Рішення № 43434481, 25.03.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну 16тел. 235-24-26______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"25" березня 2015 р. Справа № 911/220/15

за позовом заступника Броварського міжрайонного прокурора, м. Бровари в інтересах держави в особі Броварської центральної районної лікарні, м. Бровари

до відповідача фізичної особи - підприємця Шамрай Надії Петрівни, с. Княжичі Броварського району,

про стягнення 9621,44 грн.

Суддя О.В. Конюх;

з участю представників сторін:

від прокурора: Ющенко М.А., посвідчення від 12.12.2014р. № 030760;

від позивача: Корнійко Л.О., уповноважена, довіреність від 08.01.2015р. № 49;

від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Заступник Броварського міжрайонного прокурора, м. Бровари звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 23.12.2014р. № 6759вих-14 в інтересах держави в особі Броварської центральної районної лікарні, м. Бровари до відповідача - фізичної особи - підприємця Шамрай Надії Петрівни, с. Княжичі Броварського району, в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати за договором № 357 оренди комунального майна від 01.08.2011р. в сумі 7071,63 грн., а також 357,49 грн. пені, 2192,32 грн. штрафної санкції, а всього 9621,44 грн.

Ухвалою від 26.01.2015р. суд прийняв до розгляду позовну заяву заступника прокурора, порушив провадження у справі № 911/220/15 та призначив справу до розгляду на 10.02.2015р.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

05.02.2015р. прокурор звернувся до суду із заявою про забезпечення позову від 30.01.2015р. № 551 вих-15, в якій в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача на рахунку в АТ «Райффайзен банк Аваль» в межах позовних вимог.

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд відмовляє в її задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони або із своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Строк розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову процесуальним законом не встановлено; отже, суду слід виходити з того, що цей строк має бути розумно необхідним для ефективного запобігання тим негативним явищам.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

За таких обставин заява прокурора про забезпечення позову, яке не обґрунтована жодними фактичними обставинами та не підтверджена жодними доказами, які б свідчили про вжиття відповідачем заходів протидії виконанню рішення суду, задоволенню не підлягає.

Ухвалою від 10.03.2015р. суд прийняв до розгляду заяву заступника Броварського міжрайонного прокурора Київської області про збільшення позовних вимог, зазначив, що справа розглядатиметься в редакції позовних вимог відповідно до вказаної заяви про стягнення з відповідача - фізичної особи-підприємця Шамрай Надії Петрівни заборгованості в сумі 12 033,37 грн., з яких: 7 071,63 грн. основної заборгованості з орендної плати, пеня в сумі 531,88 грн., штрафна санкція в розмірі 2 192,32 грн., три проценти річних в сумі 681,78 грн. та інфляційні втрати в сумі 1 555,76 грн., та відклав розгляд справи на 25.03.2015р.

Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не подав, в судові засідання 10.02.2015р., 24.02.2015р., 10.03.2015р. та 25.03.2015р. не з'явився.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши позов заступника Броварського міжрайонного прокурора, м. Бровари (далі по тексту - прокурор) в інтересах держави в особі Броварської центральної районної лікарні, м. Бровари (далі по тексту - Броварська ЦРЛ) до відповідача - фізичної особи - підприємця Шамрай Надії Петрівни, с. Княжичі Броварського району (далі по тексту - ФОП Шамрай Н.П.), вислухавши пояснення позивача, всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладено представництво інтересів громадян і держави в суді у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або з державою.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Як вбачається з позовної заяви, прокурор обґрунтував наявність порушення інтересів держави несплатою відповідачем орендної плати за орендоване за договором нерухоме комунальне майно.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до частини 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до пунктів 1.2, 1.4, 4.2, 4.4 Статуту, Броварська ЦРЛ є комунальним закладом утвореним на базі відокремленої частини спільної сумісної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ Броварського району та комунальної власності територіальної громади міста Бровари. Майно лікарні, надане їй засновниками (в тому числі комплекс будівель та споруд Броварської ЦРЛ), закріплюється за нею на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, лікарня володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству, Статуту та рішенням Засновників.

За таких обставин, враховуючи, що "інтереси держави" є оціночним поняттям у кожному конкретному випадку, суд вважає, що прокурор обґрунтував у позові, в чому полягає загроза порушень інтересів держави в даній справі.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (стаття 627 ЦК України).

Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків сторін у справі є укладений 01.08.2011р. між Броварською ЦРЛ (орендодавець) та ФОП Шамрай Н.П. (орендар) договір № 357 оренди комунального майна (далі по тексту - Договір), згідно якого орендодавець передає орендарю у строкове платне користування нежитлове приміщення 1 поверху поліклініки площею 51,6 кв.м. для розміщення підприємства громадського харчування (без реалізації горілчаних виробів). Згідно умов договору:

- орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна, що перебуває у спільній сумісній власності територіальної громади м. Бровари та територіальних громад Броварського району, і становить за базовий місяць оренди червень 2011 року 1866,61 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата сплачується на розрахунковий рахунок щомісячно не пізніше 15-го числа наступного місяця (пункти 3.1, 3.2, 3.4 Договору);

- орендна плата, перерахована несвоєчасно, підлягає індексації і стягується з врахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення (пункт 3.6 Договору);

- у разі, якщо на дату сплати заборгованість становить не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штрафні санкції у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день несплати (пункт 3.7 Договору).

Відповідно до частини 1 ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. Відповідно до пункту 7.1 Договору позивач передав відповідачу, а відповідач прийняв орендоване майно, про що сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі комунального майна територіальної громади м. Бровари від 01.08.2011р.

Додатком №5 до договору сторони погодили розрахунок орендної плати за базовий місяць оренди в розмірі 1866,61 грн. (без ПДВ).

Відповідно до частин 1, 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно розділу 3 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата сплачується на розрахунковий рахунок щомісячно не пізніше 15-го числа наступного місяця.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, змістом відносин сторін є користування відповідачем орендованим майном, що породжує обов'язок сплачувати за користування обумовлену договором орендну плату.

Прокурор твердить, що відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, кошти в оплату орендної плати за період серпень 2011р. (2219,66 грн.), вересень 2011р. (2210,78 грн.), жовтень 2011р. (2212,99 грн.), листопад 2011р. (2212,99 грн.) та грудень 2011р. (2215,21 грн.) згідно надісланих рахунків орендодавцю не сплатив. Позивач визнає за відповідачем часткову оплату орендної плати, а саме сплату 4000,00 грн. платіжним дорученням від 15.02.2012р.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно до частини 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд неодноразово, ухвалами від 26.01.2015р., від 10.02.2015р., від 24.02.2015р., від 10.03.2015р. витребовував у відповідача докази оплати орендної плати за Договором № 357 оренди комунального майна, пропонував надати відзив на позов з правовим та документальним обґрунтуванням заперечень. Відповідач відзив на позов не подав, доказів належного виконання своїх зобов'язань за Договором суду не представив, доводи позивача не спростував. За таких обставин, вимога прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 7071,63 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання прокурор також просить суд стягнути з відповідача 531,88 грн. пені, 2 192,32 грн. штрафної санкції, 681,78 грн. процентів річних та 1 555,76 грн. інфляційних втрат. Щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 ЦК України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до частини 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Оскільки інший період нарахування пені в Договорі сторонами не встановлено, нарахування пені має розпочатися наступного дня після спливу передбаченого договором терміну оплати орендної плати (тобто з 16 числа поточного місяця), та припинитися або в день виконання грошового зобов'язання або через шість місяців у відповідне число останнього місяця строку після кінцевого строку оплати.

Положеннями частини 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Оскільки 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, то обмеження нарахування процентів річних та інфляційних терміном 6 місяців відповідно до ст. 232 ГК України не застосовується.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. За таких обставин, виходячи з наступного розрахунку:

Орендна плата за періодСтрок оплатиФактично сплаченоОсновний борг, грн.Період простроченняПеня, грн.3% річних, грн.Інфляційні втрати, грн.2219,66 грн. за серпень 2011р.15.09.11 2219,6616.09 - 15.10.1128,285,4702210,78 грн. за вересень 2011р.15.10.11 4430,4416.10 - 15.11.1158,3211,2902212,99 грн. за жовтень 2011р.15.11.11 6643,4316.11 - 15.12.1184,6416,3802212,99 грн. за листопад 2011р.15.12.11 8856,4216.12.11 - 15.01.12116,5922,5702215,21 грн. за грудень 2011р.15.01.12 11071,6316.01 - 15.02.12145,3528,210 15.02.124000,007071,6316.02.12 - 16.08.12533,85106,37- 56,57 17.08.12 - 01.12.2014р.---486,491562,83всього 7071,63 967,03676,781506,26Судом встановлено, що належним чином розрахована пеня, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 967,03 грн. Прокурором заявлено до стягнення 531,88 грн. пені, суд, приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, відповідно вимога про стягнення пені підлягає задоволенню повністю в заявленій сумі 531,88 грн.

Вимоги прокурора про стягнення процентів річних в розмірі 681,78 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1555,76 грн. підлягають задоволенню частково в сумі 676,78 грн. та 1506,26 грн. відповідно.

Щодо заявленої прокурором позовної вимоги про стягнення з відповідача штрафної санкції, передбаченої пунктом 3.7 Договору, в розмірі 0,5% в день за кожен день прострочення в сумі 2192,32 грн., то зазначена вимога задоволенню не підлягає.

Так, прокурором не визначено правової природи зазначеної штрафної санкції. Разом із тим, неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, згідно частини 3 ст. 549 ЦК України, є пенею.

По-перше, максимальний розмір пені обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». В зазначеному законі прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ, а відповідно до абзацу другого частини 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таку ж позицію підтримує і Верховний суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187)

По-друге, пеня передбачена пунктом 3.6 Договору, і заявлена прокурором до стягнення окремо, а відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, суд вважає вимоги прокурора обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню частково. Суд приймає рішення про стягнення з відповідача - фізичної особи - підприємця Шамрай Надії Петрівни на користь позивача Броварської центральної районної лікарні 7071,63 грн. основного боргу з орендної плати, 531,88 грн. пені, 676,78 грн. процентів річних, 1506,26 грн. інфляційних втрат. У зв'язку із тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідача, яка неналежним чином виконувала свої договірні зобов'язання щодо сплати орендної плати, суд, відповідно до частини другої ст. 49 ГПК України покладає на відповідача відшкодування судового збору до державного бюджету в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов заступника Броварського міжрайонного прокурора задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця Шамрай Надії Петрівни (07455, Київська обл., Броварський район, с. Княжичі, вул. Слави, буд.4А, кв. 22, ідентифікаційний номер 2313823128)

на користь Броварської центральної районної лікарні (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Шевченка, буд. 14, ідентифікаційний код 01994497)

7071,63 грн. (сім тисяч сімдесят одну гривню шістдесят три копійки) основного боргу,

531,88 грн. (п'ятсот тридцять одну гривню вісімдесят вісім копійок) пені,

676,78 грн. (шістсот сімдесят шість гривень сімдесят вісім копійок) процентів річних,

1506,26 грн. (одну тисячу п'ятсот шість гривень двадцять шість копійок) інфляційних втрат.

3. В іншій частині вимог відмовити.

4. Стягнути з фізичної особи - підприємця Шамрай Надії Петрівни (07455, Київська обл., Броварський район, с. Княжичі, вул. Слави, буд.4А, кв. 22, ідентифікаційний номер 2313823128) на користь державного бюджету України (отримувач: ГУ ДКСУ у Київській області, код ЄДРПОУ: 37955989, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Київській області, рахунок: 31214206783001, МФО: 821018)

1827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя О.В. Конюх

Повний текст рішення підписано 03.04.2015р.