Постанова № 43411515, 31.03.2015, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року справа № 823/304/15

10 год. 40 хв. м.Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Бабич А.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Демченко Н.Ю.,

представників позивача: Костенка В.В. (згідно з довіреністю), Чикурової Г.О. (згідно з довіреністю),

представника відповідача - Радченко О.П. (згідно з довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «НЕКС 2010» до державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

13.02.2015 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «НЕКС 2010» (далі-позивач) до державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (далі - ППР) від 09.10.2014 №0003242301, стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.

Позов мотивовано тим, що податковий орган за результатами перевірки безпідставно, на думку позивача, зробив висновок про безтоварність його господарських операцій з ТОВ «Антарес» і не взяв до уваги наявні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності, якими підтверджується їх реальність. Позивач вказав на неповне дослідження податковим органом таких документів. Тому вважає незаконним донарахування йому грошових зобов'язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Відповідач проти задоволення позову заперечував на тій підставі, що оскаржуване рішення прийняте у зв'язку з виявленням взяття позивачем податкового кредиту на підставі документів, оформлених на виконання ТОВ «Антарес» правочинів, що реально не відбувалися. Тому, просив відмовити у задоволенні позову.

У судових засіданнях представники сторін підтримали свої правові позиції у спорі.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази у справі у їх взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю "НЕКС 2010" зареєстроване як юридична особа (код ЄДРПОУ 37307714).

Суд встановив, що відповідно до наказу від 08.09.2014 №1523 на підставі направлення від 09.09.2014 №733/23-01-22-04 службова особа відповідача Губанов С.С. здійснив документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства у взаємовідносинах з ТОВ «Антарес» за липень 2014 року.

Перевіркою виявлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1., 198.2., 198.3., 198.6. ст.198 та пунктів 201.1., 201.4., 201.8., 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за липень 2014 року, на 1315939,00грн.

За результатами перевірки складено акт від 22.09.2014 №358/23-01-22-04/37307714 (далі - акт перевірки), з якого вбачається, що до вказаних висновків відповідач дійшов з огляду на ознаки, що реально правочини між позивачем та вказаним підприємством не відбувалися. На підставі акту відповідач прийняв оскаржуване ППР від 09.10.2014 №0003242301, яким позивачу збільшив розмір грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 1644924,00грн. (1315939,00грн. - основний платіж та 328985,00грн. - штрафна (фінансова) санкція).

Суд звернув увагу, що основна сума донарахувань ПДВ відповідає розміру податкового кредиту позивача за липень 2014 року згідно із зареєстрованими в Єдиному реєстрі податковими накладними ТОВ «Антарес» (далі - ПН) від 31.07.2014 №55 - на суму ПДВ 186893,89грн. та від 31.07.2014 №54 - на суму ПДВ 1129044,99грн.

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню суд керувався такими нормами.

Розділ V ПК України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Ст.200 ПК України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків. П.200.1 цієї статті передбачено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг відповідно до підп. "а" п.198.1 ст.198 ПК України виникає право на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Отже податковий кредит може братися виключно за умови правомірного формування витрат суб'єктом господарювання.

Відповідно до пунктів 198.3, 198.6 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, реальне понесення витрат, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку. При цьому, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України в аналогічних спорах (справа К/800/30610/13 від 13 березня 2014 року) обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і щодо сплати ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Перевіряючи доводи сторін, з письмових доказів у справі суд встановив, що вищезазначені ПН виписані ТОВ «Антарес» до договорів поставки нафтопродуктів від 01.07.2014 №ДГ-0107/25 та від 21.07.2014 №ДГ-2107/9. На час їх виписки позивач та зазначений контрагент були зареєстрованими юридичними особами зі статусом платників ПДВ, а торгівля нафтопродуктами характерний вид їхньої господарської діяльності. Порушень порядку складання ПН під час податкової перевірки не зафіксовано. Однак під час з'ясування обставин справи суд встановив підтвердження висновків податкової перевірки ряду ознак, що свідчать про взяття податкового кредиту щодо правочинів, які реально не відбувалися, і за умов нездійснення позивачем фактичних витрат у власній господарській діяльності. Зазначене підтверджується наступним.

На підтвердження формування витрат згідно з договором від 01.07.2014 №ДГ-0107/25 у позивача наявний акт приймання-передачі нафтопродуктів від 31.07.2014 на загальну кількість палива 344.274 тонн (загальна сума ПДВ, включена в ціну товару, 1129044,99грн.). Відповідно до нього придбавався бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С та D.

На підтвердження формування витрат згідно з договором від 21.07.2014 №ДГ-2107/9 у позивача наявний акт приймання-передачі нафтопродуктів від 31.07.2014 на загальну кількість палива 56.460 тонн (загальна сума ПДВ, включена в ціну товару, 186893,89грн.). Відповідно до нього придбавався бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С.

Зазначені договори не містять всіх істотних умов для визнання їх укладеними, оскільки не містять конкретного найменування, номенклатури, вимог до якості та кількості замовленого товару, умов про терміни, пункти розвантаження та на кому зі сторін договору обов'язок доставити товар щодо кожної партії поставок.

Суд звернув увагу, що за даними бухгалтерського обліку «Оборотно-сальдова відомість по рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», картки рахунку 63.1.12 за липень 2014 року позивач відобразив 01.07.2014 факт здійснення господарських операцій відповідно до договору №ДГ-0107-25 з ТОВ «Антарес» на загальну суму 6771269,95грн., а до договору №ДГ-0107-9 на загальну суму 1121363,35 грн. - 21.07.2014. При цьому, згідно з наданими податковому органу та суду первинно-бухгалтерськими документами (актами приймання-передачі нафтопродуктів №№140731000000053, 140731000000052) придбання палива відбулося пізніше: 31.07.2014,- а оплата товару не здійснена за всіма договорами. Такі обставини свідчать про формування позивачем витрат за правочинами, що реально не відбулися, та безпідставно.

Пояснення представника позивача у судових засіданнях про формування витрат 01.07.2014 на підставі додаткових угод договорів та товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) спростовуюються даними вказаних записів бухгалтерського обліку позивача, а також наступним.

По-перше, згідно з підп.14.1.27. п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1. ст.138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

По-друге, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування згідно з п.138.2. ст.138 ПК України, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон України № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, і повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

По-третє, суд врахував ст.1 Закону України №996, згідно з якою первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Ст.4 Закону України №996-XIV встановлений принцип превалювання сутності над формою, тобто, операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Обов'язковими реквізитами первинних документів відповідно до п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пунктами 2.15-2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні бухгалтерські документи на операції, що суперечать законодавчим актам.

Отже договір та додаткові угоди не є первинними бухгалтерськими документами. Крім того, у позивача відсутні ТТН на товар від ТОВ "Антарес".

ПН виписані до актів приймання-передачі нафтопродуктів від 21.07.2014 №140731000000053 та від 31.07.2014 №140731000000052. При цьому, суд врахував, що відповідно до п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця, а згідно з п. 201.7 ст.201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Зважаючи на кількість придбаного палива, яка вказана у кожному акті приймання нафтопродуктів, суд дійшов висновку про обґрунтованість сумнівів відповідача щодо реальності здійснення правочинів з урахуванням технічної неможливості перевезти вказану в кожному акті партію товару одним транспортом. Доводи позивача про те, що ці акти є зведеними, не підтверджені належними доказами та не узгоджуються з вимогами законодавства щодо часу складання первинного-бухгалтерського документа та правила "першої події" для виписування ПН. Такі пояснення представників позивача у судових засіданнях лише підтверджують, що податковий кредит взято безпідставно з фактичним порушенням правила першої події для виписування ПН.

Не знайшли пдітвердження належними доказами пояснення сторін, що товар приймався безпосередньо на нафтобазі, яка належить ПАТ "Дніпронафтопродукт", з якою позивач уклав договір зберігання. Вказане підприємство, не зважаючи на вимоги ухвали про витребування доказів, не надало підтвердження отримання товару від ТОВ "Антарес" за якістю, кількістю, його зберігання. Суд встановив відсутність доказів переміщення нафтопродуктів від ТОВ "Антарес" як до позивача, так і до ПАТ "Дніпронафтопродукт".

Порядок контролювання якості під час приймання, зберігання і відпуску нафти та/або нафтопродуктів врегульовано розділом 6 Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 4 червня 2007 року №271/121 (далі - Інструкція №271/121).

Так, перед поданням транспортних засобів під зливання товарний оператор (або інша відповідальна особа) зобов'язаний проконтролювати справність і чистоту технологічного обладнання, якість підготовки (зачищення) резервуарів, призначених для приймання нафти або нафтопродуктів. Приймання нафтопродукту на однойменний залишок у резервуарі, що не відповідає вимогам нормативних документів, заборонено. Приймання дизельного палива різних марок і видів (за масовою часткою сірки) проводиться в окремі резервуари. У разі приймання дизельного палива на залишок дизельного палива іншої марки та/або виду (за масовою часткою сірки) проводяться лабораторні випробування проби суміші дизельних палив. За результатами випробувань приймається рішення стосовно необхідності проведення перерахування залишку або прийнятого дизельного палива в іншу марку або вид дизельного палива, про що складається акт, у якому вказується причина перерахування.

Указана господарська операція повинна бути відображена в бухгалтерському і складському обліку суб'єкта господарювання у відповідності до положень (стандартів) бухгалтерського обліку в Україні.

З прибуттям транспортних засобів оператор (або інша відповідальна особа) зобов'язаний: порівняти номери та назви транспортних засобів з номерами та назвою, зазначеною в транспортних документах; перевірити наявність та цілісність пломб, запірно-пломбувальних пристроїв (у разі пломбування транспортних засобів вантажовідправником), чистоту нижніх зливних пристроїв транспортних засобів, наявність маркування на тарі з нафтопродуктами, відповідність маркування відвантажувальним документам та справність тари; перевірити наявність, повноту і правильність заповнення паспортів якості і копій сертифікатів відповідності (на продукти, що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні) і перевірити дані паспортів якості на відповідність вимогам нормативних документів.

У разі виявлення будь-яких порушень під час огляду транспортних засобів і тари, що надійшли, та перевірки супровідних документів і якості доставлених нафти та/або нафтопродуктів товарний оператор або інша відповідальна особа зобов'язаний повідомити про це негайно керівника підприємства або вповноважену ним особу. За відсутності паспорта якості допускається приймання нафти та/або нафтопродукту лише до окремих зачищених резервуарів або на залишок однойменного нафтопродукту після встановлення відповідності його якості вимогам нормативних документів на підставі результатів лабораторних випробувань.

Перед прийманням нафти та/або нафтопродукту необхідно: відібрати точкові проби з транспортного засобу і скласти сукупну пробу у відповідності до вимог ДСТУ 4488 та п.4.2 цієї Інструкції для проведення приймально-здавальних і контрольних випробувань; перевірити у пробах нафтопродуктів (візуально) наявність води і механічних домішок; зареєструвати відібрану сукупну пробу нафти та/або нафтопродукту в журналі реєстрації проб за формою №3-НК і провести приймально-здавальні випробування; порівняти дані приймально-здавальних випробувань з даними паспорта якості вантажовідправника і, у разі відсутності розбіжностей, надати дозвіл на зливання нафти та/або нафтопродукту; записати до паспортів якості вантажовідправника і журналу реєстрації проб номери транспортних засобів, якими доставлено нафту або нафтопродукти, а також номери резервуарів, до яких їх злито.

Суд встановив відсутність у позивача вищевказаних доказів.

Для участі в прийманні нафти та/або нафтопродуктів за якістю мають призначатись особи, компетентні за родом діяльності, освітою, досвідом роботи з питань контролювання їх якості. У представника вантажовідправника має бути доручення, оформлене у відповідності до чинного законодавства України (підп.6.1.15-6.1.16 п.6.1 розділу 6 Інструкції №271/121).

До акта приймання нафти та/або нафтопродукту за якістю за формою №14-НК, складеного у відповідності до вимог цієї Інструкції, згідно з підп.6.1.22 п.6.1 розділу 6 Інструкції №271/121 мають бути додані: паспорт якості нафти та/або нафтопродукту вантажовідправника і копія сертифіката відповідності або свідоцтва про визнання іноземного сертифіката (якщо продукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні); транспортний документ (накладна, коносамент); пакувальні ярлики з тарних місць, у яких розміщено розфасовані нафтопродукти неналежної якості; документи, що підтверджують повноваження учасників у прийманні нафти та/або нафтопродуктів за якістю; паспорт якості, виданий випробувальною лабораторією згідно з результатами випробувань нестандартних нафти та/або нафтопродуктів, та акт відбирання проби; інші документи (за наявності), що свідчать про причини псування і невідповідності якості нафти та/або нафтопродуктів.

Надані позивачем сертифікати відповідності не є належним доказами у справі, оскільки видані на виробником на паливо, виробництво якого відбувається у період з 20.12.2011 до 04.05.2016. При цьому, п.6.4.1. розділу 6.4. Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 4 червня 2007 року №271/121, передбачено, що нафту та/або нафтопродукт відпускають споживачам лише після підтвердження випробувальною лабораторією їх відповідності вимогам нормативних документів і наявності паспорта якості на нафту та/або нафтопродукт, що міститься в конкретному резервуарі.

Водночас, у позивача відповідні докази відсутні.

Єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів врегульовано Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155 (далі - Інструкція №281/171/578/155).

Згідно з п.4.2 розділу 4 Інструкції №281/171/578/155 облік нафти і нафтопродуктів на нафтопереробних заводах, підприємствах із забезпечення нафтопродуктами, підприємствах нафтопровідного і нафтопродуктопровідного транспорту, наливних пунктах ведеться в одиницях маси, а на АЗС - одиницях об'єму. Для визначення маси та об'єму нафти і нафтопродуктів можуть використовуватися об'ємно-масовий статичний, об'ємно-масовий динамічний, прямий масовий (статичне зважування та зважування під час руху) і об'ємний методи вимірювань відповідно до вимог ГОСТ 26976.

Відповідно до вимог підп.4.2.4 п.4.2 розділу 4 Інструкції №281/171/578/155 прямим (ваговим) методом вимірюють масу нафти і нафтопродуктів у тарі та транспортних засобах шляхом зважування на вагах (залізничних та автомобільних цистерн) для статичного зважування середнього класу точності за ГОСТ 29329-92 "Весы для статического взвешивания. Общие технические требования" з кількістю повірочних поділок не менше ніж 3000.

Приймання нафти і нафтопродуктів за кількістю згідно з підп.5.1.1 п.5.1 розділу 5 Інструкції №281/171/578/155 здійснюється відповідно до вимог цієї Інструкції та договорів постачання, купівлі-продажу тощо.

Забороняється здійснювати одночасно приймання та відпуск нафти і нафтопродукту з одного і того самого резервуара у випадках, коли за результатами вимірювань у резервуарах проводяться їх приймання та відпуск (підп.5.1.2 п.5.1 розділу 5 Інструкції №281/171/578/155).

Відпуск нафти і нафтопродуктів згідно з п.7.2 розділу 7 Інструкції №281/171/578/155 здійснюється шляхом їх відвантаження споживачам магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, водним, залізничним і автомобільним транспортом.

Порядок приймання нафти і нафтопродуктів під час надходження автомобільним транспортом врегульовано п.5.4 розділу 5 Інструкції №281/171/578/155. Перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования".

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою №1-ТТН (нафтопродукт) (далі -ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900.

Маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом. Маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Оскільки позивач не надав вищезазначених доказів перевірки якості та кількості, зберігання придбаного товару, отже не довів наявності змін майнового стану у зв'язку з вищезазначеними правочинами.

Згідно з вимогами п.6.1 розділу 6 Інструкції №281/171/578/155 на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою №7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною.

Для підприємств, укомплектованих для зберігання світлих нафтопродуктів винятково резервуарами місткістю до 100 м3, ведення обліку для кожного резервуара не є обов'язковим. Відображення технологічних операцій ведеться за марками нафтопродукту.

Сторінки журналу нумеруються, шнуруються і скріплюються печаткою та підписом керівника підприємства (організації). Дизельне паливо різних видів (залежно від масової частки сірки) повинно зберігатися в окремих резервуарах.

Нафта та нафтопродукти мають зберігатись відповідно до вимог ДСТУ 4454.

Згідно з положеннями пункту 7.5 Інструкції №281/171/578/155 нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання.

Відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості здійснюється лише за наявності свідоцтва про її повірку. За наявності простроченого свідоцтва про повірку відпуск нафти або нафтопродуктів до мір повної місткості забороняється. Відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

ТТН на вивезення нафти або нафтопродуктів автотранспортом вантажоодержувача оформлюється на підставі довіреності вантажоодержувача, а під час постачання вантажовідправником - на підставі подорожнього листа автотранспортного підприємства. Відпуск нафти або нафтопродуктів здійснюється в день оформлення ТТН за наявності усіх її примірників.

У ТТН оператор зазначає номер резервуара, з якого відпущено нафту або нафтопродукт, розписується в ній і здає для оформлення. У ТТН зазначаються найменування, марка та вид нафти або нафтопродукту, об'єм, маса, густина і температура, за якої визначалась густина, а також дата і час виїзду автоцистерни з підприємства.

Заміну однієї марки та виду нафти або нафтопродукту іншою або дописування у ТТН нових найменувань і марок нафтопродуктів заборонено. ТТН на відпущені зі складу нафту або нафтопродукти здаються до бухгалтерської служби не пізніше першої половини наступного дня разом з реєстром, який складається у двох примірниках. Реєстр підписують начальник цеху (старший оператор) та бухгалтер.

На відпущені нафту або нафтопродукти за заданою дозою на автоматизованих системах наливання ТТН оформлюється після завершення наливання за фактичними показниками лічильних механізмів.

Всі вищевказані документи у позивача відсутні. Водночас, надані суду ТТН перевезення нафтопродуктів із нафтобази ТОВ "Дніпронафтопродукт" до автозаправних станцій позивача не містять інформації про те, чи перевозиться паливо, отримане від ТОВ "Антарес", та складені у періоді іншому, ніж первинно-бухгалтерські документи та ПН.

Оскільки вид товару є особливо небезпечним вантажем, суд зауважує.

Відповідно до ст.20 Закону України "Про перевезення небезпечних вантажів" від 6 квітня 2000 року №1644-III перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту. Ст.8 цього Закону передбачено обов'язок перевізника небезпечних вантажів здійснювати в установленому порядку обов'язкове страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення таких вантажів; а ст.7 - обов'язок відправника небезпечних вантажів здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів, надавати перевізнику необхідні документи з достовірною інформацією про небезпечний вантаж, а в разі дорожнього перевезення - аварійну картку та інше.

Однак, вищевказані докази у позивача відсутні.

Під час приймання, зберігання та відпуску нафти і нафтопродуктів керівник підприємства та головний бухгалтер на підставі п.14.1 Інструкції №281/171/578/155 здійснюють контроль за дотриманням матеріально відповідальними особами вимог цієї Інструкції та забезпечують: своєчасне оформлення документів руху нафти та нафтопродуктів; збереження їх кількості і якості; відображення їх руху за бухгалтерським обліком; своєчасне вжиття заходів щодо попередження псування, втрат, нестач та розкрадання нафти та нафтопродуктів, а також створення необхідних умов для їх зберігання.

Облік нафти і нафтопродуктів у фізичних величинах (за об'ємом, масою) ведеться безпосередньо матеріально відповідальними особами, а бухгалтерська служба підприємства згідно з вимогами п.14.3 розділу 14 Інструкції №281/171/578/155 здійснює їх кількісно-грошовий облік.

Матеріально відповідальні особи підприємств (за винятком НПЗ) ведуть кількісний облік нафти та нафтопродуктів у товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою №31-НП (додаток №34 до Інструкції), у якій зазначаються надходження і відпуск нафтопродуктів за день, а також їх залишки на кінець дня (п.14.4 вищевказаного розділу Інструкції №281/171/578/155). Позивач не надав доказів обліку залишків палива.

Для посилення контролю за станом приймання, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів матеріально відповідальні особи ведуть журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою №6-НП і журнал вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою №7-НП. Для підприємств, укомплектованих для зберігання світлих нафтопродуктів резервуарами місткістю до 100 м3, ведення обліку для кожного резервуара не є обов'язковим. Відображення технологічних операцій ведеться за марками нафтопродукту.

Приймання нафти і нафтопродуктів, які не належать підприємству, також відображається в журналі обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою №6-НП.

Кількість нафти і нафтопродуктів, що приймаються для зберігання під час надходження їх залізничним транспортом, визначається на підставі актів приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою №5-НП, а під час надходження автомобільним транспортом - на підставі ТТН. У разі відсутності нестач понад норми природних втрат допускається оформлення приймання нафтопродуктів за кількістю актами інших форм з використанням автоматичних систем оброблення інформації.

Рух нафти і нафтопродуктів у резервуарах за добу фіксується матеріально відповідальними особами в журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою №7-НП з урахуванням пункту 14.4 цієї Інструкції. Рух облікових залишків за марками нафти та нафтопродуктів фіксується матеріально відповідальними особами в товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою №31-НП, у тому числі окремо щодо кожного власника нафти та нафтопродукту. Вищезазначені документи обліку мають бути пронумеровані, прошнуровані, засвідчені підписом керівника та печаткою підприємства.

Записи в товарній книзі кількісного руху нафти і нафтопродуктів здійснюють за марками і видами матеріально відповідальні особи: під час приймання - на підставі приймального акта або ТТН; під час відпуску - на підставі реєстрів відпуску за добу. Залишок нафти та нафтопродуктів обчислюється після кожного запису в товарній книзі.

Згідно з п.14.9 розділу 14 Інструкції №281/171/578/155 усі первинні документи матеріально відповідальні особи здають до бухгалтерської служби підприємства за реєстрами (відомостями) та підписами. Реєстри (відомості) складаються у двох примірниках. У реєстрі мають відображатись дані: дата складання реєстру; назва і номер документа; найменування, марка і вид нафти або нафтопродукту; кількість відпущених нафти і нафтопродуктів в одиницях маси.

На відпущені нафту і нафтопродукти, що не належать підприємству, матеріально відповідальні особи складають реєстри (відомості) окремо на кожного власника нафти або нафтопродукту.

Первинні документи приймаються бухгалтерською службою підприємства від матеріально відповідальних осіб за реєстрами (відомостями) і підписами, перевіряються і групуються за постачальниками і споживачами.

Суд звернув увагу, що всіх вищевказаних доказів щодо відображення в обліку палива у ПАТ «Дніпронафтопродукт», на складі якого зберігалось пальне, придбане позивачем у ТОВ «Антарес», суду не надано.

Нафта (газовий конденсат) і нафтопродукти, що містяться у резервуарах і технологічних трубопроводах НПЗ, наявних на підприємстві транспортних засобах та тарі незалежно від права власності, а також готівка на АЗС відповідно до п.13.2 розділу 13 Інструкції №281/171/578/155 підлягають інвентаризації. Інвентаризації підлягають також нафта і нафтопродукти, які згідно з договорами зберігаються на терміналах інших суб'єктів господарювання. Інвентаризація нафти та нафтопродуктів на підприємствах проводиться не рідше одного разу на місяць.

Даних про проведену інвентаризацію та зняття залишків палива, що зберігалось на обліку в складі ПАТ «Дніпронафтопродукт», суду не надано.

Бухгалтерський облік нафти і нафтопродуктів на підприємствах нафтопродуктозабезпечення врегульовано розділом 15 вищезазначеної Інструкції. Так, бухгалтерська служба підприємства на підставі перевірених первинних документів, наданих матеріально відповідальними особами, складає місячні накопичувальні відомості окремо з приймання та відпуску нафти та/або нафтопродуктів із зазначенням найменування документа, номера і дати його складання та маси нафти та/або нафтопродуктів за кожним власником і в розрізі кожного резервуара. Результати накопичувальної відомості з урахуванням підсумків інвентаризації заносяться до оборотно-сальдової відомості, яка ведеться в розрізі кожного власника та кожного резервуара за кількісно-сумовими показниками із зазначенням сальдо та оборотів за місяць. Для підприємств, укомплектованих резервуарами для зберігання світлих нафтопродуктів місткістю виключно до 100 м3, такий облік ведеться лише за власником. Результати накопичувальних відомостей з надходження та втрат нафти та нафтопродуктів заносяться до оборотної відомості кількісно сумарного обліку.

Згідно з п.15.6 розділу 15 Інструкції №281/171/578/155 залишки нафти і нафтопродуктів за бухгалтерським обліком щомісяця звіряються з даними складського обліку за марками і видами.

Форми акту приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю, журналу обліку надходження нафти і нафтопродуктів, товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти), журналу реєстрації результатів вимірювань СВКН, журналу реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах, відвантажувальної відомості, зведеного акту приймання-здавання нафтопродуктів, акт інвентаризації, акту вимірювання нафтопродуктів (нафти) у резервуарах, порівняльної відомості результатів інвентаризації нафтопродуктів (нафти), акту інвентаризації нафтопродуктів (нафти), які належать підприємству і перебувають на відповідальному зберіганні, товарної книги кількісного руху нафтопродуктів (нафти) затверджені Інструкцією та не надані позивачем як для податкової перевірки, так і суду. Отже належні докази зміни майнового стану відсутні.

Невиконання позивачем вимог щодо перевірки придбаного палива на якість та кількість, недотримання вимог щодо обов'язкового страхування при перевезенні небезпечного вантажу правомірно надавали відповідачу підстави для сумніву щодо реальності виконання правочинів.

Крім того, позивач, не зважаючи на зобов'язання суду, не надав доказів використання придбаних у ТОВ «Антарес» нафтопродуктів у власній господарській діяльності.

З огляду на характер спірних операцій та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач не підтвердив формування витрат за вищезазначеними правочинами з ТОВ «Антарес» та відобразив їх в бухгалтерському обліку з порушенням законодавчих вимог.

Суд звернув увагу, що у зазначеного контрагента позивача відсутні достатні ресурси, основні засоби, господарські правочини з постачальниками нафтопродуктів для вчинення правочинів з поставки нафтопродуктів покупцям, що підтверджується показниками його податкової звітності з податку на прибуток та ПДВ. Зважаючи, що з ТОВ "Антарес" позивач в інші періоди не мав господарських правовідносин, відсутність контролю та перевірки фактичного придбання, руху нафтопродукту від такого контрагента суд вважає невиправданим ризиком.

Отже, сукупність встановлених під час податкової перевірки та підтверджених у судових засіданнях обставин, дозволяють зробити висновок, що реально правочини з урахуванням часу, фактичної наявності трудових та матеріальних ресурсів, відсутності підтверджуючих документів щодо перевірки якості, кількості, походження придбаного палива, його переміщення та зберігання правочини не відбувалися і податкові накладні оформлені виключно на папері для надання-отримання податкової вигоди.

Згідно з п.123.1 ст.123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування, тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Оскільки виявлені податковим органом порушення знайшли своє підтвердження в суді, нарахування штрафних санкцій за оскаржуваним ППР суд вважає правомірним, а розмір застосованого штрафу відповідає вимогам п.123.1 ст.123 ПК України.

Врахувавши завдання адміністративного судочинства згідно зі ст.2 КАС України, суд дійшов висновку, що при прийняті оскаржуваного ППР відповідач діяв правомірно, а позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення позовних вимог, на виконання ст.94 КАС України про вирішення питання стягнення судових витрат пропорційно задоволеним вимогам суд врахував, що цей позов є майновим, оскільки прямо впливає на склад майна позивача.

Згідно з абз.2 підп.1 п.3 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2014 №3674-VI за подання до адміністративного суду позову майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 2 відсотків розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. Отже, ставкою судового збору у цій справі є 4872,00грн. (4 мінімальних заробітних плат).

Ч.3 ст.4 вказаного Закону передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи часткову оплату позивачем судового збору при поданні позову в розмірі 487,20грн. та вищезазначені обставини, суд дійшов висновку стягнути з позивача на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 4384 грн. 80 коп.

Керуючись ст.ст. 160-165, 254-256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «НЕКС 2010» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 09.10.2014 №0003242301, яким збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 644 924,00грн., відмовити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «НЕКС 2010» (код ЄДРПОУ 37307714) на користь Державного бюджету України судовий збір за подання цього позову в сумі 4384,80грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні 80коп.).

3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з моменту отримання повного тексту постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

4. Копії постанови направити особам, які брали участь у справі.

Суддя А.М. Бабич

Повний текст постанови виготовлений 03.04.2015