Рішення № 43421522, 02.04.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0910/2-125/2011

Провадження № 22-ц/779/473/2015

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Бельмега М.В.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Тюдівська сільська рада, про поділ майна подружжя за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду від 25 грудня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

У лютому 2008 року ОСОБА_2 звернулась в суд із позовом, уточнивши його в подальшому, до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 19 травня 2001 року по 25 грудня 2009 року перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу за їх спільні кошти ними було придбано старий житловий будинок із земельною ділянкою по АДРЕСА_1. У 2006 році старий житловий будинок ними було демонтовано і розпочато будівництво нового житлового будинку. Посилаючись на дані обставин просила визнати за ними, сторонами по справі, право спільної сумісної власності подружжя на новозбудоване будинковолодіння в АДРЕСА_1 Визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 2500 м.кв., 1/2 частину даного житлового будинку, господарських споруд та провести його реальний розподіл. А також стягнути з ОСОБА_3 на її користь понесені витрати по справі.

Ухвалою Косівського районного суду від 24 грудня 2012 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено Тюдівську сільську раду.

Справа судами слухалася неодноразово.

Останнім рішенням Косівського районного суду від 25 грудня 2014 року позов задоволено частково. Ухвалою Косівського районного суду від 23 січня 2015 року виправлено допущену у рішенні суду описку.

Визнано домоволодіння та земельну ділянку площею 0,2500 га, які знаходяться по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №1330 від 20.12.2011 року виділено їй у власність як першому співвласнику приміщення першого поверху житлового будинку згідно таблиці №1, а саме: хол 1-1 площею 12,21 кв.м., вартістю 13 125,00 грн.; кімнату 1-2 площею 14,27 кв.м., вартістю 15 330,00 грн.; кухню 1-3 площею 22,06 кв.м., вартістю 23 689,00 грн.; суміщений санвузол 1-4 площею 6,22 кв.м., вартістю 6 682,00 грн. Всього приміщень на першому поверсі площею 54,76 кв.м., загальною вартістю 58 826,00 грн. Також виділено ОСОБА_2 у власність господарські будівлі та споруди, зокрема, будівлю з підвалом №3 вартістю 27 502,00 грн.; альтанку №4 вартістю 6 112,00 грн., а всього на суму 33 614,00 грн.

Відповідно до вказаного висновку ОСОБА_3 виділено у власність як другому співвласнику приміщення першого-другого поверху житлового будинку згідно таблиці №1 та №2, а саме: частину холу 1-1-1 площею 4,93 кв.м., вартістю 5 296,00 грн.; сходову клітку 1-5 площею 9,80 кв.м., вартістю 10 527,00 грн.; кімнату 1-6 площею 11,80 кв.м., вартістю 12 676,00 грн.; кімнату 1-7 площею 19,37 кв.м., вартістю 20 808,00 грн.; комору 1-8 площею 3,73 кв.м., вартістю 4 007,00 грн.; кімнату 1-9 площею 9,21 кв.м., вартістю 9 894,00 грн.; санвузол 1-10 площею 0,91 кв.м., вартістю 977,00 грн.; балкон 1-11 площею 1,17 кв.м., вартістю 1 257,00 грн. Всього приміщень на першому - другому поверсі площею 60,92 кв.м., загальною вартістю 65 442,00 грн. З господарських будівель та споруд виділено у власність ОСОБА_3 гараж №2 вартістю 36 058, 00 грн.

У спільному користуванні сторін залишено колодязь (№5), вигрібну яму (№6) та замощення.

Виділено також у власність ОСОБА_2 згідно проекту розподілу по варіанту № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи №1330 від 20.12.2011 року земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 0,1103 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, призначену для будівництва і обслуговування присудженої їй частини домоволодіння, по опису меж земельної ділянки в координатах 7-8-9-10-11-12-13-14.

ОСОБА_3 у власність виділено відповідно земельну ділянку площею 0,1103 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 призначену для будівництва і обслуговування присудженої йому частини домоволодіння, по опису меж земельної ділянки в координатах 14-15-16-17-1-2-3-4-5-6-7, кадастровий номер НОМЕР_1, згідно проекту розподілу по варіанту №1 вказаної експертизи.

Земельну ділянку площею 0,0294 га залишено в спільному користуванні сторін.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4 530,00 грн. різниці часток сторін за наслідками реального розподілу будинковолодіння та 2 780,90 грн. судових витрат.

Також скасовано заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Косівського районного суду від 14.07.2014 року.

На дане рішення в частині стягнення судових витрат ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Зазначає, що судом порушено норми процесуального права та безпідставно відмовлено у стягненні на її користь понесених та документально підтверджених витрат в розмірі 20 396,93 грн. Зокрема, стягуючи лише 2 661,90 грн. судового збору судом не прийнято до уваги, що нею фактично сплачено 3 763,83 грн. збору. Не враховано також її витрат, пов'язаних із проведенням судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 3 366,00 грн. та додаткової судової будівельно-технічної експертизи в розмірі 1 760,00 грн., витрат на правову допомогу загальною сумою 7 700,00 грн., витрат, пов'язаних із явкою до суду на загальну суму 6 558,00 грн. Разом з тим, на її користь стягнуто тільки 119,00 грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи. Тому просила рішення суду в цій частині скасувати, ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на її користь всі понесені судові витрати.

ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи,невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

Зокрема, вказує на необґрунтованість висновку суду в частині визнання житлового будинку по АДРЕСА_1, що є самочинним будівництвом, спільною сумісною власністю подружжя.

Так, вони з позивачкою перебували у шлюбі із 19.05.2001 року до серпня 2007 року, часу його звернення в суд із позовом про розірвання шлюбу. Згідно договору купівлі - продажу від 12.04.2007 року ним придбано у ОСОБА_4 земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та житловий будинок з надвірними будівлями. При цьому позивач 25.01.2007 року у встановленому законом порядку давала йому згоду на придбання будь-якого будинковолодіння та земельної ділянки в с. Тюдів. Зазначає, що після оформлення договору купівлі-продажу житловий будинок одразу було демонтовано. В той же час, новий будинок зведено ним після припинення фактичних шлюбних відносин за власні кошти та за позичені у ОСОБА_5 і ОСОБА_6 кошти. Вказані факти підтверджено як поясненнями свідків, так і письмовими доказами: квитанціями та накладними від 11.12.2007 року, 19.06.2008 року, 26.11.2009 року на придбання будівельних матеріалів. Разом з тим, належних доказів на підтвердження своєї участі в будівництві спірного домоволодіння позивач суду не представила. Відтак, зазначеним обставинам суд належної правової оцінки не дав.

Крім того, судом не прийнято до уваги, що після придбання будинку і до часу його звернення в суд з позовом про розірвання шлюбу пройшло чотири місяці і за такий короткий період фізично неможливо збудувати новий житловий будинок.

Апелянт також зазначає, що спільним сумісним майном подружжя дійсно є спірна земельна ділянка та був старий житловий будинок, що, як визнала позивач, демонтовано одразу після його придбання. Однак, при вирішенні спору судом не враховано неможливість виділу позивачці її частки в цьому будинку та відсутність її позовних вимог про присудження грошової компенсації замість частки у спільному сумісному майні, що відповідно є підставою для відмови в задоволенні позову.

Посилаючись на зазначені обставини просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення,яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та її представник доводи своєї скарги підтримали з наведених у ній мотивів, доводів скарги ОСОБА_3 не визнали.

Представник ОСОБА_3 доводи його скарги підтримав з наведених у ній мотивів, доводів скарги ОСОБА_2 не визнав.

Представник Тюдівської сільської ради в судове засідання не з'явився будучи належним чином повідомленим, що не перешкоджає розгляду справи в його відсутності.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції, посилаючись на приписи ст.ст. 60,65,70,71 СК України виходив з того, що домоволодіння та земельна ділянка площею 0,2500 га для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, які знаходяться по АДРЕСА_1 Косівського району є спільним сумісним майном подружжя , а отже підлягають поділу між ними в рівних частинах. При цьому в основу такого способу вирішення спору було покладено висновок судової будівельно-технічної експертизи №1330 від 20.12.2011 року та висновок додаткової судової будівельно-технічної експертизи №1165 від 14.09.2012 року.

Що стосується судових витрат, то суд виходив з того, що стягненню на користь позивача підлягають лише витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, заяви про забезпечення позову та частково витрати, пов'язані з явкою до суду. Одночасно суд вважав, що судові витрати, які було стягнуто попереднім рішенням місцевого суду, залишеним в цій частині без змін, повторно не можуть бути стягнуті.

Проте повністю погодитись з такими висновками колегія суддів не може.

Згідно ч. 1 ст. 60 СК України, ст.ст. 368, 372 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено договором або законом. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (ст.71 СК України).

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 травня 2001 року по 25 грудня 2012 року (а. с. 180 т. 2).

Судом встановлено, що 25 січня 2007 року ОСОБА_2 нотаріально посвідчила заяву про згоду своєму чоловікові - ОСОБА_3 на купівлю будь-якого будинковолодіння та земельної ділянки у с. Тюдів Косівського району за ціною і на умовах на його розсуд. При цьому зазначала, що укладення правочинів відповідає інтересам їхньої сім'ї (а. с. 35 т. 2).

12 квітня 2007 року укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 купив житловий будинок з надвірними будівлями за АДРЕСА_1. Продаж вчинено за суму 10 000,00 грн. (а.с.13 т.1).

Цього ж дня відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_3 придбав земельну ділянку, площею 2500 кв.м., розмішену на землях, що знаходяться у відданні Тюдівської сільської ради для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: с. Тюдів, Косівського району. Згідно п.3 даного договору продаж вчинено за 25 000,00 грн. (а. с. 12 т. 1).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_7 посилалась на те, що фактично цей будинок було придбано сторонами ще до укладення договору купівлі-продажу. Будинок одразу було демонтовано і на його місці весною 2006 року ними розпочато будівництво нового дерев'яного будинку, який до осені 2007 року було зведено та накрито. Тому вважала новозбудований житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розміщений, об'єктами права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, даних в п. 23 постанови Пленуму № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. При цьому спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), у відповідності до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Крім того, під час вирішення зазначених спорів суди повинні виходити з положень ст. ст. 183, 367 ЦК України, відповідно до яких виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання або перепланування будинку, він провадиться за наявності на це дозволу компетентного органу (ст. 152 ЖК Української РСР).

Як вбачається з висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1330 від 20 грудня 2011 року (а. с. 162-176 т. 1) ринкова вартість об'єкту оцінки житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 складає 203 718,00 грн. Співвласнику 1/2 частки домоволодіння в грошовому виразі повинно належати 101 859,00 грн.

Загальна площа житлового будинку складає 115,68 кв.м., що в грошовому виразі становить 124 268,00 грн. Співвласникам по 1/2 частки житлового будинку повинно належати 57,84 кв.м., що в грошовому виразі складає 62 134,00 грн.

Встановлено, що з врахуванням архітектурно-планувальних і будівельно-технічних характеристик, з мінімальним переобладнанням приміщень експертом запропоновано один варіант поділу будинку, зокрема одному з співвласників запропоновано надати І поверх, а другому співвласнику - ІІ поверх. При цьому зазначено про необхідність на першому поверсі влаштувати двері з вікна, для входу в коридор та на ІІ поверх.

Відповідно до варіанту розподілу реальна частка першого співвласника 1/2 частки складає 97 329,00 грн., що на 4530,00 грн. менше за ідеальну частку. В той же час реальна частка другого співвласника 1/2 частки складає 106 389,00 грн., що на 4 530,00 грн. більше за ідеальну частку.

Також експертом зазначено, що дійсна вартість земельної ділянки, що відведена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,2500 га складає 147014,00 грн., або 58,80 грн./кв.м.

Експертом виготовлені два варіанти розподілу земельної ділянки відповідно до варіанту розподілу житлового будинку. Земельна ділянка, яка залишається в спільному користуванні співвласників для належного обслуговування житлового будинку відповідно до варіантів розподілу складає 0,0294 га і 0,0152 га.

Відповідно до висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи № 1165 від 14 вересня 2012 року готовність двоповерхового дерев'яного житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1, станом на день проведення експертизи складає 100 відсотків, давність самочинної будови орієнтовно може становити 5-6 років (а. с. 109-113 т. 2).

Той факт, що старий будинок було демонтовано та розпочато нове будівництво житлового будинку весною 2006 року, тобто ще до укладення договору купівлі-продажу, підтверджується також поясненнями свідків: дружини ОСОБА_4 (продавця будинку) - ОСОБА_4 - ОСОБА_8 , ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11,ОСОБА_12

Крім того, як пояснила у судовому засіданні першої інстанції експерт ОСОБА_13 дерев'яний будинок можна реально збудувати і за декілька місяців.

Цими поясненнями повністю спростовуються пояснення свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_5, а тому суд обґрунтовано критично оцінив їх.

За таких обставин посилання апелянта щодо зведення нового будинку після припинення шлюбних відносин не заслуговують на увагу.

Згідно листа від 26.03.2015 року №106/02.2-18 Тюдівська сільська рада надала дозвіл на проведення переобладнань в приміщеннях будинковолодіння по АДРЕСА_1 між його співвласниками відповідно до висновків судових експертиз.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що новозбудований житловий будинок та земельна ділянка, які розташовані по АДРЕСА_1 є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. А тому приймаючи до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи №1330 обґрунтовано в цій частині задовольнив позов ОСОБА_2

Доводи апелянта, що будинок є самочинно збудованим, а отже не може бути предметом поділу є надуманими.

Як вбачається із декларації про готовність об'єкта до експлуатації індивідуальний житловий будинок та господарські будівлі по АДРЕСА_1 вважається закінченим будівництвом і є готовим до експлуатації (а.с.117-122 т. 4).

Крім того, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна згідно свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_2, виданого 14.03.2014 року власником житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами, за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 (а.с.98-100 т.5).

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 , колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга ОСОБА_3 не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині і ухвалення нового рішення.

Тому підстав для задоволення його апеляційної скарги не вбачається.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись із висновком місцевого суду щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно з положеннями ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. При цьому, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз.

Як вбачається із матеріалів справи рішенням Косівського районного суду від 25 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2013 року, частково задоволено позов ОСОБА_2 Визнано земельну ділянку площею 0,2500 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину даної земельної ділянки із виділенням в натурі. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 5000,00 грн. у відшкодування вартості 1/2 частки придбаного в шлюбі житлового будинку з надвірними будівлями, що в АДРЕСА_1 та 5 523, 50 грн. судових витрат по справі. У решті позовних вимог відмовлено (а.с.49-53, 200-204 т.3).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову про визнання незавершеного будинку спільною сумісною власністю сторін та поділ земельної ділянки скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.241-243 т.3).

Оскільки судом касаційної інстанції скасовано судові рішення, постановлені на користь ОСОБА_2, з направленням справи на новий розгляд у цій частині відповідно не можуть залишатися присудженими їй з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Крім того, як з'ясовано у засіданні апеляційної інстанції судові витрати згідно рішення Косівського районного суду від 25 червня 2013 року позивачу не відшкодовувались.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про неможливість стягнення частини судових витрат к таких, що стягуються з відповідача повторно.

Встановлено, що за час розгляду справи ОСОБА_2 сплачено судовий збір на загальну суму 3 733,83 грн. Зокрема, 692,63 грн. за подання позовної заяви про поділ майна подружжя (а.с.6 т.1), 107,30 грн. за подання заяви про забезпечення позову (а.с.145-146 т.2), 272,00 грн. за подання доповнення до позовної заяви (а.с.179 т.2), 1 154,59 грн. за подання апеляційної скарги (а.с.67,73 т.3), 1 385,51 грн. за подання касаційної скарги (а.с. 211 т.3), 121,80 грн. за подання заяви про забезпечення позову (а.с.113 т.4). А також позивачем сплачено 30,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а.с.6 т.1).

Аналогічно позивачем понесено витрати в розмірі 5 156,00 грн., пов'язані із проведенням судових експертиз (а.с.124, 125 т.3), 4 500, 00 грн. витрат на правову допомогу (а.с. 127,128 т.3) та 458,45 грн. витрат, що пов'язані з явкою до суду (а.с.126-131, 133-136 т.5).

Відповідні оригінали квитанцій та квитків оглянуто у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи, що ці суми витрат є документально підтвердженими, вони повинні бути стягнуті з ОСОБА_3 на користь позивача.

Що стосується інших витрат ОСОБА_2, то такі не підтверджені документально. Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що заява про забезпечення позову щодо заборони проводити дії, які пов'язані з оформленням та видачею свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок від 27.11.2012 року районним судом не розглядалась, а отже ці витрати стягуватися із відповідача не можуть.

Крім того, позивачем не представлено суду документального підтвердження витрат за надання юридичної допомоги у розмірі 3 200 грн.

Щодо частини витрат, пов'язаних із явкою до суду, зокрема у дні, коли судові засідання місцевим судом не відбувалися в т. ч. і в зв'язку із неявкою сторін, що підтверджується відповідним журналом судового засідання), то такі не можуть бути визнані такими, що понесені і підлягають стягненню.

Аналогічно не представлено позивачем доказів, які документально підтверджують оплату нею витрат транспортних послуг, наданих за договором про надання транспортних послуг від 12 квітня 2010 року. Тому вони також не можуть бути враховані судом.

Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині стягнення судових витрат не відповідає правовим нормам щодо його законності та обґрунтованості. А, отже не може залишатися в силі, і підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення.

Відповідно з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 3 626,53 грн. сплаченого судового збору, 30,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 4 500, 00 грн. витрат на правову допомогу, 458,45 грн. витрат, що пов'язані з явкою до суду, 5 156,00 грн. витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз, а всього 13 770,98 грн.

В решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316,317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду від 25 грудня 2014 року в частині стягнення судових витрат скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3 626,53 грн. сплаченого судового збору, 30,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 4 500, 00 грн. витрат на правову допомогу, 458,45 грн. витрат, що пов'язані з явкою до суду, 5 156,00 грн. витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз, а всього 13 770,98 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.Ю. Беркій

О.В. Пнівчук