Ухвала суду № 43407297, 02.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" березня 2015 р. м. Київ К/800/55623/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Луцької міжрайбази Волинської обласної спілки споживчих товариств

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року

у справі № 2а-1129/10/0370

за позовом Луцької міжрайбази Волинської обласної спілки споживчих товариств

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Луцька міжрайбаза Волинської обласної спілки споживчих товариств звернулась до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 09.06.2010 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції від 24.03.2010 року №0000122399/1.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09.06.2010 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки Луцької міжрайбази Волинської облспоживспілки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.06.2009 року та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.06.2009 року, відповідачем складено акт від 30.12.2009 року №486/23-99/01744168, яким встановлено, зокрема, порушення позивачем пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 133 333, 00 грн.

На підставі акта перевірки та за результатами адміністративного оскарження податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.03.2010 року №0000122399/1, яким визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 199 999, 50 грн., в тому числі за основним платежем 133 333, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 66 666, 50 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо протиправного прийняття податкового повідомлення-рішення, оскільки позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту за відповідні періоди податок на додану вартість з придбання послуг від його контрагента.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки надані позивачем як платником податку документи не підтверджують фактичного надання інформаційно-консультативних послуг.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Законом України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (замовником) та Волинською облспоживспілкою (виконавцем) укладено ряд договорів на надання інформаційних (консультаційних) послуг, відповідно до яких виконавець зобов'язується надати замовнику спеціальну інформацію (кваліфіковану консультацію) та послуги з питань маркетингових досліджень, юридичні послуги, послуги по веденню бухгалтерського обліку та звітності, а замовник зобов'язується прийняти послуги та оплатити їх.

Судом першої інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом за спірними правочинами, зокрема договорами, податковими накладними, актами прийому-передачі виконаних робіт, виписками по особовому рахунку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у вказаних актах відсутня інформація щодо змісту, обсягів господарської операції.

З даного приводу судом першої інстанції встановлено, що відповідно до умов вказаних договорів позивач отримував юридичні, інформаційно-довідкові та послуги з ведення бухгалтерського обліку і звітності, які були спрямовані на обслуговування господарської діяльності, та які полягали у наданні усних та письмових консультацій, письмових інформаційних листів про зміни до чинного законодавства, у пошуку найбільш вигідних бізнес-партнерів (постачальників, покупців). Крім того, виконавцем організовувалися та проводилися економічні навчання, заняття та семінари, в яких приймали участь посадові особи позивача, проводилася підготовка проектів господарських договорів, здійснювалася претензійно-позовна робота по стягненню коштів, на засіданнях правління облспоживспілки розглядалися питання своєчасності та повноти розрахунків кооперативних організацій та підприємств за отримані у позивача товари, погашення кредиторської заборгованості, затверджувалися заходи щодо покращення фінансового стану позивача, що підтверджується наявними у справі письмовими доказами.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення позивачем відповідних сум до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних документів, які складені на виконання умов викладених вище договірних відносин.

При цьому враховуються обставини господарських відносин між позивачем та вказаним контрагентом, встановлені постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11.06.2010 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2012 року у справі № 2а-1132/10/0370 (№ 29176/10/9104), які залишені без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.11.2014 року.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку щодо правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Луцької міжрайбази Волинської обласної спілки споживчих товариств задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 року у справі № 2а-1129/10/0370 скасувати.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 09.06.2010 року у справі № 2а-1129/10/0370 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук