Ухвала суду № 43409341, 05.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.03.2015р. м. Київ К/800/46015/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2011 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року

у справі № 2а-3301/10/0870

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року, адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (далі - ВАТ «Запоріжжяобленерго»; позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів; відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000590805/0 від 01 березня 2010 року. Судовий збір у розмірі 3,40 грн. присуджено на користь ВАТ «Запоріжжяобленерго» з Державного бюджету України.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2011 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити їх без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ВАТ «Запоріжжяобленерго» з питання своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за період з 13 грудня 2009 року по 28 січня 2010 року, за результатами якої складено акт № 64/08-05/00130926 від 23 лютого 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000590805/0 від 01 березня 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 3 062 197,99 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгодженої внаслідок прийняття постанови Верховного Суду України від 01 вересня 2009 року у справі № 21-496во09 суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6 124 395,95 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону № 2181-III податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до підпункту 5.3.2 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом десяти календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Як встановлено судами, позивачем протягом грудня 2009 року - січня 2010 року платіжними дорученнями, які містять реквізит «Призначення платежу», сплачувались до бюджету поточні податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Крім того, в грудні 2009 року товариством подано до контролюючого органу уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на додану вартість у звязку з виправленням самостійно виявлених помилок, якими виправлено помилки в поданих податкових деклараціях за відповідні періоди 2008 - 2009 років.

Проте, відповідачем сплачені (уточнені) ВАТ «Запоріжжяобленерго» суми (показники) спрямовано на погашення податкового боргу, який виник внаслідок прийняття Верховним Судом України постанови від 01 вересня 2009 року у справі у справі № 21-496во09.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, контролюючий орган посилався на рівність бюджетних інтересів, встановлену пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III, відповідно до якого податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Однак, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як передбачено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані платником в реквізиті «Призначення платежу» платіжних доручень, є неправомірним.

Також, судові інстанції дійшли цілком обґрунтованого висновку про протиправність зарахування контролюючим органом у погашення податкового боргу товариства сум, визначених ним в уточнюючих розрахунках, позаяк подання уточнюючих розрахунків не є сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання, в той час як нарахування штрафу на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 липня 2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.