Постанова № 43436661, 31.03.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2015 р.м.ОдесаСправа № 520/11380/14-а

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Огренич І.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді Бойка А.В.,

суддів: Танасогло Т.М.,

Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу представника позивачів - ОСОБА_2 на постанову Київського районного суду м. Одеси від 28 січня 2015 року за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

03.09.2014 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до суду першої інстанції з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не поновлення позивачам виплати пенсії за віком, зобов'язання поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 01.08.2011 року в розмірах відповідно до чинного законодавства.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 28.01.2015 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.

13.02.2015 року представник позивачів - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на вказану постанову Київського районного суду м. Одеси.

Не погоджуючись з зазначеною постановою суду першої інстанції, апелянт зазначає, що вона ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Київського районного суду м. Одеси від 28.01.2015 року та прийняття нової, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника позивачів - ОСОБА_2 підлягає задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 є громадянами України, що підтверджується закордонними паспортами серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (а.с. 19).

У поданому позові представник позивачів зазначив, що у 1996 році ОСОБА_3 та у 1994 році ОСОБА_4 було призначено пенсію за віком.

У 1997 році позивачі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, де вони перебувають на даний час, у зв'язку з чим їм було припинено виплату пенсій.

Також представник позивачів посилався на те, що 01.08.2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси із заявами про поновлення виплати раніше призначених пенсій, однак виплату пенсій не поновлено.

Листами № 157/Т-01 та 158/Т-01 від 19.08.2014 року Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси повідомило про те, що позивачі особисто або їх представник має право надати заяву (встановленого зразка) та необхідні для призначення пенсій засвідчені в нотаріальному порядку копії документів про стаж (трудової книжки, диплома про навчання та ін.) та довідку про заробітну плату за будь-які 60 місяців страхового стажу до 01.07.2000 року.

Звертаючись з позовом до суду першої інстанції, представник позивачів посилався на допущену Управлінням Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси протиправну бездіяльність, що виразилась у не поновленні виплати раніше призначених позивачам пенсій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не надано суду підтверджень надання відповідачу відповідних документів для вирішення питання про поновлення виплати пенсій.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне:

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009р. №25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені положення визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України визначено звернути увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших Законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття Закону про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданою фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. З прийняттям рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року виключена така підстава для припинення пенсійних виплат як проживання пенсіонера за кордоном, що є підставою для поновлення конституційного права позивачів на виплату пенсії, незалежно від місця їх постійного проживання.

Як встановлено ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, положення п.2 ч.1 ст. 49 та другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з 07.10.2009р., тобто з дати прийняття Рішення Конституційним Судом України №25-рп/2009.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що позивачі, проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання, про що вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009р. №25-рп/2009, яке є безумовною підставою для нарахування та виплати пенсії позивачу як особі, яка проживає за межами України.

Таким чином, у зв'язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 позивачі набули право на перерахунок пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Як вбачається з матеріалів справи, у підтвердження звернення позивачів до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси із заявами про поновлення виплати пенсій, представником позивачів до позову були додані копії відповідних заяв з доказом їх направлення.

Дослідивши вказані заяви, колегія суддів встановила, що вони були заповнені від імені позивачів їх представником - ОСОБА_5, та до них були додані наступні документи: копії нотаріально посвідчених довіреностей та паспортів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2; копії пенсійних посвідчень позивачів, копії карток платників податків, копії паспорта представника та копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру представника.

П. 15 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України (далі - Порядок) (діючого на час виникнення спірних правовідносин) поновлення виплати раніше призначеної пенсії здійснюється за документами, що є у пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на момент призначення цього виду пенсії.

Враховуючи викладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що при зверненні про поновлення пенсії, представник позивачів подав необхідні документи, для здійснення такого поновлення, зокрема, копії довіреностей та паспортів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, копії пенсійних посвідчень позивачів, копії карток платників податків.

В свою чергу, Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси не здійснило у передбачений законодавством строк поновлення пенсії ОСОБА_3 та ОСОБА_4, чим порушило права позивачів на соціальний захист, яке гарантується Конституцією України.

При цьому, слід зазначити, що оскільки позивачі мають право на поновлення виплати пенсії з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України 07 жовтня 2009 року, навіть у разі не дотримання порядку звернення не є підставою для відмови в поновленні виплати пенсійного забезпечення та позбавлення права особи на соціальний захист.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході розгляду даної справи в суді першої інстанції Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси повідомило про те, що пенсійні справи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 знищені, однак, при цьому, будь-яких доказів на підтвердження цьому не надало (а.с. 49).

Колегія суддів вважає, що зазначені обставини не можуть бути підставою для відмови у поновленні виплати пенсій позивачам.

Крім того, як вбачається з відповідей УПФУ у Київському районі м. Одеси, відповідачем не було повідомлено довірену особу позивачів про те, що справи його довірителів знищені, не запропоновано у зв'язку з цим надати необхідні документи. Також відповідачем не вжито жодних заходів щодо відновлення знищених пенсійних справ.

Таким чином, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси щодо не поновлення позивачам виплати раніше призначених пенсії та зобов'язання УПФ України у Київському районі м. Одеси поновити позивачам виплату пенсій за віком.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пов'язує час поновлення пенсії не з датою звернення до органів Пенсійного фонду України, а з настанням обставин для відновлення її виплати.

Як вже зазначалось, саме з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 позивачі набули право на перерахунок пенсії.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зважаючи на те, що пенсія є періодичним платежем, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивачів щодо поновлення виплати пенсії за віком підлягають задоволенню в межах передбаченого КАС України шестимісячного строку звернення до суду, а саме з 03.03.2014 року.

В іншій частині позовні вимоги (а саме, за період з 01.08.2011 року по 02.03.2014 року) позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду відповідно до ст. 100 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції, в даному випадку, при повному встановленні фактичних обставин справи було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції не було дотримано і норм процесуального права.

Згідно ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Ст.ст. 104, 105 КАС України встановлено, що позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції. Адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надіслана до адміністративного суду поштою.

В свою чергу, право на звернення до суду у кожної особи виникає окремо, а тому і захист порушених прав повинен здійснюватись шляхом подачі кожною особою окремого позову до суду.

В даному випадку, суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали спільну заяву про захист порушених прав.

При цьому, суд апеляційної інстанції позбавлений повноважень суду першої інстанції щодо вжиття необхідних процесуальних заходів, зокрема, щодо роз'єднання позовів.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що постановлене судове рішення на підставі ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст.ст. 184, 185, 197, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивачів - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського районного суду м. Одеси від 28 січня 2015 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_3.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси поновити ОСОБА_3 виплату пенсії за віком з 03.03.2014 року.

Позовні вимоги ОСОБА_3 за період з 01.08.2011 року по 02.03.2014 року залишити без розгляду.

Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_4.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси поновити ОСОБА_4 виплату пенсії за віком з 03.03.2014 року.

Позовні вимоги ОСОБА_4 за період з 01.08.2011 року по 02.03.2014 року залишити без розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Бойко

Судді: Т.М. Танасогло

О.В. Яковлєв