Ухвала суду № 43426985, 02.04.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 236/2344/14-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/534/15

Єдиний унікальний № 236/2344/14-к Головуючий в 1-й інстанції - Шавиріна Л.П.

Категорія - ст. 121 ч. 1 КК України Доповідач в 2-й інстанції - Білоконев В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів:

головуючого Білоконева В.М.,

суддів Дутова О.М., Гончара О.С.,

при секретарі Воронько С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, дистанційно, в режимі відеоконференції, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12014050420001120 відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Красний Лиман Донецької області, українця, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого;

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України;

за участю прокурора Мотренко М.В., захисника ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_2,

за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у провадженні, на вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 24 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

в апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у провадженні, посилається на незаконність вироку через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості. При цьому зазначає, що призначаючи ОСОБА_2 покарання, суд не в повному обсязі врахував, що останній вчинив тяжке кримінальне правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, раніше не судимий, офіційно не працевлаштований, суспільно корисною працею не займається, за місцем проживання характеризується посередньо, міцні соціальні зв'язки не має, зловживає спиртними напоями, внаслідок чого безпідставно звільнив обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням. Тому, з урахуванням викладеного, просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України і призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; в судових дебатах: прокурора, який не підтримав апеляційну скаргу; захисника та обвинуваченого, зокрема в останньому слові, які просили вирок залишити без змін; колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга прокурора, який брав участь у провадженні, задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 24 грудня 2014 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України і призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки і покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України. Ухвалено стягнути зі ОСОБА_2 на користь Краснолиманської центральної районної лікарні в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_4 - 10 544, 01 грн.

Запобіжний захід не обирався. Вирішена доля речових доказів.

Згідно вироку, 13.10.2014 року в період часу приблизно з 18 години 30 хвилин до 19 години 10 хвилин, точного часу під час розгляду провадження по суті встановити не вдалося, у кухонній кімнаті будинку по АДРЕСА_2, між перебуваючими в стані алкогольного сп'яніння ОСОБА_4 та ОСОБА_2, на ґрунті неприязних відносин, що виникли раніше, трапилася сварка. Під час сварки ОСОБА_2, діючи з прямим умислом, спрямованим на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи протиправність свого діяння, не маючи при цьому наміру на позбавлення життя ОСОБА_4, цілеспрямовано завдав йому одного удару ножем в живіт, спричинивши проникаючу колото-різану рану передньої черевної стінки зліва з пошкодженням петель тонкої кишки та брижейки тонкої кишки, внутрішньочеревну кровотечу (до 300 мл. крові в черевній порожнині), що відносяться відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 505 від 11.11.2014 року за ступенем тяжкості до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя.

Обвинувачений ОСОБА_2 в судовому засіданні повністю визнав себе винним, дав показання по суті пред'явленого йому обвинувачення, у зв'язку з чим на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою обвинуваченого та інших учасників судового розгляду, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів відносно фактичних обставин провадження, оскільки вони учасниками судового розгляду не заперечувалися. При цьому обвинуваченому були роз'яснені наслідки не дослідження інших доказів, які йому були зрозумілі. Обґрунтованість не дослідження доказів не ставиться під сумнів у апеляційній скарзі.

Дії обвинуваченого ОСОБА_2 правильно кваліфіковані судом за ч.1 ст. 121 КК України.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 місцевим судом було враховано, що останній вчинив тяжкий злочин, але раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, провину визнав повністю, щиросердно дієво розкаявся у вчиненому, своїми правдивими та послідовними показаннями сприяв встановленню істини у провадженні, тому районний суд визнав можливим не призначати йому реальне позбавлення волі і правильно застосував до нього ст. 75 КК України.

Не може бути прийнятий до уваги довід прокурора про те, що обвинувачений ОСОБА_2 офіційно не працевлаштований, суспільно корисною працею не займається, міцні соціальні зв'язки не має, зловживає спиртними напоями, оскільки ці факти, самі по собі, ні є обставинами, які обтяжують покарання. Між тим, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_2 має постійне місце проживання, за яким характеризується посередньо.

Посилання прокурора на те, що обвинувачений ОСОБА_2 вчинив тяжкий злочин є також безпідставним, оскільки це не є перешкодою для застосування щодо останнього ст. 75 КК України.

Враховуючи вищевказане, а також те, що потерпілий не наполягав на суворій мірі покарання для обвинуваченого ОСОБА_2, останній є учасником бойових дій, а також те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням є однією із форм кримінальної відповідальності, якої обвинувачений ОСОБА_2 не уникнув, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду про звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням шляхом визначення трирічного іспитового строку та встановлення контролю за його поведінкою, є законним.

Керуючись ст. ст. 336, 404, 407 КПК України колегія суддів,

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні, залишити без задоволення, а вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 24 грудня 2014 року відносно обвинуваченого ОСОБА_2, без змін.

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її оголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з часу її оголошення.

Судді: