Ухвала суду № 43413091, 02.04.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/66/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді -Яковлева Ю.В.судді -Вербицької Н.В.судді -Коваля М.П.при секретарі -Богдановій С.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІКС ОІЛ» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановила:

Позивач - ТОВ «ІКС ОІЛ» звернувся до суду з позовом до ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001172203 від 25 грудня 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що контролюючий орган неправильно визначив суми грошового зобов'язання та прийняв рішення, що суперечить законодавству.

Представник позивача просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2015 року позовні вимоги були задоволенні. Було визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області №0001172203 від 25 грудня 2014 року.

В апеляційній скарзі ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання щодо скасування оскаржуваної постанови та прийняття нової про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом 1-ї інстанції встановлено, що ДПІ у Приморському районі ГУ Міндоходів в Одеській області за вихідним №113117/10/15-33-22-3/10 від 14.04.2014 року направило на адресу керівника ТОВ «ІКС ОІЛ» письмовий запит про надання інформації та документального підтвердження з питань взаємовідносин з контрагентом ПП «Левагро» за лютий 2014 року, з чітким переліком питань та переліком документів необхідних для перевірки.

28 квітня 2014 року ДПІ у Приморському районі ГУ Міндоходів в Одеській області отримали від ТОВ «ІКС ОІЛ» письмові пояснення на запит від 14.04.2014 року та запитувані документи, що підтверджується листом позивача за № 45 від 16.04.2014 року з відміткою ДПІ про отримання.

Згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст.79 ПК України, відповідно до наказу ДПІ у Приморському районі від 03.12.2014 року № 2632, головним державним ревізором-інспектором Фендюра А.Ю., в період з 03.12.2014 року по 09.12.2014 року було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «ІКС ОІЛ», щодо підтвердження взаємовідносин з ПП «Левагро» за період лютий 2014 року. За результатами перевірки було складено акт від 11.12.2014 року № 7824/15-53-22-3/23216903 (а.с. 11-27).

Податковий орган в даному акті перевірки дійшов висновку, що ТОВ «ІКС ОІЛ» в порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України занизив податок на додану вартість по декларації за лютий на суму 119737 гривень.

На підставі даного акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси 25 грудня 2014 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001172203, яким було визначено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 179606 гривень, з них за основним платежем - 119737 гривень, за штрафними (фінансовими санкціями - 59869 гривень (а.с. 28).

Колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) та ПП «Левагро» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 01-07Л від 27.01.2014 року, відповідно до якого було здійснено продаж нафтопродуктів (а.с. 38-41).

На підтвердження виконання умов договорів позивачем було надано:

- видаткові накладні: № РН-0000020 від 12 лютого 2014 року (а.с. 71), № РН-0000034 від 26 лютого 2014 року (а.с. 65), видані ПП «Левагро» на бензин А-92;

- податкові накладні: № 8 від 12.02.2014 року на суму 354795,10 грн. (ПДВ 59132,52 грн.), та № 26 від 26.02.2014 року на суму 363627,00 грн. (ПДВ 60604,50 грн.), де відображені всі обов'язкові реквізити у відповідності до ст. 201 ПК України (а.с. 43,44 зворот). Зазначені податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується квитанціями (а.с. 42, 43);

- рахунки фактури: № СФ-0000021 від 11.02.2014 року на суму 354795,10 грн. (а.с. 72), № СФ-0000036 від 26.02.2014 року на суму 363627,00 грн. (а.с. 66).

З розділу 3 Договору № 01-07Л від 27.01.2014 року вбачається, що обов'язок поставки товару до пункту призначення покладено на продавця товару по договору (на ПП «Левагро»).

02 січня 2014 року між ПП «Левагро» (замовник) та ТОВ «Константа-Імпекс» (перевізник) було укладено договір про надання послуг автомобільним транспортом № 02/01-2ТП (а.с. 50). Предметом зазначеного договору є перевезення ТОВ «Константа-Імпекс» в міжміському сполученні вантажів на замовлення ПП «Левагро».

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем було надано товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів: № 17/1, № 17/2, № 17/3, № 17/4 від 12.02.2014 року (а.с. 73-78), з яких вбачається, що на замовлення ПП «Левагро» перевізником ТОВ «Константа-Імпекс» 12 лютого 2014 року були здійснені перевезення бензину для вантажоодержувача ТОВ «ІКС ОІЛ».

12 лютого 2014 року між ПП «Левагро» (замовник) та ПП ОСОБА_6 (перевізник) було укладено договір про надання послуг автомобільним транспортом на перевезення ПММ (а.с. 119). Предметом зазначеного договору є перевезення ПП ОСОБА_6, в міжміському сполученні вантажів на замовлення ПП «Левагро».

26 лютого 2014 року на замовлення ПП «Левагро» перевізником ПП ОСОБА_6, 26 лютого 2014 року було здійснено перевезення бензину для вантажоодержувача ТОВ «ІКС ОІЛ», що підтверджується товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів № 31/1, № 31/2, № 31/3, № 31/4 від 26.02.2014 року (а.с. 67-70).

Також отримання бензину на АЗС м. Одеси, що належать ТОВ «ІКС ОІЛ» підтверджено касовими чеками, Х-звітами та змінними звітами АЗС (а.с. 89-97).

З банківських виписок по рахунку ТОВ «ІКС ОІЛ» вбачається, що позивачем було здійснено розрахунки у безготівковій формі за отриманий бензин від ПП «Левагро»: 12.02.2014 року в сумі 354795,10 (ПДВ 59132,52 грн.); 26.02.2014 року в сумі 356227,00 грн., (ПДВ 59371,17 грн.), (а.с. 54-55).

Отримані позивачем податкові накладні: № 8 від 12.02.2014 року та № 26 від 26.02.2014 року занесені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за лютий 2014 року, за № 11, № 25, що підтверджено реєстром (а.с. 45-48).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Такої ж позиції у своїй практиці дотримується й Верховний суд України у своїх постановах від 01 червня 2010 року по справі за позовом ПП «Армівір» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, від 31 січня 2011 року по справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ, від 31 січня 2011 року по справі за позовом ТОВ «Фірма «ВІК» до ДПІ у м. Херсоні, а також Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 12 лютого 2014 року у справі №К/9991/66418/12, від 26 березня 2014 року у справі №К/800/36974/13, від 14 квітня 2014 року у справі №К/800/23746/13.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Колегія суддів зазначає, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз.

Крім того колегія суддів зазначає, що відповідно до довідки єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців на час розгляду справи апеляційним судом не має запису про припинення ПП «Левагро».

Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (ч.1). В адміністративний справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2).

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив зазначену постанову з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для скасування або зміни оскаржуваної постанови колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та висновків суду 1-ї інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 1 ст. 195, ст. 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200 та п.1 ч.1 ст. 205 КАС України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІКС ОІЛ» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку у відповідності до положень діючого законодавства до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:/підпис/Ю.В. ЯковлевСуддя:/підпис/Н.В. ВербицькаСуддя:/підпис/М.П. Коваль