Рішення № 43401235, 27.03.2015, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/2297/13-ц

Пр. № 2/336/20/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2015 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Щасливий О.В.,

при секретарі Морозовій В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

17 вересня 2014 року позивач змінив предмет позову, надавши заяву про стягнення заборгованості за кредитним договором (а. с. 152).

В позові зазначив, що відповідно до договору кредиту № ZPS0GL0000000002 від 31.07.2008 року ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 42856,59 доларів США. Згідно з умовами договору кредиту позичальник зобов'язалася до 1 серпня 2028 року повернути отриману суму кредиту та проценти за користування кредитними коштами відповідно до графіку погашення кредиту. Оскільки позичальник виконувала свої зобов'язання за кредитним договором неналежним чином, станом на 23 травня 2014 року у неї утворилася заборгованість в сумі 69223,14 доларів США, яка еквівалентна 810602 грн. 96 коп., з яких 41102, 91 доларів США складає заборгованість за кредитом, 17524,71 доларів США - заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом. Пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань становить 4721,09 доларів США, фіксована частина штрафу обчислюється сумою в 31,29 доларів США, процентна складова штрафу становить 3294,85 доларів США. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань, просить про стягнення з неї зазначеної суми, а також судових витрат, понесених позивачем при зверненні до суду.

В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги позову, пояснивши, що через систематичне невиконання позичальником зобов'язань за договором кредитування банк просить про дострокове повернення частини кредити, а також процентів за користування кредитними коштами.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечує. В обґрунтування заперечень суду пояснив, що фінансовою установою не надано доказів про отримання кредитних коштів його довірителем, не надано і доказів наявності заборгованості, оскільки відсутній її розрахунок. Крім того, екземпляр договору, наданий позичальнику, не містить підпису представника банку, а це означає, що він є нікчемним, оскільки сторонами не дотримана письмова форма договору. В силу положень кредитного договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами, і оскільки він не підписаний кредитором, він є неукладеним. Договір містить істотний дисбаланс прав сторін, оскільки його предметом є іноземна валюта, чий курс з моменту отримання кредиту значно зріс. Крім того, зазначений договір є несправедливим, так як за умови зростання курсу іноземної валюти всі ризики знецінення валюти національної несе позичальник. Зростання курсу долару США по відношенню до гривні зумовлює щомісячне зростання заборгованості за кредитом та відсотками, що також є несправедливим. Позичальник має право на достовірну і доступну інформацію стосовно умов договору, наявних ризиків знецінення національної валюти, проте така інформацію позивачу перед укладенням договору не була надана, а банківська установа всупереч вимог законодавства про захист прав споживачів не попередила позичальника про кредитні ризики. Зазначене свідчить про недійсність правочину як такого, що вчинений під впливом обману. Крім того, позивач набув статусу публічного акціонерного товариства 29 липня 2009 року, ліцензію ж Національного Банку України на здійснення операцій з валютними цінностями отримав лише 5 жовтня 2011 року, а це означає, що всупереч вимог законодавства про ліцензування певних видів господарської діяльності фінансова установа незаконно здійснювала операції з іноземною валютою, і також свідчить про недійсність договору між сторонами. Більш того, Законом України від 22.09.2011 року внесено зміни у статтю 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо заборони надання споживачам кредитних послуг на території України кредитів в іноземній валюті. Не відповідає договір вимогам закону ще й тому, що всупереч положень статті 524 ЦК України зобов'язання виражене в іноземній валюті. Договір підписаний керівником відділення банку, який не має повноважень скріплювати своїм підписом такі договори. Крім перелічених підстав для ухвалення рішення на користь відповідача, представник зазначає, що розмір процентної ставки за договором є необґрунтованим. Представник відповідача також посилається відсутність обґрунтування в договорі необхідності здійснення позичальником платежів за договором страхування.

У зв'язку з наведеними порушеннями законодавства при видачі кредиту з боку фінансової установи просить про залишення позову без задоволення.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд знаходить позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних міркувань.

Судом встановлено, що 31 липня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладений договір кредиту № ZPS0GL000000002, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 42856, 59 доларів США і зобов'язалася до 1 серпня 2028 року повернути отриману суму кредиту та проценти у розмірі 17,52 % за користування кредитними коштами відповідно до графіку погашення кредиту (а. с. 13-16, 178-180). Зазначена сума складається з 42000 доларів США, які надаються позичальнику для набуття житла, 630 доларів США як разової винагороди за надання фінансового інструменту, 116, 95 доларів США як сплата за страхування нерухомого майна протягом одного року дії кредитного договору, 109,64 доларів США як внесок за особисте страхування протягом одного року дії кредитного договору (а. с. 177). Станом на 23 травня 2014 року у позичальника утворилася заборгованість в сумі 721007 грн. 65 коп., що еквівалентна 61571,96 доларів США, з яких 481315 грн. 07 коп., еквівалентні 41102, 91 доларів США, складає заборгованість за кредитом, 205214 грн. 35 коп., еквівалентних 17524,71 доларів США, - заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом. Фіксована частина штрафу обчислюється сумою в 250 грн., процентна складова штрафу становить 34338 грн. 97 коп., еквівалентні 2932,44 доларів США.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Надані суду письмові докази, зокрема: кредитний договір і додаток № 1 до нього (а. с. 13-16, 127 т. 1), графік погашення заборгованості (а. с. 178-180 т. 1), розрахунок заборгованості (а. с. 144-149 т. 1), заява відповідача на видачу готівки (а. с. 17 т. 1) вказують на характер правовідносин сторін і підтверджують обґрунтованість позову.

За змістом ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення Цивільного кодексу про надання позики, а в силу ч. 2 ст. 1050 ЦК якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Це правило закону узгоджується з роз'ясненнями п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» про те, що право вибору судового захисту, передбаченого законом або договором, в тому числі вимога про дострокове стягнення заборгованості, належить виключно позивачеві.

Виходячи з наведеного, право фінансової установи на звернення з відповідною вимогою до спливу дії кредитного договору ґрунтується на законі, оскільки судом встановлено порушення позичальником зобов'язань із своєчасного погашення кредиту; зміст цього права кредитодавця спростовує твердження представника відповідача про необґрунтованість вимоги повернення усього кредиту за умови, що строк його дії простирається до 1 серпня 2028 року.

В силу частин першої і третьої ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виражене у гривнях, про стягнення суми, еквівалентної певній сумі у гривні, просить позивач, тому, обчислюючи розмір заборгованості, який належить присудити позивачеві, суд виходить з еквіваленту складових цієї заборгованості у гривні за курсом Національного Банку України станом на час звернення до суду із заявою про зміну предмету позову, а саме: на 17 вересня 2014 року.

Обчислена таким чином заборгованість за неповерненим кредитом становить 481315 грн. 07 коп. (41102,91 доларів США х 11,71 грн. за один долар США), заборгованість по процентам становить 205214 грн. 35 коп. (17524,71 доларів США х 11,71 грн. за один долар США), загальна сума заборгованості за кредитом обчислюється 686829 грн. 42 коп.

Із змісту ст. 611 ЦК України випливає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Вирішуючи позов в частині вимог про стягнення неустойки у вигляді пені, яка передбачена п. 7.4 кредитного договору, суд не знаходить підстав для покладення на відповідача цього виду відповідальності за порушення зобов'язань, враховуючи суперечливі відомості про розмір цього виду заборгованості в графіку заборгованості, на який посилається позивач і в якому зазначено, що пеня становить 7269,38 доларів США (а. с. 149 т. 1, зворотний бік), і в заяві про зміну предмету позову (а. с. 152), в якій є відомості, що пеня становить 4721,09 доларів США.

Так як суду не надано доказів щодо розміру цієї складової заборгованості, суд з урахуванням принципу змагальності цивільного судочинства, як вже зазначено, не знаходить підстав для вирішення цієї вимоги на користь позивача. Крім того, дійшовши зазначеного висновку, суд, керуючись принципами розумності і справедливості, враховує давність пред'явлення вимог про стягнення неустойки, що не може перевищувати одного року, у відсутність відповідного клопотання сторін.

Встановивши, що заборгованість позичальника обчислюється сумою в 721118 грн. 39 коп., еквівалентних 61581,42 доларів США, суд виходить з того, що її розмір є сумою заборгованості за кредитом в 481315 грн. 07 коп., еквівалентних 41102,91 доларів США, заборгованості за процентами в 205214 грн. 35 коп., еквівалентних 17524,71 доларів США, фіксованої частини штрафу в сумі 250 грн. відповідно до п. 4.3 кредитного договору, процентної складової штрафу у сумі 343338 грн. 97 коп., еквівалентні 2932,95 доларів США.

Оскільки суд, виконавши зазначені арифметичні операції, дійшов висновку про наявність заборгованості у наведених сумах, він не погоджується з розмірами загальної суми заборгованості за кредитом, відомості про які надані в заяві про зміну предмету позову, за якою вона становить 69223,14 доларів США або 810602 грн. 96 коп. (а. с. 152 т. 1, зворотний бік), і в розрахунку заборгованості, де є посилання на загальну суму в 65897 доларів США (а. с. 149 т. 1, зворотний бік). Наведена в заяві про зміну предмету позову підсумкова сума до того ж відмінна від суми, яка є результатом складання складових частин заборгованості.

На висновок суду про обґрунтованість позову не впливають доводи представника відповідача, які, на його думку, є підставою для відмови у задоволенні вимог позивача, а не приймаючи їх до уваги, суд виходить з таких міркувань.

Твердження про відсутність повноважень у особи, яка скріпила своїм підписом договір кредитування, є неспроможними, оскільки відповідно до змісту внутрішньої довіреності голови правління закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» від 29.04.2004 року на ім'я керівника відділення Цимбаленко О.В. остання має право приймати рішення про видачу кредитів, укладати кредитні договори (а. с. 183 т. 1).

Крім наведених міркувань, суд виходить з того, що ці доводи суперечать заяві представника про відсутність підпису представника банківської установи на кредитному договорі.

Доводи про не6ізнаність позичальника про валютні ризики спростовує наданий суду додаток № 1 до договору кредитування (а. с. 177 т. 1), з якого випливає, що відповідач повідомлена про тягар валютних ризиків, які за договором несе позичальник, яка, як встановлено судом, на час отримання кредиту була співробітником банківської установи, обіймаючи адміністративну посаду.

Зазначені фактичні дані спростовують і твердження представника про недійсність договору, хоча представник й не висуває вимог про визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом обману, але посилається на ці обставини як на підстави для звільнення від виконання зобов'язань.

Твердження про те, що іноземна валюта не є грошовими коштами в розумінні ч. 1 ст. 1054 ЦК України, суд також не приймає до уваги, виходячи з такого.

В силу ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми, а кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквіваленти, а відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як випливає із суті договору кредитування, додатку до нього про загальну вартість кредиту, суть правовідносин сторін зводиться до обов'язків, що регулюються правилами законодавства про кредитування, а право банківських установ укладати договори кредитування з фізичними особами у іноземній валюті закріплено Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року, Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року.

Згідно із ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

В силу частин першої і третьої ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виражене у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Оскільки фінансова установа на момент укладення договору отримала у встановленому законом порядку банківську ліцензію та дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями (а. с. 219-220 т. 1), видача кредиту в іноземній валюті є правомірною.

Неспроможними є і доводи про незаконне здійснення операцій з валютними цінностями до отримання публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» банківської ліцензії від 05.10.2011 року (а. с. 25 т. 1), оскільки, як вже зазначено, на час видачі кредиту позивач як закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» керувався банківською ліцензією № 22 від 19.03.1992 року.

Зміна ж організаційно-правової форми фінансової установи не є підставою для отримання ліцензії, а видача згаданої ліцензії від 05.10.2011 року зумовлена переоформленням Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу І Закону України від 15.02.2011 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків».

Твердження про те, що іноземна валюта не може використовуватися як засіб платежу в межах договору, спрямованого на реалізацію споживчих потреб, також не приймаються судом, оскільки зазначеним положенням стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» доповнена на підставі Закону України від 22.09.2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тоді як договір кредитування між сторонами укладений 31 липня 2008 року, тому в силу правил дії законів в часі положення Закону від 22.09.2011 року застосуванню не підлягають.

Згідно із ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Так як законодавець пов'язує момент укладення договору з наведеними обставинами, суд, встановивши, що договір був укладеним за обопільною згодою сторін, а відповідач на виконання кредитодавцем своїх зобов'язань отримала грошові кошти, як випливає із заяви про видачу готівки (а. с. 17 т. 1), суд не бере до уваги твердження представника ОСОБА_1 про те, що договір є неукладеним.

Твердження про відсутність розрахунку за договором спростовує наданий суду розрахунок (а. с. 144-149 т. 1), заява ж представника про відсутність доказів заборгованості вбачається суду такою, що наповнена формальним змістом, оскільки всупереч вимог змагальності цивільного судочинства він не надає жодного доказу на спростування фактичних даних банку про розмір заборгованості.

Такими ж неспроможними є доводи про необґрунтованість розміру процентної ставки, оскільки прямо з договору (п. 7.1 на а. с. 16) випливає, що розмір процентної ставки, про яку домовились сторони, становить 1,46 % на місяць, а розмір процентної ставки за рік, обчислений шляхом множення місячної ставки на кількість місяців року, становить 17,52 % (а. с. 144 т. 1). Зазначена ставка протягом дії договору банком не підвищувалось, як випливає з наданого суду розрахунку заборгованості.

Необхідність здійснення платежів за договором страхування майна витікає із змісту цього договору (а. с. 226 т. 1), а повноваження банку з перерахування на вимогу позичальника страхових платежів передбачені п. 2.1.3 договору кредитування, який, крім того, зазначає, що перерахування коштів на сплату чергових страхових платежів здійснюється у валюті України, що спростовує твердження представника відповідача про незаконність перерахування страхових сум у гривні за умови отримання коштів від позивальника на виконання договору у іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Виходячи з презумпції свободи договору та паритету сторін у визначенні умов договору за наявності договору, який підлягає виконанню відповідно до його умов та вимог закону, суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від виконання прийнятих на себе за договором зобов'язань.

Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає і судовий збір у розмірі, пропорційному розміру позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 526, 551, 624, 625, 1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 59, 60, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» 481315 грн. 07 коп. заборгованості за кредитом, 205214 грн. 35 коп. заборгованості за процентами, 250 грн. штрафу у фіксованій сумі, 34338 грн. 97 коп. штрафу як процентної складової, а усього 721118 грн. 39 коп. заборгованості за кредитним договором, 3252 грн. 06 коп. судового збору (рахунок № 29092829003111 (для погашення заборгованості), рахунок № 64993919400001 (для відшкодування судового збору), код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299).

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання в суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів після його проголошення, а особами, які беруть участь у справі, але не були присутні в залі судового засідання під час проголошення рішення, - в той же строк з моменту отримання копії рішення.

Суддя О.В. Щаслива