукції.

Між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «КСВ-ГРУП» (код39216634 - стан платника -0 - платник за основним місцем обліку, вид діяльності - 46.31- оптова торгівля фруктами та овочами) було укладено договір №61 від 12.06.2014 року про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту авто приладів.

Також, між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Джеміус» (код 39198160 стан платника -0 - платник за основним місцем обліку, вид діяльності - 46.31- оптова торгівля фруктами та овочами) укладено договір поставки №26 від 20.06.2014 року постачання ТМЦ.

Пунктом 2.1 договору № 26 передбачено, що постачальник приймає усні або письмові заявки покупця на поставку товару та відпускає покупцеві товар на умовах EXW (склад постачальника за адресою:АДРЕСА_1 ) згідно з правилами ІНКОТЕРМС-2000.

ФОП ОСОБА_3 до перевірки не надано платіжних доручень на підтвердження оплати товару, документи, що підтверджують навантаження, розвантаження та транспортування товару (товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товару, подорожні листи та інші) відсутні.

Товарно-транспортні накладні є необхідними документами для підтвердження витрат з перевезення і, крім того, фактичного переміщення придбаних ТМЦ. Товарно-транспортна накладна повинна містити обов'язкові реквізити первинного документу, та підтверджувати здійснення господарської операції.

Також, в ході проведення перевірки ФОП ОСОБА_3 не надано первинних документів, які б підтвердили оприбуткування товару на склад (журнал реєстрації складських документів, картки складського обліку та інші).

Крім того, ФОП ОСОБА_3 до перевірки не надано жодного первинного документу, який би підтверджував якість реалізованого товару.

Відповідно переліку продукції, яка підлягає сертифікації в Україні, затвердженої Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005р. №28 із змінами та доповненнями, групи товарів, які придбавались перевіряємим підприємством у постачальників підлягають обов'язковій сертифікації.

Наявність вищевказаних обставин стали підставою для встановлення факту нереальності здійснення господарських операцій по ланцюгу постачання, встановлено безтоварність таких операцій та юридичну дефектність первинних документів складених від імені ТОВ «Джеміус», ТОВ «Модум», ТОВ «КСВ-ГРУП» на адресу ФОП ОСОБА_3

За результатами перевірки відповідачем зроблено висновок про відсутність реального проведення господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 та контрагентами-постачальниками ТОВ «Джеміус» (код 39198160), від ТОВ «Модум» (код 38783987), ТОВ «КСВ-ГРУП» (код 39216634) за липень 2014 р. та юридичну дефектність первинних документів.

На думку ДПІ, ФОП ОСОБА_3 порушено п.п. 198.3 п.п. 198.6. п.п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість всього на суму 15258.00 грн. т.ч. за липень 2014 року по взаємовідносинам з ТОВ «Модум» (38783987) на суму 2064,00грн., з ТОВ «Джеміус» (39198160) на суму 8264,00 грн., з ТОВ «КСВ-ГРУП» (39216634) на суму 4930,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від №0012211703 від 11.12.14 року, щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) ФОП ОСОБА_3: за основним платежем 15258 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 7629 грн.

Надаючи оцінку доводам позивача про недоведеність порушень при укладенні та виконанні правочинів, необхідно виходити з того, що для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.187.1. ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1. ст.198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п.198.2. ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку:

-з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналізуючи зазначені норми Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні послуг, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного здійснення оплачених послуг, наявності первинних документів та використання в господарській діяльності цих послуг.

Надаючи оцінку доводам позивача про правомірність відображення в податковому обліку сум податкового кредиту по операціям із зазначеними контрагентами, суд зазначає, що на підставі вищенаведених первинних документів (договорів поставки, видаткових накладних, податкових накладних,) контролюючий орган дійшов висновку про непідтвердження господарських операцій такими документами, виявив порушення вимог законодавства при складанні первинних документів.

З огляду на доводи податкового органу, якими він мотивує правомірність донарахувань, перевірці підлягає фактичне виконання поставок товару (послуг) позивачу від контрагентів.

Дотримання норм цивільного чи господарського права під час укладення договору не означає автоматично реальності вчинення господарської операції та правильності відображення її результатів у податковому обліку.

З огляду на зафіксовані податковим органом факти суд перевіряє обставини стосовно руху активів на шляху від виробника до постачальника у процесі виконання спірних операцій, з'ясувавши, яким чином транспортувався товар, де зберігався, ким приймався, а також встановити посадових осіб постачальника та покупця, безпосередньо задіяних у такому процесі.

Лише за наслідками дослідження зазначених обставин можливо дійти об'єктивного висновку про реальність (або безтоварність) спірних операцій та, відповідно, про правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем для здійснення підприємницької діяльності використовувались вантажні автомобілі, а саме MAN НОМЕР_2; MAN НОМЕР_3; VOLVO НОМЕР_4; MAN НОМЕР_5. З метою постійної технічної підтримки автомобілів позивачем було укладено - договір на технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів №61 від 12.06.2014 року з ТОВ «КСВ-ГРУП»; договір поставки № 02/04 від 02.04.2014року з ТОВ «Модум»; договір поставки №26 від 20.06.2014 року з ТОВ «Джеміус».

Згідно вказаних договорів ТОВ «Модум», ТОВ «Джеміус», ТОВ «КСВ-ГРУП» - зобов'язуються виконувати ремонт та технічне обслуговування наданих замовником автомобілів, а також поставку запасних частин, необхідних для проведення ремонтних робіт.

Так, взаємовідносини між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Модум» здійснювались на підставі договору №02/04 від 02.04.2014 року про купівлю товарів, виробів, продукції та інше.

Розділом 5 «Умови платежу» договору № 02/04 передбачено, що покупець здійснює оплату протягом 3 банківських днів з дати виконання умов договору.

Позивачем до перевірки було надано рахунок-фактуру №0000372 від 28.07.2014, видаткову накладну №0000372 від 28.07.2014, рахунок-фактуру №0000317 від 23.07.2014, видаткову накладну №0000317 від 23.07.2014, в котрих відсутнє посилання на договір, а в розділі «замовлення» відсутній номер та дата. Також платіжне доручення по вказаному договору №188 від 03.07.2014 року передує даті виставлення рахунку фактури, а в графі «призначення платежу» зазначено зовсім інший рахунок № 198 від 23.06.2014 року, який не має відношення до поставок за вказаним договором.

Відповідно до п. 3.3. договору №61 від 12.06.2014 року між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «КСВ-ГРУП» про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автоприладів, замовник зобов'язаний здійснити оплату послуг протягом 14 банківських днів з дати виставлення рахунку фактури.

Позивачем були надані рахунки-фактури №0000326 від 14.07.2014, №0000445 від18.07.2014, №0000496 від 21.07.2014, №0000525 від 22.07.2014, №0000560 від 23.07.2014, №0000671 від 28.07.2014, в котрих відсутнє посилання на договір, а в розділі «замовлення» відсутній номер, дата та відповідні видаткові накладні на загальну суму 24651,65 грн., а надане платіжне доручення на суму 2988,00 грн. № 189 від 03.07.2014. В графі призначення платежу вказано також інший paxунок №130 від 16.06.2014 р.

Щодо взаємовідносин між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Джеміус» згідно договору поставки №26 від 20.06.2014 року то пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник приймає усні або письмові заявки покупця на поставку товару та відпускає покупцеві товар на умовах EXW (склад постачальника за адресою:АДРЕСА_1) згідно з правилами ІНКОТЕРМС-2000.

Також згідно п. 3.2 договору № 26 покупець зобов'язується оплачувати товар протягом десяти банківських днів з момент поставки. Оплата товару може здійснюватися покупцем, зокрема, на підставі рахунку-фактур постачальника.

Під час перевірки було встановлено, що жодні розрахунки між сторонами в липні 2014 року не проводились, до перевірки не було надано платіжних доручень на підтвердження оплати товару.

До позову позивачем надані платіжні доручення на підтвердження оплати за даним договором № 247 від 09.09.2014р., № 267 від 04.09.2014р., № 252 від 20.08.2014р., № 235 від 04.08.2014р., а також рахунки фактури № 0000301 від 18.07.2014р., № 0000315 від 21.07.2014р., № 0000262 від 16.07.2014р., № 0000230 від 14.07.2014р. Суд зазначає, що всі платіжні доручення в графі «призначення платежу» також посилаються на рахунки, які не мають жодного відношення до даних поставок, а саме № 157 від 25.06.2014р., № 158 від 26.06.2014р., № 11 від 23.06.2014р., №32 від 26.06.2014р.

Таким чином, з наданих позивачем платіжних доручень вбачається, що оплата за поставку товарів та надання послуг здійснювалася позивачем за іншими рахунками які не мають відношення до всіх укладених договорів, а також суми в платіжних дорученнях не відповідають сумам вказаних в рахунках.

Крім того, згідно Інструкції «Про затвердження інструкції з бухгалтерського обліку запасів товарно-матеріальних цінностей» затверджено постановою Правління Національного банку України від 20 серпня 1999 року N419 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 вересня 1999 р. за N614/3907- оприбуткування на баланс це - відображення в бухгалтерському обліку вартості товарно-матеріальних цінностей на підставі документів, що надійшли зі складу до бухгалтерії, про отримання товарно-матеріальних цінностей на склад.

Складський облік - це постійний сортовий, кількісний облік, який здійснюється на складі за допомогою карток складського обліку матеріалів.

У позивача відсутні первинні документи, які б підтверджували оприбуткування товару на складі, а саме: журнал реєстрації складських документів, картки складського обліку та інші.

Окрім того, документами, що свідчать про транспортування за договорами поставки, є товарно-транспортна накладна за формою №1-ТН, затвердженою Наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року №448/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

Згідно п.11 Наказу Міністерства транспорту України від 5 листопада 2001 року №763, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2001 року за №986/6177 «Про внесення змін і доповнень до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Як було зазначено ФОП ОСОБА_3 до перевірки не надано, документи що підтверджують навантаження, розвантаження та транспортування товару (товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товару, подорожні листи та інші).

Згідно з ч. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в законодавстві, платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин їх ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків під час складання такої звітності.

В якості підтвердження транспортування товарів позивачем надано суду договір найму транспортного засобу від 01.01.2014р., та подорожні листи вантажних автомобілів за липень 2014р., які були виписані на автомобілі MAN НОМЕР_2; MAN НОМЕР_3; VOLVO НОМЕР_4; MAN НОМЕР_5. З наданих подорожніх листів вбачається, що в липні місяці зазначенні вантажні автомобілі перевозили запчастини із м. Запоріжжя до м.Дніпропетровська відповідно до договорів поставки № 02/04 від 02.04.2014року з ТОВ « Модум» та №26 від 20.06.2014 року з ТОВ «Джеміус».

Зазначені запчастини необхідні були позивачу для технічного обслуговування та ремонту цих же автомобілів MAN НОМЕР_2; MAN НОМЕР_3; VOLVO НОМЕР_4; MAN НОМЕР_5 згідно договору 61 від 12.06.2014року з ТОВ «КСВ-ГРУП».

Суд зазначає, що договором поставки №26 від 20.06.2014 року між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Джеміус» (пункт 2.1 договору) передбачено, що постачальник приймає усні або письмові заявки покупця на поставку товару та відпускає покупцеві товар на умовах EXW (склад постачальника за адресою: АДРЕСА_1) згідно з правилами ІНКОТЕРМС-2000.

Згідно п. 3.1 договору між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Модум» №02/04 від 02.04.2014 року про купівлю товарів, виробів, продукції та інше, продавець ТОВ «Модум» зобов'язується поставити покупцеві товари у строки, передбачені цим договором.

Враховуючи те, що за одним договором позивач мав отримувати запчастини на складі постачальника за адресою м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1, а за іншим договором продавець зобов'язаний поставити позивачу товари, не вбачається економічної доцільності транспортування позивачем власними транспортними засобами запчастин для ремонту із м.Запоріжжя у зв'язку з понесенням додаткових витрат.

Отже, економічна доцільність вказаних договорів поставки є сумнівною.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною другою цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо неправомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум ПДВ, за рахунок договорів, укладених позивачем та його контрагентами, оскільки суду не доведено у встановленому законом порядку реальності здійснення господарських правовідносин, обумовлених договорами з ТОВ «Модум», ТОВ «Джеміус», ТОВ «КСВ-ГРУП».

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення №0012211703 від 11.12.2014 року, прийняте відповідачем на законних підставах та у спосіб передбачений чинним законодавством.

Відповідно до ст.94 КАС України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої ухвалена постанова.

За таких обставин, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити та стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Державного бюджету України решту ставки судового збору в розмірі 1644,30 грн., оскільки позивачем за подання до суду адміністративного позову було сплачено 182,70 грн., а загальна ставка судового збору по даній справі становить 1827,00 грн., яка встановлюється згідно Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року № 3674-VІ (з подальшими змінами та доповненнями).

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Дніпропетровської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Державного бюджету України решту суми не сплаченого судового збору в сумі 1644,30 грн. (одна тисяча шістсот сорок чотири грн. 30 коп.).

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 16 лютого 2015 року.

Суддя В.В. Кальник