Ухвала суду № 43409025, 26.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2015 року м. Київ К/9991/33603/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Міщенко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року

у справі № 2а-10850/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Абажур»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби,

за участю Прокуратури Святошинського району м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Абажур» (далі - ТОВ «Абажур»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС; відповідач), в якому просило визнати недійсними акт перевірки № 073/23-80/33550246 від 24 червня 2011 року та податкові повідомлення-рішення № 0001742380 від 13 липня 2011 року, № 0001732380 від 13 липня 2011 року, № 0000971710/33550246 від 14 липня 2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001742380 від 13 липня 2011 року та № 0001732380 від 13 липня 2011 року. В іншій частині адміністративного позову відмовлено. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ «Абажур» судові витрати в розмірі 1,70 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи в межах доводів касаційної скарги відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Абажур» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт № 173/23-80/33550246 від 24 червня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС, зокрема, прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001742380 від 13 липня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 761 018,70 грн. (608 815,00 грн. - основний платіж, 152 203,70 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0001732380 від 13 липня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 608 812,25 грн. (487 050,00 грн. - основний платіж, 121 762,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою, серед іншого, встановлено порушення товариством підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку при придбанні електромонтажних та монтажних робіт, а також робіт з радіофікації та блискавкозахисту в Товариства з обмеженою відповідальністю «Весстал Рівер» за нікчемними правочинами.

Такий висновок контролюючим органом зроблено з огляду на неперебування підприємства за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, відсутність у нього необхідних умов для ведення господарської діяльності, зокрема, основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, а також висновок спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві № 916 від 21 червня 2011 року, відповідно до якого підписи в актах приймання-передачі векселів від 02 жовтня 2009 року виконано ймовірно не Касіліним Кирилом Олександровичем (директор ТОВ «Вестал Рівер»).

Визнаючи протиправними та скасовуючи названі акти індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як з'ясовано судовими інстанціями, виконання контрагентом електромонтажних та монтажних робіт, а також робіт з радіофікації та блискавкозахисту в даній ситуації засвідчується належним чином оформленими актами приймання виконаних підрядних робіт типової форми № КБ-2в, довідками про вартість виконаних підрядних робіт типової форми № КБ-3, відомостями ресурсів, відповідними кошторисами, податковими накладними, виписаними на адресу позивача, собою, яка мала статус платника податку на додану вартість.

Сумнівів щодо достовірності цих документів у відповідача під час здійснення перевірки не виникло, що останнім по суті не заперечується.

Розрахунки між сторонами проведено в безготівковій формі та шляхом передачі простих векселів.

Судами, поміж іншого, перевірено наявність у ТОВ «Вестал Рівер» відповідної ліцензії на будівельну діяльність, виданої Державною архітектурно-будівельною інспекцією 14 грудня 2007 року строком дії до 14 грудня 2012 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що розглядувані роботи придбавались позивачем з метою виконання договірних зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Консоль ЛТД», Закритим акціонерним товариством «Укрзернопром», Товариством з обмеженою відповідальністю «Міком-хаус», Відкритим акціонерним товариством «Укрпродконтракт», Закритим акціонерним товариством «Енергоприлад», Товариством з обмеженою відповідальністю «Стоїк-Авто», Товариством з обмеженою відповідальністю «Броварська Нерухомість», Товариством з обмеженою відповідальністю «УМ-КА», про що свідчать наявні в матеріалах справи документи.

Отже, враховуючи встановлені судовими інстанціями обставини щодо реального характеру здійснення господарських операцій з придбання позивачем робіт у ТОВ «Вестал Рівер», що, зокрема, податковим органом не спростовано, а також з огляду на те, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків-покупця на формування даних податкового обліку від іншої особи, в тому числі від господарських та виробничих можливостей постачальника, від перебування контрагента за юридичною адресою або від недоліку окремих первинних документів (актів приймання-передачі векселів від 02 жовтня 2009 року), висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у відповідача в спірному випадку правових підстав для прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії слід визнати правильним.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Олендер І.Я.