Ухвала суду № 43409462, 05.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2015 року м. Київ К/800/713/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року

у справі № 2а/0370/2090/11

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року, адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод» (далі - ВАТ «Гнідавський цукровий завод»; позивач) до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - Луцька ОДПІ Волинської області ДПС; відповідач) задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000362301 від 25 травня 2011 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Луцька ОДПІ Волинської області ДПС, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ВАТ «Гнідавський цукровий завод» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фієста-Плюс» за період з 01 січня 2011 року по 31 січня 2011 року, за результатами якої складено акт № 2742/23-2/00372658 від 11 травня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки Луцькою ОДПІ Волинської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000362301 від 25 травня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 286 669,00 грн. (286 668,00 грн. - основний платіж, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, названий акт індивідуальної дії скасовано в частині збільшення товариству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1,00 грн., а в іншій частині - залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення ВАТ «Гнідавський цукровий завод» пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкової накладної, виписаної на його адресу ТОВ «Фієста-Плюс» за нікчемним правочином (договір № 31 від 05 січня 2011 року на поставку обладнання).

Обґрунтовуючи свою правову позицію, контролюючий орган посилався на акт № 1078/23-2/32725008 від 07 квітня 2011 року про результати невиїзної документальної перевірки постачальника позивача, в якому викладено думку про те, що укладені зазначеною юридичною особою з контрагентами правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

Крім того, відповідач вказував на невідповідність суми податкового кредиту з податку на додану вартість, сформованої ВАТ «Гнідавський цукровий завод» у січні 2011 року, сумі податкових зобов'язань ТОВ «Фієста-Плюс», а також ненадання позивачем на перевірку транспортної документації.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як з'ясовано судами, на підтвердження реального характеру проведеної поставки позивачем долучено до матеріалів справи належним чином оформлені видаткову та податкову накладні, платіжні доручення, витяг з журналу виданих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Податковим органом, крім того, не спростовано, що понесені товариством витрати безпосередньо пов'язані з його господарською, а розглядувана операція здійснена за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

Доводи відповідача про безтоварний характер спірної поставки з підстав ненадання товариством транспортної документації цілком обґрунтовано відхилено попередніми судовими інстанціям, позаяк відповідною документацією має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Враховуючи викладене, а також з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у Луцької ОДПІ Волинської області ДПС в даній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваного акту індивідуальної дії слід визнати правильним.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.