Постанова № 43433994, 01.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2015 р. Справа №908/4783/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.,

при секретарі Сємєровій М.С.,

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш», м.Маріуполь, Донецька область, (вх.№1167(З)/1-40) на рішення господарського суду Запорізької області від 22.01.2015 року по справі №908/4783/14,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Лінде Газ Україна», м.Дніпропетровськ,

до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш», м.Маріуполь, Донецька область,

про стягнення 13800,00 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство «Лінде Газ Україна» звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з останнього суму заборгованості за поставлений товар відповідно до договору поставки ЖК№44033 від 20.07.2012 року у розмірі 13800,00 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.01.2015 року у справі №908/4783/14 (суддя Гончаренко С.А.) позов задоволено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» на користь Публічного акціонерного товариства «Лінде Газ Україна» 13800,00 грн. основного боргу та 1827,00 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 22.01.2015 року та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що в порушення умов договору від 20.07.2012 року позивачем рахунки для здійснення оплати за поставлений товар виставлені не були та належних доказів направлення таких рахунків на адресу відповідача не надано, у зв'язку з чим твердження позивача щодо настання строку здійснення оплати товару є безпідставними і такими, що суперечать умовам договору, а саме пункту 3.4.

Крім того, скаржник зазначає, що позивачем не передано відповідачу пакету документів, визначений у пункті 1.4. договору, що є порушенням як умов договору так і приписів Господарського кодексу України, які регулюють питання поставки. Оскільки, договір передбачає обов'язок постачальника передати покупцю з товаром визначений пакет документів, то не передання таких документів є простроченням поставки товару і право позивача на оплату порушено не було.

Також апелянт вказує, що в порушення вимог процесуального права було проігноровано необхідність проведення повної бухгалтерської звірки між сторонами.

На думку апелянта, в порушення вимог ст.ст. 525, 526, ч.1 ст. 538, ст. 629, ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суд першої інстанції не звернув уваги на вищевказані обставини і прийняв необґрунтоване рішення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

16.03.2015 року позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№4191), в якому зазначив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріали справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить рішення господарського суду Запорізької області від 22.01.2015 року по справі №908/4783/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

23.03.2015 року від представника позивача надійшло клопотання (вх.№4663), в якому він повідомив, що не в змозі прибути в судове засідання у зв'язку з чим просить розглядати справу за його відсутності.

31.03.2015 року від відповідача до суду надійшло клопотання (вх.№5086), в якому він просить продовжити строк розгляду справи на 15 днів та відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку із неможливістю прибути в судове засідання.

Розглянувши заявлене апелянтом клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, у разі нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач зазначає, що неможливість його з'явлення в судове засідання пов'язана з простоєм на підприємстві, на підтвердження чого надано наказ, проведенням антитерористичної операції в Донецькій області та погіршенням транспортного сполучення з м.Маріуполем.

Проте, колегія суддів зазначає, що неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні, вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з врахуванням обставин справи. Враховуючи те, що відповідач є апелянтом по справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладені доводи з яких він не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції, а також те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення, оскільки відсутність апелянта в судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволені клопотання скаржника про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи, що наявних у справі документів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а також приймаючи до уваги клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в даному судовому засіданні за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

20.07.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Лінде Газ Україна» (постачальник, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Азовзагальмаш» (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки ЖК№44033. При цьому, 28.08.2012 року між сторонами було складено та підписано протокол розбіжностей до договору поставки.

За договором поставки постачальник зобов'язався протягом дії договору поставляти продукцію, вказану в специфікації (п. 1.2. договору) і заявках покупця, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати продукцію.

Згідно з п. 1.2 договору у специфікації визначена поставка вуглекислота рідка ДСТУ 4817:2007.

У пункті 2.1 договору сторони погодили, що продукція яка поставляється повинна відповідати нормативам, наведеним у специфікації (п. 1.2. договору) і підтверджуватися сертифікатом якості на кожну партію продукції.

У розділі 3 договору поставки сторони погодили ціну та порядок розрахунків.

Так, згідно пункту 3.1 договору оплата за ним здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на підставі виставленого рахунку.

У пункті 3.3. договору встановлено, що загальна його сума становить 672000,00 грн. у тому числі ПДВ 112000,00 грн.

Відповідно до п. 3.4. договору оплата продукції і вартість доставки повинні бути проведенні не пізніше 3-х календарних днів з моменту поставки на підставі виставленого постачальником рахунку.

Згідно з п. 7.1 договору поставки, він діє з моменту двостороннього підписання та скріплення печатками сторін і діє до 01.09.2014 року.

Договір поставки та протокол розбіжностей до договору поставки складено в письмовій формі, підписано представниками сторін а також скріплено печатками підприємств.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивачем на виконання умов договору здійснено поставку відповідачу на загальну суму 121800,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №000349290 від 29.08.2012 року, №000352690 від 22.09.2012 року, №000354788 від 07.10.2012 року, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідачем сплачено позивачу 108000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень та банківських виписок.

Залишок несплаченої відповідачем на користь позивача суми за поставний товар становить 13800,00 грн. за видатковою накладною №000354788 від 07.10.2012 року

Враховуючи несплату відповідачем коштів у повному розмірі, позивач звернувся до відповідача із претензією (вимогою) б/н від 29.08.2013 року, в якій просив останнього погасити заборгованість в сумі 13800,00 грн. Разом з тим, окрім претензії на адресу відповідача був направлений акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2012 року по 09.08.2013 року та рахунок на оплату продукції №4403/000354788 від 07.10.2012 року, що підтверджується описом вкладення до цінного листа та чеком «Укрпошти» №9338 від 04.09.2013 року. Лист отримано відповідачем 06.09.2013 року, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач свої зобов'язання відповідно до договору поставки ЖК№44033 від 20.07.2012 року виконав, а саме, поставив відповідачу товар на загальну суму 121800,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи. Будь-яких зауважень чи заперечень з боку відповідача у видаткових накладних не зазначено. Поставлений позивачем на вищевказану суму отриманий і будь-яких зауважень щодо поставки товару відповідачем заявлено не було. При цьому, факт отримання товару відповідач не заперечує.

Відповідач виконав своє зобов'язання частково, а саме, сплатив суму 108000,00 грн. Залишок суми боргу в розмірі 13800,00 грн. відповідачем не сплачено, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою по даній справі.

Матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не спростовано того, що ним здійснено сплату за договором поставки на суму 13800,00 грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором поставки ЖК№44033 від 20.07.2012 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 13800,00 грн. заборгованості за поставлений товар є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо не надання позивачем документів, зазначених в п. 1.4 договору, що свідчить про не настання факту поставки продукції, а отже і не настання зобов'язання відповідача по оплаті, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.4 договору, постачальник зобов'язується надати покупцю до початку прийому товару (партії товару), але не пізніше 36 годин з моменту відвантаження оригінали наступних документів: товарно-транспортну накладну; сертифікат або паспорт якості постачальника; оригінал рахунку-фактури; видаткові накладну; податкову накладну.

Як вбачається з матеріалів справи, видаткові накладні підписані сторонами без будь-яких зауважень щодо ненадання відповідних документів. Доказів звернення відповідача до позивача із вимогою надати відповідні документи не надано. До того ж позивачем було надано докази, а саме, листи про направлення відповідачу накладних, у тому числі №000354788 від 07.10.2012 року, рахунків та податкова накладна в підтвердження поставки за договором.

Крім того, за приписами ч. 2 ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Відповідачем не обґрунтовано та не доведено, що ним заявлялися до позивача будь-які претензії щодо не передання документів на отриманий товар і, що він здійснював повернення товару, що унеможливлює можливість застосування приписів ст. 666 Цивільного кодексу України.

Згідно із п. 2.2 договору поставки, сторони дали згоду на застосування в процесі приймання продукції по кількості та якості Інструкції про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю від 15.06.1965 року №П-6 та Інструкцію про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966 року № П-7.

Доказів складення актів про відсутність документів при прийнятті продукції, передбачених вищезазначеними Інструкціями, чи звернення до позивача із вимогою про надання відсутніх документів відповідачем не надано. При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач звертався до відповідача із листом та претензією про погашення заборгованості за поставлений товар. Натомість, відповідачем не доведено та не надано доказів щодо відповіді на листи та претензію і звернення з його сторони до позивача з вимогою про виконання умов п. 1.4 договору щодо надання відповідних документів.

Відхиляє колегія суддів також твердження апелянта щодо не складання згідно норм чинного законодавства між сторонами акту звірки взаємних розрахунків, оскільки в матеріалах справи містяться докази в підтвердження вчинення відповідних дій зі сторони позивача, а саме складання відповідного акту та направлення його на адресу відповідача. Проте, відповідачем проігноровано такі дії, акт не підписано та не надано щодо нього будь-яких заперечень, хоча відповідач не був позбавлений такого права. При цьому, колегія суддів зазначає, що акт взаємних розрахунків між сторонами може бути додатковим доказом у справі, а його не складання та не надання не звільняє відповідача від відповідальності за неналежне виконання свого обов'язку за договором щодо своєчасної та у вірному розмірі оплати за поставлений товар.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем всупереч приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання ним умов договором поставки ЖК№44033 від 20.07.2012 року (з рахуванням протоколу розбіжностей від 28.08.2012 року) щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Запорізької області від 22.01.2015 року по справі №908/4783/14 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 22.01.2015 року по справі №908/4783/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 02 квітня 2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.