Ухвала суду № 43408189, 23.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" березня 2015 р. м. Київ К/9991/78907/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представників: позивача Шкаровського Д.О.

відповідача Української Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (правонаступника Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі Державної податкової служби)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.07.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012

у справі №2а-0870/4330/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби

за участю: Прокуратури Запорізької області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.07.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП м.Запоріжжя №0000860808/0 від 29.12.2010, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2010 року в розмірі 3094502,00 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Прокуратурою Запорізької області в порядку ст.217 КАС України подано заяву про приєднання до касаційної скарги відповідача.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена виїзна позапланова перевірка з питань достовірності нарахування від'ємного значення ПДВ за серпень та вересень 2010 року та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за вересень 2010 року, яка виникла за рахунок від?ємного значення з ПДВ, що декларувалось у серпні 2010 року, за результатами якої складено акт № 406/080-08/00194122 від 16.12.2010.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення:

- пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166 та зареєстрованого в Мінюсті України від 9 липня 1997 року за №250/2054, із змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за серпень 2010 року на 2291731,00 грн.;

-пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166 та зареєстрованого в Мінюсті України від 9 липня 1997 року за №250/2054, із змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством завищено заявлену у вересні 2010 року суму бюджетного відшкодування ПДВ на загальну суму 3094502 грн.;

-пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166 та зареєстрованого в Мінюсті України від 9 липня 1997 року за №250/2054, із змінами та доповненнями, п.5.7, 5.9 розділу 5 Порядку заповнення і подачі податкової декларації з ПДВ, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 та зареєстрованого в Мінюсті України від 09 липня 1997 року за №250/2054, із змінами і доповненнями, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за вересень 2010 року на суму 1485958грн.;

- пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (із змінами і доповненнями), п.5.7, п.5.9 розділу 5 Порядку заповнення і подачі податкової декларації з ПДВ, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166 та зареєстрованого в Мінюсті України від 9 липня 1997 року за №250/2054, із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за вересень 2010 року на суму 802771 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000860808/0 від 29.12.2010, якими зменшено суму бюджетного відшкодування ( у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 3094502,000 грн.

За наслідками адміністративного оскарження скарги платника залишено без задоволення , а податкове повідомлення-рішення - без змін.

За висновками податкового органу позивачем безпідставно сформовано податковий кредит по неприбутковим операціям, які мали місце у періоді, що перевірявся, а саме здійснено реалізацію продукції власного виробництва за ціною нижче її виробництва. Неприбуткові операції не відповідають меті господарської діяльності, яка полягає у одержані прибутку, що виключає право платника на віднесення сум ПДВ, які сплачені у вартості товару, що використаний у виготовлені кінцевої продукції, до складу податкового кредиту.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про безпідставність висновків відповідача, які ґрунтуються не на підставі конкретних первинних документів, а за оцінкою витрат платника податків, приросту (убутку) його активів, відтак, законні підстави для визначення податкових зобов'язань з ПДВ, шляхом застосування непрямих методів на час перевірки були відсутні.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, визначальними ознаками для віднесення витрат до валових витрат підприємства є те, що такі витрати мають бути понесені платником податку як компенсація, в тому числі, вартості товарів, які придбаваються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складаються із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбаванням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього).

Виходячи з викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) податку на додану вартість, факт сплати (нарахування) податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних матеріальних та нематеріальних активів, у вартості яких сплачено (нараховано) ПДВ, в господарській діяльності платника.

Реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит, відповідачем не заперечувалась, факт сплати ПДВ у вартості матеріалів та сировини, що використовувались позивачем у власній господарській діяльності під час створення кінцевої продукції підтверджено належним чином оформленими податковими накладними.

Висновки податкового органу, що реалізація продукції за ціною нижче собівартості її виробництва не узгоджується з поняттям «господарської діяльності», метою якої є одержання прибутку, що виключає можливість віднесення сум ПДВ, сплачених у вартості матеріалів та сировини, які використовувались у виготовлені кінцевої продукції, до складу податкового кредиту на думку судів попередніх інстанцій є безпідставними, оскільки положення Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не ставлять в залежність право платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності прибутку по окремих господарських операціях, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.

Однак, судова колегія вважає, що зазначені висновки судами зроблені без всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.2 цієї статті для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Відповідно до підпункту 1.20.5-1 цієї статті якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Відповідач, заперечуючи правильність здійсненого позивачем розрахунку суми бюджетного відшкодування ПДВ за серпень 2010 року, обґрунтовував свої доводи тим, що позивачем щомісячно включались до складу податкового кредит суми ПДВ по операціях придбання товарів, послуг, які не використано в оподатковуваних операція у межах господарської діяльності платника, оскільки обсяг продажу однієї тони виготовленої алюмінієвої продукції є меншим ніж обсяги придбаних товарів, послуг, з яких складається собівартість однієї тони реалізованої продукції, тобто діяльність позивача не направлена на отримання доходу.

Позивач доказів наявності розумних економічних або інших причин (ділової мети) продажу готової продукції без компенсації понесених витрат на придбання товарів, послуг для її виробництва не надав.

Разом з тим, систематичний продаж продукції за ціною, що формувалась без врахування витрат на придбання товарів, послуг для виробництва алюмінієвої продукції, та одержання внаслідок таких операцій збитків на значні суми (що, в свою чергу, призводить до виникнення формальних підстав для відшкодування з бюджету ПДВ) не може бути визнано економічно виправданим. Розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Намір одержати доход лише в зазначений спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Таким чином, у разі підтвердження обставин, що позивач за наслідками вчинення вищезазначених операцій систематично ніс витрати, які значно перевищують доходи, це є підставою для відмови у відшкодуванні ПДВ.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Якщо сторони не надали доказів, які підтверджують або спростовують правомірність віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.07.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2012 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун