Рішення № 43434536, 10.03.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2015 р. Справа№ 914/30/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва при секретарі судового засідання Д.Зубкович розглянув матеріали справи

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Луцьк;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТБ-Україна", м. Львів;

про: стягнення 17 697 грн. 69 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою суду від 12.01.2015 року прийнято до розгляду позовну заяву та порушено провадження у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТБ-Україна" про стягнення 17 697 грн. 69 коп. Розгляд справи призначено на 03.02.2015 року.

У судовому засіданні 03.02.2015 року представники сторін не з`явились. Повідомлення про вручення сторонам ухвали про порушення провадження у справі станом на дату судового засідання не повернулися. Розгляд справи відкладено на 24.02.2015 року.

У судове засідання 24.02.2015 року сторони явки представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, вимоги ухвали суду не виконали. Конверт, адресований позивачу, повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Судом відкладено розгляд справи на 10.03.2015 року.

У судове засідання 10.03.2015 року сторони явки представників повторно не забезпечили, заяв, клопотань не подавали.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до даних з Витягу з ЄДР на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 місцезнаходженням позивача є 43020, АДРЕСА_1. Аналогічна адреса вказана позивачем у позовній заяві. Відтак, позивач вважається таким, що належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 10.03.2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору. Спір між сторонами виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі по тексту рішення - позивач, перевізник згідно з договором) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТБ-Україна" (надалі по тексту рішення - відповідач, замовник згідно з договором) з вимогою про стягнення 17 697 грн. 69 коп., з яких 14 000 грн. 00 коп. сума основного боргу, 2 884 грн. втрат від інфляції, 813 грн. 69 коп. 3 % річних.

Як зазначив позивач, він здійснив перевезення вантажу за замовленням відповідача на суму 16 000 грн. Натомість Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕТБ-Україна" надані послуги оплатило лише частково, у зв'язку з чим станом на дату звернення з позовом у відповідача виникла заборгованість у описаному вище розмірі.

Відповідач, повідомлений про час і місце розгляду справи у відповідності зі ст. ст. 64 та 86 Господарського процесуального кодексу України, у судові засідання явки представника не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав, пояснень, заяв, клопотань не подавав, докази повної оплати наданих послуг не подав.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 16.01.2013 року сторони уклали договір № 16/01 на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні (надалі по тексту рішення - договір).

Сторони узгодили, що замовник замовляє, а перевізник надає послуги з міжнародних та/або внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом, а також по організації таких перевезень (пп. 1.1 договору).

Конкретні умови кожного замовлення зазначаються у заявці-дорученні замовника і узгоджуються з перевізником (пп. 1.3 договору).

Узгодженою (підтвердженою) вважається заявка-доручення, підписана керівниками або уповноваженими довіреністю представниками сторін і скріплена печатками або штампами сторін. Сторони зобов'язуються надати одна одній оригінали довіреностей зі зразками підписів осіб, уповноважених на надання заявки-доручення та її узгодження. узгоджена заявка-доручення обов'язкова для виконання сторонами та є невід'ємною частиною цього договору. Сторони встановили, що подача та підтвердження належним чином посвідчених заявок на перевезення вантажів може здійснюватись телефонограмою, електронним,факсимільним та іншим фіксованим шляхом (пп. 1.4 договору).

Договором (п. 4) сторони також визначили, що розрахунки за надання транспортних послуг між перевізником і замовником здійснюються в безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок перевізника на підставі виставлених рахунків, актів виконаних робіт та оригіналу заявки-доручення, завіреною печаткою перевізника. Ціни на перевезення встановлюються у національній валюті - гривні. Оплата за послуги перевезення замовником здійснюється протягом 10 банківських днів після отримання ним повного пакету документів, вказаних в п. 4.2, які підтверджують факт доставки вантажу. Рахунок формується на підставі товарно-транспортних накладних (CMR) на перевезення вантажу.

Згідно з заявкою до договору на транспортні послуги № 244/01 від 16.01.2013 року, копія якої долучена до позовної заяви, замовник замовив, а виконавець повинен виконати перевезення вантажу по маршруту Кутно (Польща) - Харків (Україна), дата завантаження - 18.01.2013 року, дата вивантаження - по приїзду, адреса вивантаження - м. Харків, вул. Біологічна, 6, сума фрахту - 16 000 грн.

Із товарно-транспортної накладної (CMR) на перевезення вантажу, копія якої долучена до позовної заяви, вбачається, що завантаження товару відбулося 18.01.2013 року у м. Кутно, перевізник прибув у Харків 22.01.2013 року.

Згідно з актом № 6 прийому-передачі виконаних робіт, копія якого знаходиться в матеріалах справи, міжнародні транспортні послуги по маршруту Кутно (Польща) - Харків (Україна) виконані виконавцем у повному обсязі, якісно та відповідно до умов замовника, вартість наданих послуг становить 16 000 грн. Акт підписаний представниками сторін.

Для оплати наданих послуг позивач виставив відповідачу рахунок № 6 від 24.01.2014 року на суму 16 000 грн., копія якого долучена до позовної заяви.

Вказані документи перевізник надіслав замовнику 29.01.2013 року, і як вбачається з копії повідомлення про вручення, 31.01.2013 року вони були отримані представником відповідача.

З метою погашення заборгованості перевізником було направлено замовнику претензію вих. № 02 від 11.06.2013 року про наявність заборгованості в сумі 16 000 грн., копія якої знаходиться в матеріалах справи. Доказів надіслання та отримання такої претензії у матеріалах справи немає, однак банківською випискою за 14.08.2013 року підтверджено часткову оплату наданих перевізником послуг, зокрема, на суму 2 000 грн.

18.06.2014 року перевізник повторно направив замовнику претензію про негайну сплату заборгованості у розмірі 14 000 грн., яка з доказами надіслання долучена до позовної заяви.

Дані факти матеріалами справи не спростовані, сторонами не заперечувались.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, взаємні права та обов'язки між сторонами виникли внаслідок укладення договору на транспортне обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні, який за своєю природою договором транспортного експедирування.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 929 Цивільного кодексу України).

Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ч. 3 ст. 929 Цивільного кодексу України).

Із матеріалів справи судом встановлено, що позивачем належним чином виконано договірні зобов'язання по наданню послуг, що підтверджується дослідженими та описаними вище документами (актом прийому-передачі виконаних робіт, товарно-транспортною накладною, рахунком на оплату, транспортним документом), які отримані відповідачем 31.01.2013 року. Натомість відповідач виконав свої зобов'язання неналежним чином, оскільки, як підтверджено банківською випискою по рахунку позивача від 14.08.2013 року, здійснив оплату частково, на суму 2 000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з ч. 7 наведеної статті не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Як визначили сторони у договорі (пп. 4.4), замовник оплачує замовлені послуги протягом 10 банківських днів після отримання ним повного пакету документів, вказаних в п. 4.2, які підтверджують факт доставки вантажу, а саме рахунка на оплату, акту виконаних робіт та оригіналу заявки-доручення, завіреної печаткою перевізника.

Як зазначалося судом вище, такі документи замовник отримав 31.01.2013 року і відповідно до умов договору здійснити оплату повинен був до 14.02.2013 року включно.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Враховуючи відсутність доказів здійснення оплати у вказаний термін, з 15.02.2013 року замовник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Як встановлено судом вище, 14.08.2013 року замовник оплатив 2 000 грн. як часткову оплату транспортних послуг по рах. № 6 від 24.01.2013 року, однак докази оплати решти суми (14 000 грн.) у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, суд вважає позовну вимогу про стягнення 14 000 грн. 00 коп. основного боргу обґрунтованою, доведеною, не спростованою іншими доказами, а відповідно і такою, що підлягає задоволенню.

Крім стягнення основного боргу, позивач заявив про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язання 2 884 грн. втрат від інфляції, 813 грн. 69 коп. 3 % річних, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само, як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.2, 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань).

Здійснивши перерахунок 3 % річних у межах, визначених позивачем, суд отримав суму, що на 1 грн. 66 коп. більше, ніж заявлено позивачем, однак, не виходячи за межі заявлених позовних вимог, суд вважає, що стяненню підлягає 813 грн. 69 коп. 3 % річних.

Стосовно перерахунку інфляційнх втрат, суд зазначає, що позивачем не враховано індексу інфляції за серпень 2013 року, який становив 99,3%.

Відповідно до п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р. (п. 3.2 зазначеної постанови)

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується (постанова Вищого господарського суду України від 05 квітня 2011 р. № 23/466).

Крім цього, як зазначено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Враховуючи часткову сплату боргу 14.08.2013 року, відбулося зменшення суми боргу, однак, індекс інфляції (дефляції) за серпень позивачем не враховано, що не відповідає заначеним вище положенням. Відповідно, сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню, становить 2 786 грн., а не 2 884 грн., як зазначив позивач.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У відповідності до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТБ-Україна" (43020, АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_2) 14 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 786 грн. 00 коп. втрат від інфляції, 813 грн. 69 коп. 3 % річних та 1 808 грн. 73 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Відмовити у задоволенні позовної вимоги в частині стягнення 98 грн. інфляційних втрат.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене та підписане 16.03.2015 року.

Суддя Матвіїв Р.І.