Ухвала суду № 43407319, 02.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 березня 2015 року м. Київ К/800/55534/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.12.2009 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року

у справі № 2а-4191/09/1770

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Костопільске АТП-15638»

до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Відкрите акціонерне товариство «Костопільске АТП-15638» звернулось до суду з адміністративним позовом до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.12.2009 року у справі № 2а-4191/09/1770, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року, позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області від 14.11.2008 року № 0052741740/0, від 21.10.2008 року № 0000742341/0, від 20.11.2008 року № 0000742341/1, від 05.11.2008 року № 0000772341/0, від 14.11.2008 року № 0000812341/0, № 0000822341/0, з урахуванням змін, внесених рішенням від 30.12.2008 року № 11190/10/23-031, рішення про застосування штрафних санкцій від 14.11.2008 року № 0000902343.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки Відкритого акціонерного товариства «Костопільске АТП-15638» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2008 року, відповідачем складено акт від 03.11.2008 року № 1216/23/03118446, яким встановлено порушення пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.7 п. 5.2 ст. 5, пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 9 770, 00 грн.; пп. 4.1.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2007 рік на суму 1 507, 00 грн. та за 1 півріччя 2008 року на суму 132 507, 00 грн.; п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 10 912, 00 грн.; частини третьої 3 п. 1.1 ст. 1, п. 3.5 ст. 3, пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», при нарахуванні місячного сукупного доходу не включено надбавки за роз'їзний характер робіт працівникам та не утримано податок з доходів фізичних осіб за період з 01.02.2008 року по 30.06.2008 року, чим занижено суму податку з доходів фізичних осіб на 481, 75 грн.; п. 2.6 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, не оприбуткування готівкових коштів в касі підприємства в сумі 270, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.11.2008 року № 0000812341/0, у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 16 368, 00 грн., № 0000822341/0, у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у загальному розмірі 13 150, 00 грн., № 0052741740/0, у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у загальному розмірі 1 794, 00 грн., та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 14.11.2008 року № 0000902343, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 350, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними, у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 14.11.2008 року № 0052741740/0 став висновок податкового органу, що в порушення частини третьої п. 1.1. ст.1, п. 3.5. ст. 3, пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» при нарахуванні місячного доходу не включено надбавки за роз'їзний характер робіт працівникам та не утримано податок з доходів фізичних осіб за період з 01.02.2008 року по 30.06.2008 року, чим занижено суму податку з доходів фізичних осіб у розмірі 481, 75 грн., а також позивачем в сукупному доході працівників підприємства не враховано надбавку за роз'їзний характер робіт.

Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59 затверджено Інструкцію про службові відрядження в межах України та за кордон, частиною першою загальних положень якої дано визначення поняття «службове відрядження» це поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. У тих випадках, коли філії, дільниці та інші підрозділи підприємства знаходяться в іншій місцевості, місцем постійної роботи вважається той підрозділ, робота в якому обумовлена трудовим договором (контрактом). Частиною другою загальних положень Інструкції встановлено, що службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).

Відповідно до ст. 13 Кодексу законів про працю України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1999 року № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» установлено, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником. Витрати на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення зазначеним працівникам відшкодовуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України і за кордон.

Таким чином, підприємство самостійно визначає доцільність встановлення надбавок працівникам, робота яких має роз'їзний (пересувний) характер, тобто службові поїздки вказаних працівників не є відрядженнями, про що зазначається у колективному договорі з встановленням переліку відповідних посад та професій, розміру вказаних надбавок, який не повинен перевищувати граничних розмірів надбавок (польового забезпечення) працівникам за день, встановлених постановою № 490 для поїздок в межах України та за межами України. При цьому, згідно з пунктом 3 постанови № 490 витрати на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення вищезазначеним працівникам відшкодовуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України і за кордон.

Відповідно до п. 3.5. ст. 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

Під «заробітною платою» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом (частина третя п. 1.1 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»).

Враховуючи вищенаведене, з метою оподаткування податком з доходів фізичних осіб надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, включаються в склад заробітної плати і оподатковуються в її складі відповідно до пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» за ставкою, встановленою п. 7.1 ст. 7 вказаного Закону.

Якщо ж колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою) службові поїздки працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, визначені відрядженнями, з належним їх оформленням відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон» та Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон (з виконанням положень п. 9.10 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»), то суми коштів, отриманих платником податку на відрядження, не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб з підстав, встановлених пп. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 вказаного Закону, тобто не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно встановлено щодо протиправного прийняття податкового повідомлення-рішення від 14.11.2008 року № 0052741740/0.

Відповідно до п. 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Згідно п. 2.6 вказаного Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, оскільки згідно касової книги вбачається факт оприбуткування готівкових коштів в сумі 270 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 14.11.2008 року № 0000812341/0 щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість став висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на підставі чого податковим органом зменшено податковий кредит з податку на додану вартість, у зв'язку з виключенням витрат, понесених через оплату електроенергії по зданих в оренду приміщеннях із складу валових витрат, оскільки перевіркою було встановлено, що використана ВАТ «Костопільське АТП-15638» електроенергія з листопада 2007 року по червень 2008 року, згідно рахунків Костопільської дільниці ЗАТ «Ей-І-Ес Рівнеенерго» не була використана в рамках господарської діяльності позивача.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами встановлено, що податкові накладні виписані ЗАТ «Ей-І-Ес Рівнеенерго», «Костопільський РЕМ» на кожну поставку електроенергії оформлені відповідно до вимог законодавства. Щодо посилання податкового органу на використання вищезазначеної електроенергії орендарями ВАТ «Костопільське АТП-15638» судами вірно зазначено, що при визначені розміру орендної плати, орендодавцем враховується сума, яку необхідно сплатити за використану електроенергію. Таким чином, по кожному договору оренди по факту отримання орендної плати (в яку входить вартість використаної електроенергії) ВАТ «Костопільське АТП-15638» виписується для орендаря податкова накладна та формуються податкові зобов'язання з податку на додану вартість. По кожному з договорів оренди з врахування сплаченої вартості використаної електроенергії ВАТ «Костопільське АТП-15638» отримано дохід.

За таких обставин, судами попередніх інстанцій вірно відхилено доводи відповідача щодо невикористання електроенергії ВАТ «Костопільське АТП-15638» в господарській діяльності позивача.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 14.11.2008 року № 0000822341/0 щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток став висновок податкового органу, що позивачем віднесено до валових витрат в VІ кварталі 2007 року вартість проведених робіт по поліпшенню основних фондів на суму 17 225, 00 грн., оскільки позивачем перевищено 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів.

Відповідно до пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.

Проте матеріалами справи спростовано вказаний висновок податкового органу, оскільки судами встановлено, що сукупна балансова вартість всіх груп основних фондів станом на 01.01.2007 року становила 914 187, 00 грн., 10 відсотків складає 91 418, 00 грн., а віднесені позивачем до валових витрат витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, не перевищують даної суми.

Крім того, судами встановлено, під час здійснення позивачем процедури адміністративного оскарження відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку, за результатами якої складено акт, у якому податковий орган зазначив, що в VІ кварталі 2007 року позивачем занижено податок на додану вартість в сумі 10 425, 00 грн. та податок на прибуток в сумі 9 141, 00 грн. На підставі акту позапланової перевірки рішенням від 30.12.2008 року № 11190/10/23-031 внесено зміни до податкових повідомлень-рішень: в податковому повідомленні-рішенні від 14.11.2008 року № 0000812341/0 вважати суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 15 638, 00 грн., в податковому повідомленні-рішенні від 14.11.2008 року № 0000822341/0 вважати суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств 12 797, 00 грн.

Згідно з п. "б" пп. 6.4.1 п 6.4 ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу внаслідок їх адміністративного оскарження.

У випадках, визначених п. "б" пп. 6.4.1 цього пункту, податкове повідомлення вважається відкликаним з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування або зміну раніше нарахованої суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу (пп. 6.4.3 п 6.4 ст. 6 вказаного Закону).

Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 14.11.2008 року № 0000812341/0 та № 0000822341/0 підлягають скасуванню з урахуванням змін, внесених рішенням від 30.12.2008 року № 11190/10/23-031.

За результатами проведеної камеральної перевірки декларації з податку на додану вартість відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення 21.10.2008 року № 0000742341/0, яким до позивача застосовано штраф за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 10% узгодженої суми податкового зобов'язання у сумі 890, 29 грн.

За наслідками адміністративного оскарження, скарга позивача залишена без задоволення та 20.11.2008 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000742341/1.

За результатами проведеної камеральної перевірки декларації з податку на прибуток відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення 05.11.2008 року № 000772341/0, яким до позивача застосовано штраф за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 20% узгодженої суми податкового зобов'язання у сумі 3 300, 00 грн.

Судами встановлено, що 20.10.2008 року позивачем самостійно подано податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний період (серпень 2008 року), у якій самостійно визначено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету в розмірі 22 225,00 грн. 30.09.2008 року згідно платіжного доручення № 1396 сплачено 22 230,00 грн.

01.10.2008 року позивачем було подано уточнюючі розрахунки з податку на додану вартість за звітні періоди (березень та квітень 2008 року), відповідно до яких сума податкового зобов'язання зменшувалась на 847, 00 грн. та 544, 00 грн.

Судами встановлено, що податковим органом не взято до уваги, що позивачем не сплачувалась узгоджена сума податкового зобов'язання згідно ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2008 року за № 22-а-1314/08, ухвали Вищого адміністративного суду України від 07.02.2008 року № К-11755/06, що підтверджується призначенням платежу, вказаним у дорученні.

Тому суди першої та апеляційної інстанцій з посиланням на пп. 7.7. ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» вірно визначили, що відповідач діяв з перевищенням повноважень, оскільки він не мав повноважень щодо спрямування коштів, які перераховувалися позивачем відповідно до зазначених платіжних доручень, в яких було зазначено цільове спрямування коштів, в рахунок погашення податкового боргу, оскільки таке призначення платежу не було зазначено.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Костопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.12.2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі № 2а-4191/09/1770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук