Ухвала суду № 43407134, 17.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2015 року м. Київ К/800/37441/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014

у справі № 826/16345/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізодром»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізодром» звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 12.06.2013 № 0006592220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2013 в задоволенні позову відмовлено, з підстав правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 рішення суду першої інстанції скасовано; ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено; скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної виїзної перевірки ТОВ «Ізодром» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Телсі» за лютий 2013 року, складено акт № 348/1-22-20/21591608 від 31.05.2013, в якому зафіксовано порушення: п. п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, що спричинило заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 199 964 грн. за лютий 2013 року.

На підставі результатів проведеної перевірки, 12.06.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0006592220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 299 946 грн., в т.ч.: 199 964 грн. основного платежу та 99 982 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Ізодром» (замовник) та ТОВ «Телсі» (виконавець) було укладено договори підряду (на виконання робіт) № 28 від 28.01.2013; № 37 та № 38 від 30.01.2013; № 45 від 05.02.2013; № 41, № 57, № 58, № 59, № 64, № 65 від 11.02.2013; № 67 від 15.02.2013.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом позивачем було надано протоколи погодження договірної ціни, згідно яких сторони додатково узгоджували вартість робіт по кожному з договорів; акти здачі-приймання робіт, згідно з якими контрагентом позивача було виконано роботи, визначені договорами та належним чином засвідчені копії банківських виписок на підтвердження здійснення позивачем відповідної оплати по договорах за отримані роботи.

На виконання умов вищевказаних договорів контрагентом позивача були виписані на адресу ТОВ «Ізодром» податкові накладні, що підтверджується реєстром виданих та отриманих податкових накладних.

Зазначені операції були належним чином відображені позивачем у даних бухгалтерського та податкового обліку підприємства, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції з виконання робіт між позивачем та контрагентом - ТОВ «Телсі» фактично не мали реального характеру, їх виконання оформлено лише документально без мети реального настання правових наслідків, що обумовлені господарськими договорами, тому позивач не мав правових підстав для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту по вказаним операціям.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що платником податків підтверджена реальність здійснення господарських операцій та доведено рух активів між ТОВ «Телсі» та ТОВ «Ізодром» по відповідним операцій, що в свою чергу відповідає задекларованим сумам податку на додану вартість та спростовує правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком апеляційного адміністративного суду, виходячи з наступного.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до положень п. п. 201.1, 201.4, 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку встановлено матеріалами справи.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ «Телсі», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій із зазначеним контрагентом.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний