Ухвала суду № 43407836, 24.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" березня 2015 р. м. Київ К/800/68417/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Іванова Д.О.

представників:

позивача: Білак Я.Ю., Куценко М.В., Петрик С.А., Тиренко О.Г.

відповідача: Шкодич Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Авіаком»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 року

у справі № 826/5515/14

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Авіаком» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Авіаком» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.2014 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком» відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 року апеляційну скаргу ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком» залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Також, від ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком» надійшли додаткові письмові пояснення до касаційної скарги.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком» залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за період з 01.03.2008 року по 01.09.2010 року, за результатами якої складено акт від 29.04.2011 року №62/07-03/24258565.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: завищено суму бюджетного відшкодування.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.06.2011 року №0000740703, яким ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 4 487 748 грн.

За результатами адміністративного оскарження вищевказаного податкового повідомлення - рішення ДПІ прийнято рішення від 22.08.2011 року № 8452/10/25-114, згідно з яким зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, та прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.09.2011 року № 0001640703, яким позивачу донараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 329 380,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення - рішення та рішення від 22.08.2011 року № 8452/10/25-114, ДПС України було прийнято рішенням від 19.09.2011 року № 620/6/10-2115, згідно з яким оскаржуване податкове повідомлення-рішення з урахуванням рішення від 22.08.2011 року №8452/10/25-114 залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення та прийнято податкове повідомлення - рішення від 13.09.2011 року №0001640703, яким ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 4 487 748 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 329379,80 грн.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В той же час, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Частиною 5 ст. 11 КАС України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок ДПІ, щодо безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ суми по господарським операціям з ТОВ «Техностар», ТОВ «Енерготехноприлад», ТОВ «СпецАвіаКомплект», ТОВ «ПКП Інтер-Авіа», ТОВ «АЛП-Груп», оскільки правочини, укладені позивачем з контрагентами, укладено без мети настання реальних наслідків.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком», виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами.

Проте, приймаючи рішення у справі, судом апеляційної інстанції взагалі не було з'ясовано та встановлено належними та допустимими доказами обставини щодо реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «АЛП-Груп».

Крім того, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не досліджувалось питання реальності господарських операцій з урахуванням наявних в матеріалах справи вантажно-митних декларацій, (з яких вбачається, що товар було поставлено на експорт) та відповідних первинних бухгалтерських документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, надходження товару, тощо.

Також, суди як на свідчення безтоварності господарських операцій позивача з контрагентами послалися на неподання ТОВ «Авіаційна компанія «Авіаком» належним чином оформленої товарно-транспортної документації. Зокрема, зазначили, що надані позивачем товарно-транспортні накладні не містять всіх обов'язкових реквізитів, а саме: в графах «Пункт навантаження та Пункт розвантаження» міститься назва міста, проте відсутня повна адресу звідки і куди доставлявся товар.

В свою чергу слід зазначити, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.

Таким чином, оскільки, транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, чи наявності у таких документах недоліків, не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Водночас, у кожному конкретному випадку для перевірки фактичного виконання господарської операції з огляду на її вид та зміст суд повинен з'ясувати, які саме первинні документи у сукупності підтверджують власне існування активу, його рух на шляху до платника податків-набувача (транспортування, зберігання товару, його приймання, у тому числі і шляхом встановлення посадових осіб постачальника та покупця, задіяних у такому процесі), подальше використання товару тощо.

Отже, самі по собі недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних не є достатньою підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що був фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій судам необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати первинні бухгалтерські документи.

Проте, судами попередніх інстанцій при вирішенні даної справи не було належним чином повно та всебічно досліджено матеріали справи, а також не було надано належної правової оцінки доказам у сукупності та взаємозв'язку.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Авіаком» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.07.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2014 року - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов