Ухвала суду № 43407684, 25.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 року м. Київ К/9991/62583/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Інспекція)

на постанову господарського суду м. Києва від 11.05.2011

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012

у справі № 32/469-А

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" (далі - Товариство)

до Інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 03.08.2006 № 0004412303/1, згідно з яким позивача зобов'язано сплатити ПДВ у сумі 182 538 грн. (у тому числі 121 692 грн. за основним платежем та 60846 грн. за штрафними санкціями).

Постановою господарського суду м. Києва від 11.05.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012, позов задоволено частково; оспорюване податкове повідомлення-рішення визнано недійсним в частині нарахування Товариству податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 104 741,67 грн. за основним платежем та 52 370,83 грн. за штрафними санкціями; у решті позову відмовлено.

У прийнятті цих судових актів попередніх судові інстанції виходили з того, що подальше (після виконання господарської операції) припинення юридичної особи постачальника та порушення останнім правил оподаткування не є підставою для визнання необґрунтованою податкової вигоди платника податків - покупця, тоді як невиконання позивачем обов'язку з коригування податкового кредиту у зв'язку з визнанням боргу безнадійним та включення до податкового кредиту сум ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг), які не були використані в оподатковуваних операціях, обумовлює законність оспорюваного донарахування у відповідній сумі.

Посилаючись на невідповідність окремих висновків судів, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень зі спору, положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та повністю відмовити у позові. Зокрема, скаржник зазначає, що фіктивний характер діяльності постачальника та несплата ним необхідної суми ПДВ свідчить про номінальне оформлення спірних операцій з метою імітації руху активів та отримання Товариством завдяки цьому податкової вигоди.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог Інспекції з урахуванням такого.

Як встановлено судами, оспорювану суму податкового зобов'язання з ПДВ було визначено Інспекцією за наслідками проведення планової виїзної документальної перевірки дотримання Товариством вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.04.2004 по 30.09.2005, оформленої актом від 19.05.2006 № 210/23-03/14289688.

Під час цієї перевірки податковий орган дійшов висновку про:

незаконне формування Товариством податкового кредиту з ПДВ за операціями з придбання товару (ноутбуків Toshiba Satellite P25-S670 та Р20-S604) у приватного підприємства «Техноярмарок», яке має ознаки фіктивності (відсутнє за місцезнаходженням, перебуває у стані ліквідації) та не задекларувало відповідну суму податкового зобов'язання з ПДВ;

порушення платником вимог пункту 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» шляхом невключення до складу податкових зобов'язань ПДВ у сумі 10339 грн. у складі кредиторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності;

віднесення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ у ціні товарів (робіт, послуг), які частково не використовувалися в оподатковуваних операціях.

По епізоду, пов'язаному з формуванням платником даних податкового обліку за операціями з приватним підприємством «Техноярмарок», суди цілком обґрунтовано виходили з того, що за наявності документального підтвердження фактичного виконання цих операцій (що було встановлено за наслідками оцінки поданих платником договору купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей від 29.07.2004 № 29/07-4, акта прийому-передачі товару, податкової накладної, актів пред'явлення векселів позивачеві до платежу) умови провадження господарської діяльності цим постачальником та подальша втрата ним статусу юридичної особи та платника ПДВ не можуть бути підставою для позбавлення Товариства права на податковий кредит.

При цьому суди надали правильне тлумачення положенням підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на час виконання розглядуваних операцій), які пов'язують податкові наслідки у вигляді права на податковий кредит з фактичним здійсненням операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх оформленням належним чином складеними податковими накладними.

Суди також встановили, що на час виконання спірних операцій названий постачальник був зареєстрований в установленому порядку, володів необхідним обсягом податкової правосуб'єктності, а відтак не мав дефектів у правовому статусі.

Податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з діями його контрагентів по виконанню своїх податкових обов'язків та не наділяє його повноваженнями з контролю за відображенням його контрагентами у податковій звітності операцій по реалізації товарів (виконанню робіт, послуг) та їх оплаті.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій цілком об'єктивно зазначили про відсутність підстав для визнання необґрунтованою податкової вигоди у вигляді права на податковий кредит, отриманої Товариством за наслідками виконання операцій з приватним підприємством «Техноярмарок», та правомірно визнали протиправним оспорюване податкове повідомлення-рішення у відповідній частині.

По іншим епізодам висновки судів учасниками спору не оскаржуються, у зв'язку з чим у касаційного суду відсутні правові підстави для їх правового аналізу.

З огляду на відповідність висновків судів по суті спору вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам даного спору, правильність ухвалених у справі судових актів, підстави для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої і апеляційної інстанцій та задоволення касаційних вимог відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову господарського суду м. Києва від 11.05.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012 у справі № 32/469-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько