Постанова № 43433973, 23.03.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2015 р. Справа № 920/1502/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Потапенко В.І.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Мельник В.В.

відповідача - Шило О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 464 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 02.12.14 р. у справі № 920/1502/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт", м. Шостка, Сумська область

про стягнення 27240582,58 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача 27240582,58 грн., у тому числі 21120851,57 грн. основного боргу, 2896829,86 грн. - інфляційних втрат, 793723,95 грн. - 3 % річних, 2429177,20 грн. пені, а також просить стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 02.12.2014 р. (суддя І.В. Зайцева) у справі № 920/1502/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шосткинське підприємство "Харківенергоремонт" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 2429177,20 грн. пені, 2816196,13 грн. інфляційних втрат, 793723,95 грн. - 3 % річних, а також 72863,68 грн. судового збору. В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 21120851,57 грн. заборгованості за спожитий природний газ - провадження припинено відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 80633,73 грн. інфляційних втрат - в позові відмовлено. В задоволенні клопотання про зменшення розміру пені на 100% - відмовлено. В задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення на 36 місяців - відмовлено.

Рішення мотивоване з посиланням на те, що факт погашення відповідачем заборгованості в розмірі 21120851,57 грн. за спожитий природний газ підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з чим припинено провадження в цій частині з посиланням на п. 1-1 ст. 80 ГПК України. Позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 2429177,20 грн. задоволені за наявності доказів прострочення, з тих же підстав. Судом першої інстанції здійснено перерахунок інфляційних втрат, у зв'язку з чим обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2816196,13 грн. інфляційних втрат та 793723,95 грн. 3% річних. В клопотанні відповідача про зменшення розміру пені на 100% відсотків судом відмовлено з посиланням на приписи п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України, також судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення на 36 місяців за відсутності відповідних підстав та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 02.12.2014 р. в частині стягнення пені в розмірі 2429177,20 грн. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити, розстрочити виконання рішення на 36 місяців шляхом сплати рівномірними щомісячними платежами, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83, ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ін.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у запереченні та ін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 28.12.2012 р. між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шосткинське підприємство «Харківенергоремонт» (далі - покупець) укладений договір № 13/2628-ТЕ-29 купівлі-продажу природного газу (далі - договір).

Відповідно до розділу 1 договору, постачальник зобов'язався передати покупцеві природний газ, для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору.

Позивач зазначає, що на виконання п. 2.1. договору з січня по грудень 2013 р. поставив, а покупець прийняв природний газ на загальну суму 39581292.35 грн., що підтверджуються актами приймання - передачі природного газу від 22.01.14 р.

Згідно з п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно з п. 6.1. договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставив з січня по грудень 2013 року відповідачу, а останній отримав природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням на загальну суму 39581292,35 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу:

від 22.01.2014 р. за газ спожитий у січні 2013 року,

від 31.01.2013 р., від 22.01.2014 р. за газ спожитий у лютому 2013 р.,

від 28.02.2013 р, від 22.01.2014 р. за газ спожитий у березні 2013 року,

від 31.03.2014 р., від 22.01.2014 р. за газ спожитий у квітні 2013 року,

від 30.04.2013 р., від 22.01.2014 р. за газ спожитий у травні 2013 року,

від 22.01.2014 р. за газ спожитий у червні 2013 року,

від 22.01.2014 р. за газ спожитий у липні 2013 року,

від 24.01.2014 р. за газ спожитий у серпні 2013 року,

від 24.01.2014 р. за газ спожитий у вересні 2013 року,

від 24.01.2014 р. за газ спожитий у жовтні 2013 року,

від 24.01.2014 р. за газ спожитий у жовтні 2013 року,

від 24.01.2014 р. за газ спожитий у листопаді 2013 року,

від 24.01.2014 р. за газ спожитий у листопаді 2013 року,

від 24.01.2014 р. за газ спожитий у грудні 2013 року,

від 24.01.2014 р. за газ спожитий у грудні 2013 року.

Але відповідач порушив терміни розрахунків за отриманий природний газ, передбачені умовами договору, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за спожитий природний газ в розмірі 21120851,57 грн.

Факт погашення відповідачем існуючої перед позивачем заборгованості за спожитий природний газ в розмірі 21120851,57 грн. підтверджується матеріалами справи, зокрема копією платіжного доручення № 8 від 13.10.2014 р.

Згідно з п. 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.3. договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися з вимогою про захист своїх прав за цим договором (позовна давність), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.

Позивач зазначає, що на даний час відповідач повинен також сплатити суму пені у розмірі 2429177,20 грн.

Також, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовною вимогою про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що факт погашення відповідачем заборгованості в розмірі 21120851,57 грн. за спожитий природний газ підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з чим припинено провадження в цій частині з посиланням на п. 1-1 ст. 80 ГПК України. Обґрунтованими та законними суд вважав позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 2429177,20 грн. Судом першої інстанції здійснено перерахунок інфляційних втрат, у зв'язку з чим обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2816196,13 грн. інфляційних втрат та 793723,95 грн. 3% річних. В клопотанні відповідача про зменшення розміру пені на 100% відсотків судом відмовлено з посиланням на приписи п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України, також судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення на 36 місяців та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 526 Цивільного Кодексу України, яка кореспондується із статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Як свідчать матеріали справи на виконання умов укладеного договору, позивач у січня по грудень 2013 року поставив відповідачеві природний газ на загальну суму 39581292,35 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які знаходяться в матеріалах справи. Зазначений факт відповідач не спростував.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Проте, відповідач зобов'язання за вищезазначеним договором щодо своєчасного проведення розрахунку за прийнятий природний газ виконував неналежним чином, платежі проводив з порушенням строків, передбачених договором.

Як вбачається з матеріалів справи, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 21120851,57 грн. заборгованості за спожитий природний газ - провадження припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як визначено у статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч. 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В розділі 7 договору купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 р. № 13/2628-ТЕ-29 визначено відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. Зокрема, у разі невиконання покупцем п. 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язаний сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Згідно з розрахунком, який виконав позивач пеня нарахована відповідачеві в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та становить - 2429177,20 грн.

Як свідчать матеріали справи відповідач в процесі розгляду справи заявив клопотання про зменшення розміру пені на 100% відсотків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу та пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд першої інстанції вірно зазначив, про те, що укладаючи договір поставки природного газу відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі погодився на умови поставки, в тому числі і щодо можливості застосування штрафних санкцій.

Доводи відповідача про зменшення розміру штрафу через тяжкий фінансовий стан, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки за змістом частини другої статті 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, з настанням якого можливе звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Окрім того, частина 2 статті 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставин, яка є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Крім того, підприємство позивача забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом, а тому має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Позивач для безперервного постачання газу споживачам, повинен постійно проводити розрахунки за отриманий газ з іноземними постачальниками природного газу, що нерозривно пов'язано з оплатою газу вітчизняними споживачами на користь позивача. Несплата боргів перед іноземними постачальниками газу може потягнути за собою зупинення постачання природного газу на територію України. За договором позивачем постачався імпортований природний газ, закуплений ним за зовнішньоекономічними контрактами, умовами яких встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України.

Зменшення розміру неустойки є правом господарського суду, а обставини застосування даної норми є оціночними та водночас потребують відповідного доведення заінтересованою стороною з урахуванням приписів ст. 32-34 ГПК України.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2429177,20 грн. пені

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2816196,13 грн. інфляційних втрат та 793723,95 грн. 3% річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.

Стосовно вимог апеляційної скарги про розстрочення виконання рішення на 36 місяців шляхом сплати рівномірними щомісячними платежами, колегія суддів залишає їх без задоволення виходячи з наступного:

Також за пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України суд може, приймаючи рішення, відстрочити чи розстрочити його виконання.

Відповідно до приписів ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Як вже зазначалося, вище, обставини, на які посилається відповідач, не є тими виключними обставинами, які давали б підставами для відстрочення виконання судового рішення.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Сумської області від 02.12.14 р. у справі № 920/1502/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Сумської області від 02.12.14 р. у справі № 920/1502/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 30.03.2015 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Потапенко В.І.