Ухвала суду № 43408298, 31.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.03.2015р. м. Київ К/800/21187/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В.,суддів Пасічник С.С., Ситникова О.Ф. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в місті Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області до ОСОБА_4 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Управління звернулось до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_4, у якому просило: в якому просить стягнути з відповідача заборгованість - зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за липень - вересень 2010 у сумі 1465,20 грн.; зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за липень - грудень 2011 року у сумі 2586,11 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Позивач у письмових запереченнях, які надійшли до Вищого адміністративного суду України, просить її залишити без задоволення, а оскаржувані нею рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідач як платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування зареєстрований в управлінні Пенсійного фонду України м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області, є фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, який обрав особливий спосіб оподаткування - «єдиний податок».

У відповідача утворилася заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій, виходили з того, з чим погоджується колегія суддів, що позивач, зареєстрований приватним підприємцем та перебуваючи на спрощеній системі оподаткування зобов'язаний сплачувати страхові внески, а також єдиний внесок до Пенсійного Фонду.

Відповідно до положень пункту 5 статті 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) відповідач є страхувальником та сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до закону.

Згідно пункту 6 частини 2 статті 17 Закону страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Згідно пунктами 3, 4 статті 18 Закону страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, що справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство.

Згідно з статтею 5 Закону він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; платники страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Відповідно до підпункту 4 пункту 8 розділу XV «Перехідних положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 08.07.2010року № 2461-VI) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок) зобов'язані сплачувати страхові внески у розмірі, який визначається ними самостійно, при цьому сума страхового внеску з урахуванням частини єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

Частинами четвертою та шостою статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для відповідача є квартал.

Згідно пункту 3 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 р. № 727/98 (чинним на момент виникнення спірних правовідносин), відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують відповідні суми внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно довідкою-розрахунком від 12.07.2012 року, позивачем, як платником фіксованого податку, самостійно були нараховані страхові внески в сумі 327 грн. 60 коп. за 2010 рік та за 2011 рік 111 грн. 48 коп. (всього 439 грн. 08 коп.).

Разом з тим, виходячи із зазначеного мінімального страхового внеску, а саме липень-вересень 2010 року в сумі 294,82 грн. вересень-жовтень 2010 року - 301 грн., 12 коп. грудень 2010 року - 306 грн. 10 коп., травень - вересень 2011 року - 333 грн. 12 коп., жовтень - листопад 2011 року - 341 грн. 80 коп., грудень 2011 року - 348 грн. 39 коп. заборгованість позивача зі сплати страхових внесків за вказаний період 2010-2011 року складає 4051 грн. 31 коп.

Частиною 6 статті 18 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (діючої на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Частиною 12 статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Враховуючи наведене, та вбачаючи доведену відповідачем заборгованість за позивачем по сплати нею страхових внесків за 2010-2011 років, колегія суддів вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.В. Малинін

Судді: С.С. Пасічник

О.Ф. Ситников