Ухвала суду № 43409206, 31.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.03.2015 року м. Київ К/800/46010/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий); Кравцова О.В., Цуркана М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва» до Київської міської ради, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Міголат», про скасування рішення, що переглядається за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Міголат» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2014 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року комунальне підприємство «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва» (далі - позивач) звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської ради (далі - відповідач) , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Міголат», в якому просив скасувати рішення від 29 квітня 2010 року № 790/4228 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Міголат» земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземними і підземними паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу на вул. Старонаводницькій, 40 у Печерському районі м. Києва».

В обґрунтування позивних вимог позивач зазначав, що відповідно до оскаржуваного рішення позивач залишається без виробничої бази.

На думку позивача, таке рішення власника щодо вилучення з господарського відання виробничої бази приймалося без погодження з ним та суперечить суспільним інтересам територіальної громади м. Києва, оскільки в результаті реалізації цього рішення, вулиці і тротуари Печерського району м. Києва залишаються без належного утримання.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Скасовано рішення Київської міської ради від 29 квітня 2010 року № 790/4228.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Міголат» просить оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач зареєстрований Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 24 січня 2002 року за №18817, та створений з метою виконання необхідного комплексу робіт із технічного нагляду, утримання та ремонту шляхів, підземних переходів, вуличної зливної каналізації, каналів, канав, туалетів, та інших споруд, що розташовані у Печерському районі м. Києва та закріплені за підприємством на праві господарського відання.

6 червня 2003 року оформлено Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, згідно якого позивачу передано у постійне користування земельну ділянку площею 0,4846 га, що розташована по вул. Старонаводницькій, 40-42 у м. Києві.

30 березня 2009 року листом Головного управління комунальної власності м. Києва № 042/9/1-2774 позивача з посиланням на рішення Київради від 28 серпня 2008 pоку № 106/106 «Про внесення змін до рішення Київради від 08 лютого 2007 pоку № 62/723 «Про програму приватизації комунального майна територіальної громади м. Києва на 2007-2010 роки» було повідомлено про подальшу зміну форми власності майна, що знаходиться в господарському віддані підприємства, як постійного користувача майном бази (майна територіальної громади м. Києва).

Листом від 20 квітня 2010 року № 042/9/1-2653 Головне управління комунальної власності м. Києва повідомило позивача про те, що майно бази (комплекс будівель площею 1264,3 кв.м.) продано на аукціоні за договором купівлі-продажу від 28 квітня 2009 року № 1262, укладеному між Київрадою та товариством з обмеженою відповідальністю «Міголат», відповідно до рішення Київради від 29 квітня 2010 року № 790/4228 «Про передачу ТОВ «Міголат» земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземним і підземним паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу на вул. Старонаводницькій, 40 у Печерському районі м. Києва».

Зазначеним вище рішенням припинено право користування земельною ділянкою, відведеною відповідно до п. 4 рішення Київради від 28 березня 2002 року № 380/1814 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування земельної ділянки», та зобов'язано позивача повернути до Головного управління комунальної власності м. Києва державний акт на право постійного користування землею від 6 червня 2003 року № 82-4-00054.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до статті 9 Земельного кодексу України, до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом; припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом; встановлення та зміна меж сіл, селищ, районів у містах; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням і охороною; внесення у встановленому порядку пропозицій до Верховної Ради України щодо встановлення та зміни меж міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно із вимогами частини п'ятої статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини п'ятої статті 116 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 141 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно із частиною першою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, що належить територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах, які згідно зі статтею 143 Конституції України безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній і власності.

Частина сьома статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначає, що майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на земельній ділянці, яка відповідно до оскаржуваного рішення Київради продана на аукціоні за договором купівлі-продажу № 1262, розташована виробнича база позивача з необхідними майстернями, виробничими приміщеннями, стоянкою для механізмів та автомобілів, іншими допоміжними будівлями та приміщеннями. Зазначена виробнича база забезпечує можливість здійснення належної господарської діяльності, визначеної статутом підприємства.

Печерська районна у м. Києві державна адміністрація звернулася з листом від 19 вересня 2010 року № 090-1862/в-02 до першого заступника голови Київської міської державної адміністрації, в якому повідомила про ситуацію, що склалася у зв'язку з продажем майна та відчуженням земельної ділянки по вул. Старонаводницькій, 40-42, що перебували у господарському позивача, однак відчужені без його згоди. У цьому ж листі була викладена пропозиція Печерської районної у м. Києві державної адміністрації щодо внесення на розгляд Київради питання про скасування її рішення від 29 квітня 2010 року № 790/4228, як такого, що не відповідає суспільним інтересам громади.

Київзем доповів голові Київської міської державної адміністрації, що відповідно до рішення постійної комісії Київради з питань земельних відносин, містобудування та архітектури ухвалено відхилення проекту рішення «Про відміну рішення Київської міської ради від 29 квітня 2010 року №790/4228 «Про передачу ТОВ «Міголат» земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, розважального і торгівельного призначення, з наземними і підземними паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу на вул. Старонаводницькій, 40 у Печерському районі м. Києва» у зв'язку з тим, що на цій земельній ділянці розташоване нерухоме майно, яке перебуває у приватній власності товариства з обмеженою відповідальністю «Міголат».

Згідно з п.3.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04 травня 1999 року № 43, порядок ведення книги записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування землею, договорів оренди землі встановлюється наказом Держкомзему України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачу було передано в постійне користування земельну ділянку площею 0,48 га та оформлено право короткострокової оренди і державний акт на право постійного користування землею від 6 червня 2003 року № 82-4-00054, з якого вбачається, що позивачу на підставі рішення Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 380/1814 надано у постійне користування 0,4846 га землі в межах згідно з планом землекористування.

На підставі цього акта у позивача в установленому законом порядку виникло право постійного користування землею площею 0,4846 га, що розташована по вул. Старонаводницькій, 40-42 у м. Києві.

Державний акт позивача на право постійного користування землею № 82-4-00054 не був знятий з реєстрації.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної і комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Оскаржуваним рішенням відповідач фактично вилучив з господарського відання позивача виробничі бази без його погодження, та без відповідних на те підстав припинив належне йому право постійного користування землею згідно з чинним Державним актом на право постійного користування землею.

Внаслідок прийняття оскаржуваного рішення відповідач позбавив позивача можливості забезпечувати належне утримання вулиць і тротуарів Печерського району міста Києва, чим погіршив умови надання послуг населенню, що порушує норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до абз. 4, 5, 6 п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 - зі змісту частини 2 статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт ( у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції ( 254к/96-ВР ) чи законам України).

Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Акти ненормативного характеру (індивідуальні акти) породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Враховуючи, що п. 4 рішення Київради від 28 березня 2002 року № 380/1814 є нормою індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про неправомірність його скасування рішенням Київської міської ради від 29 квітня 2010 року № 790/4228.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, з яким погоджується Вищий адміністративний суд України, про те, що позовні вимоги позивача про скасування рішення від 29 квітня 2010 року № 790/4228 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Міголат» земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, розважального і торговельного призначення, з наземними і підземними паркінгами, зі знесенням існуючого майнового комплексу на вул. Старонаводницькій, 40 у Печерському районі м. Києва» є такими, що підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Мігалот» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді :