Ухвала суду № 43409353, 04.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.03.2015р. м. Київ К/800/59325/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

секретаря - Бруя О.Д.,

за участю представника позивача - Малачли Н.Д., Данілової І.О.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року у справі № 826/8597/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскан" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Проскан" (далі - ТОВ "Проскан") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 квітня 2014 року № 0001542201 та № 0001532201, в частині збільшення суми грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 624 415 грн. та суми грошового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 156 103,75 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року, адміністратвний позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ "Проскан" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року податковим органом складено акт від 05 березня 2014 року № 92/26-57-22-01-10/21634980.

Зазначеним актом встановлено наступні порушення:

- пункту 138.1, 138 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму в 151 839,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року в сумі 29 040,00 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 29 040,00 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 29 040,00 грн., за 1 квартал 2012 р. в сумі 26 515,00 грн., за 3 квартал 2012 року в сумі 11 689,00 грн., за 4 квартал 2012 року в сумі 26 515,00 грн.

- статтю 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", абзац 5 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних" від 29 грудня 2010 року № 1246, підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195, пункту 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 629 999,00 грн., в тому числі за січень 2012 року в сумі 120 165,00 грн., за лютий 2012 року в сумі 504 250,00 грн., за квітень 2012 року в сумі 5 584,00 грн.

На підставі вищезазначених висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 14 квітня 2014 року:

№ 0001542201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на загальну суму в 787 498, 75 грн., в тому числі 629 999,00 грн. суми податку та 157 499,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№ 0001532201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму в 168 018,75грн., в тому числі 151 839,00 грн. податку та 16 179,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Судами доведено та підтверджується матеріалами справи, що 22 серпня 2012 року між позивачем та ТОВ "Сек'юріті Сервіс" укладено договір № 126 про охорону приміщення за адресою: м. Київ, Кільцева дорого, 22.

Податковим органом під час перевірки встановлено, що ТОВ "Проскан" сформовано витрати виробництва за рахунок вказаного договору, та не надано будь-яких документів, що свідчать про реальність отриманих послуги. До перевірки не додано територіальне розміщення об'єкту, який охороняється, його площа, розташування, адреса, власником якого є позивач.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Статтею 138 ПК України передбачає, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку ( абзац 2 підпункту 1 пункту 1 статті 138 Податкового кодексу України).

Отже, зазначеною нормою передбачено безумовне включення до витрат операційної діяльності собівартості наданих послуг, зокрема, послуг охорони приміщення.

Колегія суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем правомірно сформовано витрати виробництва, оскільки під час розгляду справи, в повній мірі досліджені усі необхідні докази підтверджуючі реальність наданих послуг, крім іншого позивачем надано додатки до договору про охорону, якими визначено об'єкт охорони, осіб та графік чергувань, що в свою чергу спростовує доводи податкового органу.

Також актом перевірки встановлено, що ТОВ "Проскан" сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ з іноземними інвестиціями "Сканія Україна" № 2013109 від 31 січня 2012 року, № 2021303 від 13 лютого 2012 року, № 2020102 від 01 лютого 2012 року, які підписані посадовою особою, ідентифікованою як "Анна Онищенко", в той же час як податкова накладна в електронній формі містить електронний підпис ОСОБА_3

Зазначене було кваліфіковано відповідачем як порушення статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", абзацу 5 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних" від 29 грудня 2010 року № 1246, підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195, пункту 201.10 статті 201 ПК України з чим не погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 198.3 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього ПК України.

Відповідно до пункту 1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Судами встановлено, що в податкових накладних, отриманих позивачем в паперовому вигляді, містяться всі вищезазначені реквізити.

Суд касаційної інстанції зазначає, що порушення контрагентом позивача приписів статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", абзацу 5 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних" від 29 грудня 2010 року № 1246, не призводить до порушення позивачем вимог статті 201 ПК України, оскільки у позивача наявні паперові копії податкових накладних, які повністю відповідають встановленим вимогам.

Згідно з пунктом 6 статті 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 10 статті 201 розділу V ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. (частини 1-3).

Згідно з частинами 9-10 пункту 10 статті 201 вищезазначеного кодексу, відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період (ч.9). Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг (частина 10 пункту 10 статті 201 ПК України).

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що вищезазначеними нормами передбачено порядок дій відповідача у випадку виявлення розбіжностей, при цьому виявлення таких розбіжностей передбачено підставою для повідомлення про розбіжності для подання уточнень та проведення перевірки. При цьому, перевірка має стосуватися в першу чергу продавця, натомість, відповідачем перевірявся покупець.

Суд звертає увагу, що відсутність права на податковий кредит пов'язана з відсутністю зареєстрованої податкової накладної, тобто право на податковий кредит виникає саме у випадку наявності зареєстрованої належним чином податкової накладної.

Враховуючи, що податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, в підтвердження чого позивачем надана до суду відповідна квитанція, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача щодо невідповідності цього первинного документу.

З огляду на вищевикладене суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги ТОВ "Проскан" підлягають задоволенню, а податкові повідомлення - рішення скасуванню в оскаржуваній частині.

Згідно з частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: