Ухвала суду № 43407759, 18.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.02.2015р. м. Київ К/9991/72924/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Голубєвої Г.К., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2009 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року

у справі № 2а-5000/09/1370

за позовом Приватного підприємства «Професійні системи безпеки»

до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Професійні системи безпеки» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова (далі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 23 квітня 2009 року № 0000092341/0, від 29 травня 2009 року № 0000092341/1, від 07 липня 2009 року № 0000092341/2 та 30 липня 2009 року № 0000092341/3 (з урахуванням уточнення позовних вимог від 06 жовтня 2009 року).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2009 року позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 23 квітня 2009 року № 0000092341/0, від 29 травня 2009 року № 0000092341/1, від 07 липня 2009 року № 0000092341/2 та 30 липня 2009 року № 0000092341/3.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Сихівському районі м. Львова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ПП «Професійні системи безпеки», посилаючись на те, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2009 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Сихівському районі м. Львова провела документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Професійні системи безпеки» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаєморозрахунків з ТОВ «Профліга» за період з березня 2008 року по грудень 2008 року, за результатами якої був складений акт № 683/23-408/31291275 від 08 квітня 2009 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги пунктів 1.7, 1.8 статті 1, підпунктів 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2008 року на суму 53893,60 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 53893,60 грн. згідно податкової накладної № 9300000068 від 30 вересня 2008 року, виписаної ТОВ «Профліга» на підставі договору про виконання монтажних робіт № 35 від 21 липня 2008 року, оскільки згідно відомостей з бази даних ДПА України вказане товариства за місцезнаходженням не знаходиться, податкова звітність не подається з березня 2008 року, у товариства відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, що свідчить про те, що угоди, укладені ТОВ «Профліга» з іншими суб'єктами господарювання, не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

23 квітня 2009 року ДПІ у Сихівському районі м. Львова на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000092341/0, яким згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ПП «Професійні системи безпеки» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 80840,00 грн., у тому числі: 53893,60 грн. - за основним платежем, 26946,80 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а ДПІ у Сихівському районі м. Львова були прийняті, зокрема, податкові повідомлення-рішення № 0000092341/1 від 29 травня 2009 року, № 0000092341/2 від 07 липня 2009 року та № 0000092341/3 30 липня 2009 року на аналогічну суму податкових зобов'язань та штрафних санкцій.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначення податковим органом позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення є безпідставним, оскільки порушення контрагентом позивача правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності не є підставою для позбавлення позивача права на отримання податкової вигоди у зв'язку з відсутністю доказів недобросовісності такого платника, з урахуванням того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.6-1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що виконання будівельно-монтажних робіт по впровадженню підсистеми охорони сигналізації периметру підстанції були здійснені на підставі укладеного між позивачем та ТОВ «Профліга» договору від 02 березня 2009 року та 15 жовтня 2008 року та оплата їх вартості (у тому числі податку на додану вартість), мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які були досліджені судами попередніх інстанцій та їм надана належна правова оцінка.

Отже, позивачем були виконані всі необхідні умови, передбачені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Щодо тверджень податкового органу про те, що необхідною умовою для віднесення покупцем товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є сплата сум податку на додану вартість до бюджету усіма контрагентами позивача у ланцюгу постачання правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент у ланцюгу постачання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем або іншою особою у ланцюгу постачання (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Сихівському районі м. Львова підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2009 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ Г.К. Голубєва

______ Т.М. Шипуліна