Ухвала суду № 43407548, 12.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.02.2015р. м. Київ К/9991/69219/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Гончар Н.О.,

за участю прокурора Бараненка І.І., представників позивача Намінаса О.В., відповідача - Батюти З.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.04.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2012 у справі № 2а-1670/492/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

за участі Прокуратури Полтавської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2012 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13.01.2012 № 0000212301/8, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1 139 581,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог Податкового кодексу України та Закону України "Про податок на додану вартість". При цьому позивач зазначає, що висновки викладені в акті перевірки щодо нереальності господарських операцій, проведених з контрагентами, є безпідставними та неаргументованими, оскільки ґрунтуються виключно на припущеннях посадових осіб контролюючого органу, а не на первинних документах бухгалтерського та податкового обліку. Також, Товариство зазначає, що всі господарські операції проведені з контрагентами підтверджені належно оформленими первинними бухгалтерськими документами, контрагенти, на момент проведення господарських операцій, були зареєстровані платниками ПДВ та знаходились за місцем реєстрації, а податкові накладні відображено у відповідних реєстрах.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Судові рішення обґрунтовано тим, що податковий кредит позивач сформував правомірно з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким Товариству у задоволенні позову відмовити.

Прокуратура Полтавської області приєдналася до касаційної скарги Державної податкової інспекції шляхом подання заяви в порядку ст. 217 Кодексу адміністративного судочинства України.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

У відповідності до вимог ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд допустив заміну відповідача у справі - Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на його правонаступника - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої і апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена виїзна планова перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, за підсумками якої складено акт від 28.12.2011 № 8791/23-309/35713283.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп.7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за період червень - серпень 2010 року в розмірі 56 805,00 грн., пп. 198.1, пп. 198.3, пп. 198.4, пп. 198.6 ст. 198, п. 201, 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за вересень 2011 року в розмірі 598 667,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року, за вересень 2011 року в сумі 484 109,00 грн.

Таких висновків контролюючий орган дійшов виходячи з того, що контрагенти позивача, з якими останній мав правовідносин, що ґрунтувались на договорах поставки, підряду та сервісного обслуговування перебувають у негаторних станах (ПП "Укрспецсервіс - Нова" - відсутній за юридичною адресою), не мають необхідних умов для здійснення господарських операцій (основних засобів, трудових ресурсів, виробничих, складських приміщень, автотранспорту та ін.), не сплачують податкових зобов'язань до бюджету та не реєструють податкові накладні у Єдиному реєстрі податкових накладних. Вищезазначене, на думку контролюючого органу, свідчить про відсутність у позивача права включати до податкового кредиту сум ПДВ за проведеними господарськими операціями з такими контрагентами, а також свідчить про нікчемність таких угод.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у періоді, що перевірявся, позивач мав взаємовідносини з рядом контрагентів, які ґрунтувалися на договірних правовідносинах, а саме - на договорах поставки, підряду та сервісного обслуговування.

Предметом доказування у цій справі становили обставини, що надають право на податковий кредит у періоди, що регулюються Законами України "Про податок на додану вартість" (до 01.01.2011) та Податковим кодексом України (з 01.01.2011).

Отже, спірні правовідносини мали місце як до набрання чинності Податковим кодексом України так і після, внаслідок чого застосуванню підлягають як норми законів та інших нормативно - правових актів, які були чинні на момент виникнення даних правовідносин, так і норми Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу), що кореспондуються з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яким визначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.

Судами попередніх інстанцій встановлена наявність у позивача належно оформлених первинних документів, які відповідно до Податкового кодексу України та Закону України "Про податок на додану вартість" необхідні для формування податкового кредиту, зокрема, договори, видаткові накладні, рахунки - фактури, платіжні доручення, товарно - транспортні накладні, акти приймання - передачі, прибуткові ордери, накладні - вимоги на відпуск, а також податкові накладні, які у відповідності до вимог п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України та ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" були видані на користь позивача контрагентами (ПП "Укрспецсервіс - Нова", ПП "Альбатрос", ТОВ ІІ "Цеппелін Україна ТОВ"), що мали спеціальну податкову правосуб'єктність.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. До декларації вносяться дані податкового обліку платника окремо за кожний звітний (податковий) період без наростаючого підсумку (пункт 2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011, № 41, чинний з 04.03.2011).

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що реальність виконання умов договорів поставки, підряду та сервісного обслуговування підтверджено первинними документами.

Посилання контролюючого органу на відсутність контрагента ПП "Укрспецсервіс - Нова" за юридичною адресою, яка також зазначена ним у податкових накладних, як на підставу для висновку, що останні виписані позивачу всупереч вимогам ст. 201 Податкового кодексу України, є безпідставними.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження ПП "Укрспецсервіс - Нова" зазначено вул. Леніна, 43, м. Комсомольськ, Полтавська область, запис про відсутність ПП "Укрспецсервіс - Нова" за місцезнаходженням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено 20.10.2011, однак 15.11.2011 внесено запис про підтвердження відомостей про юридичну особу, а отже, на момент укладення договорів та складення податкових накладних (січень 2011 року, серпень - вересень 2011 року) ПП "Укрспецсервіс - Нова" було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Щодо відсутності реєстрації податкової накладної від 27.09.2011 № 396/001 на загальну суму 916 610,00 грн., виданої позивачеві контрагентом ТОВ ІІ "Цеппелін Україна ТОВ", в Єдиному реєстрі податкових вимог, як підстави зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ, суди попередніх інстанцій цілком правомірно встановили безпідставність вказаного висновку Державної податкової інспекції, з огляду на те, згідно листа Державної податкової служби України від 10.04.2012 № 5317/5/10-1516/1559 за даними Єдиного реєстру податкових накладних на шлюз прийому звітності ДПС України ТОВ ІІ "Цеппелін Україна ТОВ" надійшла та зареєстрована податкова накладна від 27.09.2011 № 396/001, реєстраційний номер 9008147318.

Крім того, судами попередніх інстанцій також було встановлено, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ "Техінпром" на загальну суму 51 066,57 грн., в т.ч. ПДВ - 10 213,33 грн., згідно додатку 5 до податкової декларації з ПДВ за січень 2011 року відображені в розділі ІІ Податковий кредит "операції з придбання з ПДВ, які не надають права на формування податкового кредиту". Таким чином, позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ за січень 2011 року сума ПДВ - 10 213,33 грн. не включалась, а отже безпідставними є і твердження контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту на вказану суму.

Посилання податкового органу на відсутність матеріально - технічної бази у контрагентів позивача є також безпідставним, оскільки наявність або відсутність матеріально - технічної бази у контрагента господарюючого суб'єкта не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування. Також чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на включення до податкового кредиту сум сплачених в ціні придбаних чи наданих послуг, від податкового обліку (стану) інших осіб чи сплати ними своїх податкових зобов'язань до бюджету, а тим паче, від наявності чи відсутності останніх за юридичною адресою. Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності.

Також, необхідно зазначити, що для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Отже, висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог Податкового кодексу України та Закону України "Про податок на додану вартість" не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, спростовуються належними та допустимими доказами, яким суди надали належний правовий аналіз.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.04.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2012 у справі № 2а-1670/492/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Н.Є. Маринчак

А.О. Рибченко