Ухвала суду № 43435395, 02.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2015 року Справа № 7403/13 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Багрія В.М.,

суддів Рибачука А.І., Старунського Д.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року в справі за позовом приватної фірми «Інвестпроммаркет» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових вимог та визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2006 року приватна фірма "Інвестпроммаркет" звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про скасування податкових вимог та визнання протиправними дій.

Позивач просив визнати протиправними та скасувати першу податкову вимогу відповідача № 1/1093 від 24.10.2001 року та другу податкову вимогу № 2/2652 від 07.12.2001 року.

Посилався на те, що перша податкова вимога за № 1/1093 від 24.10.2001 року та друга податкова вимога за № 2/2652 від 07.12.2001року винесені відповідачем в порушення вимог положень Конституції України, Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", оскільки вони прийняті на неузгоджену суму односторонніх безпідставних нарахувань, у зв"язку з чим просив визнати такі вимоги незаконними та скасувати їх, а дії ДПІ в м. Івано-Франківську щодо їх винесення - протиправними.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року позов задоволено, визнано протиправними та скасовано першу податкову вимогу за № 1/1093 від 24.10.2001 року та другу податкову вимогу за № 2/2652 від 07.12.2001 року, що винесені Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську, а дії ДПІ в м. Івано-Франківську щодо їх винесення визнано протиправними.

Постанову суду першої інстанції оскаржила ДПІ в м. Івано-Франківську, яка в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу в задоволенні позову відмовити.

Апеляційні доводи обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував, що позивач подав розрахунок податку з власників транспортних засобів на 2001 рік в сумі 244,50 грн., по терміну сплати 15.10.2001 року допустив борг за 3 квартал 2001 року в сумі 61,13 грн., з приводу чого йому на законних підставах було сформовано першу податкову вимогу за № 1/1093 від 24.10.2001 року та другу податкову вимогу за № 2/2652 від 07.12.2001 року. Суд прийшов до безпідставного висновку про відсутність боргу, не оцінив з цього приводу всі докази в справі, при цьому безпідставно застосував ухвалу суду касаційної інстанції як преюдиціальний акт.

Оскільки клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, тому суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних в ній доказів.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 4 чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (надалі - Закон № 2181-ІІІ) платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 2181-ІІІ передбачено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, такий платник податків зобов'язаний подати нову податкову декларацію, що містить виправлені показники.

У відповідності до п.п. 5.4.1. п. 5.4. статті 5 Закону № 2181-ІІІ, узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Згідно пп.6.2.1 п.6.2 статті 6 Закону № 2181-ІІІ, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Підпунктом 6.2.2. п. 6.2. статті 6 Закону № 2181-ІІІ встановлено, що податкові вимоги мають містити крім відомостей, передбачених підпунктом 6.2.3 цієї статті, посилання на підстави їх виставлення; суму податкового боргу, належного до сплати, пені та штрафних санкцій; перелік запропонованих заходів із забезпечення сплати суми податкового боргу.

Податкові вимоги надсилаються:

а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк;

б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Виконуючи вказівки Вищого адміністративного суду України, викладені в ухвалі від 21.01.2013 року, суд першої інстанції встановив, що відповідачем 24.10.2001 року винесено щодо позивача першу податкову вимогу за № 1/1093 на суму боргу 61,13 грн. та 07.12.2001 року другу податкову вимогу за № 2/2652 на суму боргу 61,13 грн., які направлені на адресу позивача рекомендованою кореспонденцією відповідно 31.10.2001 року і 18.12.2001 року та одержані ним, що в справі не заперечується.

Зі змісту податкових вимог видно, що вони винесені на узгоджену суму податкового боргу, однак з якого виду податків чи інших обов'язкових платежів, податковий орган в оспорюваних вимогах не зазначив.

Податковий орган доводить, що сума боргу в розмірі 61,13 грн. виникла у позивача внаслідок поданого розрахунку податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на 2001 рік, в якому ним самостійно розраховано суму податку з власників транспортних засобів в сумі 244,5 грн. По терміну сплати 15.10.2001 року у позивача виник борг за 3 квартал 2001року в сумі 61,13 грн., оскільки, у відповідності із статтею 5 Закону України від 11.12.1991, № 1963-ХІІ "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується юридичними особами - щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

На вимогу суду підтвердити такі доводи поданим розрахунком позивача податковий орган відповів, що відповідно до наказу Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України №11-а від 31.03.97 року "Про затвердження переліку типових документів, що утворюються в процесі діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів" розрахунок позивача податку з власників транспортних засобів на 2001 рік було знищено інспекцією по закінченню терміну зберігання (5 років) відповідно до акту про виділення до знищення документів, що не підлягають зберіганню № 4 від 15 січня 2007 року.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність у податкового органу гострої потреби знищувати розрахунок податкових зобов'язань позивача на 2001 рік з врахуванням наявності в той час в провадженні господарського суду даного позову, про що відповідачу було відомо з 26.09.2006 року (а.с. 26), а не з 24.01.2007 року, коли відбулося перше судове засідання в справі, як про це зазначено в письмовій відповіді на запит суду (а.с. 189).

Суд першої інстанції правильно вважав, що витяг із зворотного боку облікової картки платника податку юридичних осіб - власників транспортних засобів як і облікова картка платника податку не може слугувати належним доказом декларування позивачем свого податкового зобов'язання, оскільки така картка створена з метою ведення виключно внутрішнього оперативного обліку податків і зборів (обов'язкових платежів), надходження яких контролюється органами державної податкової служби.

Як видно зі справи, ДПІ в м. Івано-Франківську проведено перевірку ПФ «Інвестпроммаркет» по питанню своєчасності і повноти сплати в бюджет податків зборів та інших обов'язкових платежів за період з 01.04.2001 року по 01.12.2004 року, за наслідками якої складено акт за № 17-2/156 від 01.02.2005 року, яким встановлено факт несвоєчасної сплати позивачем узгодженого податку з власників транспортних засобів.

Даний акт був предметом розгляду Львівського апеляційного господарського суду, який постановою від 20.12.2006 року скасував постанову суду першої інстанції та відмовив податковому органу в стягненні з ПФ "Інвестпроммаркет" суми податкового боргу з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Залишаючи це рішення суду апеляційної інстанції без змін, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 7.08.2008 року зазначив, що судова колегія погоджується з висновками суду другої інстанції, що аналогічно у відповідача відсутній борг за 2001 р. з податку з власників транспортних засобів, оскільки з аналізу таблиць в актах перевірки ДНІ в м. Івано-Франківську за №17-2/156 від 01.02.2005 року та за №17-0-179 від 20.04.2006 року вбачається лише несвоєчасне погашення платником податків узгоджених сум податкового зобов'язання. Податковим органом не доведено несплату відповідачем задекларованих платежів по податку з власників транспортних засобів в сумі 291,62 грн., тому судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволені позову в цій частині та в частині стягнення нарахованої пені по особовому рахунку на суму 18,56 грн.

Ці висновки суду касаційної інстанції суд першої інстанції використав правомірно з посиланням на ч.2 ст.254 КАС України, відповідно до якої обставини які встановлені у справі, не можуть оспорюватися в іншій справі за участю тих самих сторін.

Тому доводи апелянта, щодо безпідставності висновків судів апеляційної та касаційної інстанцій щодо відсутності у позивача податкового боргу за 2001 рік, колегія суддів взяти до уваги не може.

Оскільки в справі не доведено наявності у позивача факту узгодженого податкового зобов'язання на час винесення оскаржуваних податкових вимог, а за умов відсутності первинної податкової звітності всі інші документи цю обставину підтвердити не можуть, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що оскаржувані податкові вимоги винесені відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року в справі № 809/414/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.М. Багрій

Судді : А.І. Рибачук

Д.М. Старунський