Ухвала суду № 43408123, 24.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.03.2015р. м. Київ К/800/20542/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15.10.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014

у справі № 2а-3211/10/1770

за позовом Дочірнього підприємства "Регіон-Інвест"

до Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 15.10.2010, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014, позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.03.2010 №0000182340/0 та №0000162340/0. В задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.03.2010 №0003521740/0 - відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної зі сторін, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки відмова в задоволенні позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 16.03.2010 №0003521740/0 по справі не оскаржується, відтак, суд касаційної інстанції, керуючись приписами ч.2 ст. 220 КАС України, переглядає судове рішення судів попередніх інстанцій в межах касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено планову виїзну перевірку ДП «Регіон-Інвест» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2009, за результатами якої складено акт №0232/23/31691895 від 01.03.2010, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем вимог:

- пп. 7.4.3 п. 7.4, пп.7.3.5 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 9 місяців 2009 року в сумі 149500,00 грн. та занижено податок на прибуток в сумі 138289,00 грн.;

- пп.4 п. 19 розділу ІІ додатку 1 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», пунктів 2, 3, 4, 14 Порядку справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин, затвердженого постановою КСМ України від 26.03.2008 року № 264 «Про заходи щодо справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин», внаслідок чого було не доплачено за користування надрами в сумі 822289,52 грн. Крім того, як вважав податковий орган, позивачем було порушено вимоги ст.2 абз.4 ст.5, ст.6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів», внаслідок чого було занижено цей вид податків на суму 33762,50 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 16.03.2010 прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- № 0000182340/0, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем користування надрами для видобування корисних копалин у розмірі 1158173,00 грн., в тому числі: 822289,52 грн. основного платежу та 335883,78 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000162340/0, яким позивачу донараховано податок на прибуток підприємств на суму 180734,60 грн., в тому числі: 138289,00 грн. основного платежу та 42445,60 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0003521740/0 про донарахування позивачу податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів в сумі 50813,75 грн., в тому числі: 33672,50 грн. основного платежу та 17051,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.03.2010 №0000182340/0 та №0000162340/0, враховуючи наступне.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, для здійснення господарської діяльності ДП "Регіон-Інвест" отримано ліцензію Міністерства екології та природних ресурсів України за погодженням з Держуправлінням екоресурсів в Рівненській області 08.02.2002 №287/03-07, Держнаглядохоронпраці від 04.04.2002 №07-12/1374 для здійснення виду діяльності 14.11.0 "Видобування каменю для будівництва". Упродовж періоду, що перевірявся ДП "Регіон-Інвест" здійснював видобуток базальту.

У процесі проведення вибухових робіт ДП "Регіон-Інвест" отримувало камінь бутовий, який відповідає визначенню, передбаченому п.3.7 Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ питних і технічних підземних вод, затвердженої наказом Державної комісії України по запасах корисних копалин при Комітеті України з питань геології та використання надр №23 від 04.02.2000 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.02.2000 №109/4330, а саме: являється великими уламками природної однорідної невивітреної породи без пухких і глинистих включень неправильної форми розміром 150-500 мм, масою 20-40 кг.

Згідно з Переліком корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №827 від 12.12.1994, сировиною для облицювальних матеріалів та сировиною петрургійною та для легких заповнювачів бетону являється базальт.

Отже, щебінь не являється корисною копалиною та є продукцією переробки з видобутих корисних копалин.

Розраховуючи розмір плати за користування надрами, податковий орган ототожнив поняття видобутої корисної копалини з виробництвом товарної продукції, не взявши до уваги, що оскільки щебінь є продуктом переробки каменю бутового, тому його обсяги завжди будуть меншими, у зв'язку з втратами при переробці цієї корисної копалини.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ототожнивши поняття видобутої корисної копалини та товарної продукції, відповідачем завищено вартість одиниці видобутих корисних копалин, від якої прямо пропорційно залежить плата за користування надрами для видобування корисних копалин.

Вказана методологічна помилка призвела до безпідставного донарахування позивачу плати за користування надрами для видобування корисних копалин у розмірі 822289,52 грн. та необґрунтованого прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення №0000182340/0 від 16.03.2010.

Також, з матеріалів справи вбачається, що упродовж 2-3 кварталів 2009 року позивач здійснював реалізацію продукції за кордон. При цьому, договірна (контрактна) вартість реалізованої продукції була нижчою митної вартості. На думку податкового органу, митна вартість відповідно до пп.1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", є звичайною ціною товару, як наслідок - валовий дохід від реалізації такої продукції повинен визначатися, виходячи з митної вартості такого товару. В результаті виявлених порушень відповідачем встановлено заниження підприємством валового доходу.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до пп.1.20.1 п. 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 1.20.8 п. 1.20 ст.1 цього Закону, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідно до пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Аналізуючи наведені норми, суди дійшли вірного висновку, що податковий орган безпідставно ототожнив митну вартість товарів з їх звичайною ціною, при цьому, не використовуючи інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах та не довів, що ціна товарів, реалізованих позивачем за межі митної території України, є нижчою за звичайні ціни.

Крім того, доводи відповідача щодо недотримання позивачем вимог пп. 1.20.5 п. 1.20 ст.1 Закону є безпідставними, оскільки ціна на товар - щебінь гранітний, який реалізовувався на митній території України, не підлягала державному регулюванню згідно законодавства.

За наведених обставин, податковим органом не доведено той факт, що ціна товарів, реалізованих позивачем за межі митної території України, є нижчою за звичайні ціни, у зв'язку з чим є неправомірними висновки відповідача про заниження підприємством валового доходу в 2-3 кварталах 2009 року на суму 535672,00 грн.

Щодо висновку податкового органу про заниження позивачем в 1 кварталі 2009 року валового доходу в сумі 1561572,00 грн. та валових витрат в сумі 1249263,00 грн., внаслідок порушення вимог пп.7.3.4, пп.7.3.5 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», колегією суддів слід зазначити наступне.

Згідно з пп.7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти.

Відповідно до пп. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7 цього Закону, у разі продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв'язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку збільшуються на суму балансової вартості такої іноземної валюти.

Разом з тим, відповідно до пп.7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону, доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв'язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, зазначеним у першому абзаці цього підпункту.

Однак, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, відповідачем при оподаткуванні операцій з розрахунків в іноземній валюті не було враховано положення пп.7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого такі розрахунки методологічно не відповідають наведеним нормам законодавства.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. 222-224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кузнецовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15.10.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль