Постанова № 43391153, 23.01.2015, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/4220/14

23 січня 2015 року 11год. 13хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Вавелюк А.І та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Пелюшок Л.О.

відповідача 1: представник Бочковський Ю.М.

відповідача 2: представник Адамчо В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Дочірнє підприємство Рівненське спеціалізоване управління "Стальконструкція" №39 ПАТ Центрсталькострукція до УПФУ в м.Рівне Відділ ДВС Рівненського МУЮ про визнання незаконними та скасування вимоги, постанови та визнання незаконною відмови ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Рівненське спеціалізоване управління «Стальконструкція № 39» Публічного акціонерного товариства «Центрстальконструкція» (далі - ДП Рівненське СУ «Стальконструкція № 39») звернулося з позовом Управління Пенсійного фонду України у м. Рівне Рівненської області (далі - УПФУ у м. Рівне) та Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції (далі - Відділу ДВС Рівненського МУЮ) про визнання незаконної та скасування вимоги УПФУ у м. Рівне від 28.10.2014 року № Ю326У про сплату боргу, визнання незаконною та скасування постанови Відділу ДВС Рівненського МУЮ від 07.11.2014 року про відкриття виконавчого провадження № 45356431, визнання незаконної відмови начальника Відділу ДВС Рівненського МУЮ у скасуванні зазначеної постанови про відкриття виконавчого провадження.

В судовому засіданні представником позивача було подано заяву про відкликання позовних вимог в частині визнання незаконною та скасування постанови Відділу ДВС Рівненського МУЮ від 07.11.2014 року про відкриття виконавчого провадження № 45356431 та визнання незаконною відмови начальника Відділу ДВС Рівненського МУЮ у скасуванні зазначеної постанови про відкриття виконавчого провадження, у зв'язку з чим суд ухвалою від 23.01.2015 року залишив ці позовні вимоги без розгляду.

Обґрунтовуючи позов в частині незаконності вимоги УПФУ у м. Рівне від 28.10.2014 року № Ю326У, ДП Рівненське СУ «Стальконструкція № 39» зазначає, що Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI виключено ч.3 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закону № 1058), згідно з якою надавалося право територіальним органам Пенсійного фонду України надсилати страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату, що є виконавчим документом.

Тому, на думку позивача, з 01.01.2011 року відповідач позбавлений можливості надіслання оскарженої вимоги.

Крім того, вказана недоїмка у розмірі 11890 грн. 30 коп., з яких фінансові (штрафні) санкції 10453,96 грн. та пеня 1436,34 грн., включені до реєстру вимог кредиторів ухвалою Господарського суду Рівненської області від 09.10.2013 року у справі № 5019/1717/12 у зв'язку з порушенням справи про банкрутство позивача.

Тому стягнення цієї заборгованості має відбуватися лише в межах процедури банкрутства у порядку, визначеному господарським судом, а не на підставі надісланої вимоги.

Представник відповідача у судовому засідання позовні вимоги підтримав повністю. Просив суд визнати незаконною та скасувати вимогу УПФУ у м. Рівне від 28.10.2014 року №Ю326У.

Представник відповідача позов не визнав, подав письмові заперечення та пояснив, що відповідно до вимог п.7 розділу VІ «Перехідні положення» Закону №1058 стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків здійснюється фондами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення такої заборгованості. Тому відповідач правомірно звернувся до органів державної виконавчої служби з вимогою про сплату боргу від 28.10.2014 року № Ю326У. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю, враховуючи таке.

Нарахування санкцій та пені було здійснено на підставі п.2 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV

Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (в редакції до 01.01.2011 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1058-IV) цей Закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формується за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №1058-IV єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 частиною 2 статті 6 Закону передбачено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону №1058-IV платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Так, згідно з п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону №1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Судом встановлено, що начальником Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне відповідно до вимог були винесені рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені до ДП Рівненське СУ «Стальконструкція № 39», а саме:

- від 16.12.2008 року №2208 - штраф 8577,63 та пеня 791,03 грн.

- від 06.08.2009 року № 1162 - штраф 6382,70 грн. та пеня 1164,02 грн. (а.с.72-75).

Зазначена вище сума боргу була включена пенсійним органом у договір про розстрочення № 2 від 08.08.2009 року (а.с.65-67). Проте у зв'язку з порушенням вимог п.2.3 договору про розстрочення та незабезпеченням сплати належних платежів УПФУ у м. Рівне прийняло рішення про розірвання зазначеного договору у односторонньому порядку. Заборгованість із сплати фінансових санкцій та пені склала 11890,30 грн. (а.с.68).

У подальшому ухвалою Господарського суду Рівненської області від 19 грудня 2012 року введено процедуру розпорядження майном боржника - ДП Рівненське СУ «Стальконструкція № 39» та зобов'язано кредитора - Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне у десятиденний строк з дня винесення даної ухвали подати до офіційних друкованих органів - газети Верховної Ради "Голос України" чи Кабінету Міністрів "Урядовий кур'єр" оголошення про порушення справи про банкрутство ДП Рівненське СУ «Стальконструкція № 39». 11.01.2013 року в Газеті «Голос України» №6 було подано оголошення про порушення справи про банкрутство позивача.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII (в редакції, чинній на момент порушення справи про банкрутство, далі - Закону № 2343-XII) конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Згідно з ч. 2 ст.14 Закону № 2343-XII вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону №2343-XII вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

На задоволення вимог конкурсних кредиторів господарським судом вводиться мораторій - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону №2343-XII усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута (ч. 1 ст. 30 Закону від 14.05.1992 №2343-XII).

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів в порядку черговості, що передбачена статтею 31 Закону №2343-XII.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 09.10.2013 року, прийняту у справі № 5019/1717/12, затверджено реєстр вимог кредиторів, згідно з яким визнано грошові вимоги УПФУ у м. Рівне у сумі 977 107 грн. 80 коп., в тому числі основний борг в сумі 815 240 грн. 54 коп. - черговість задоволення вимог друга; неустойка (штраф, пеня) в сумі 161 867 грн. 26 коп. - черговість задоволення вимог шоста. Вимоги інших кредиторів не розглядаються та вважаються погашеними (а.с.11-13).

Представники сторін у судовому засіданні погодилися, що у суму грошових вимог включено також заборгованість із сплати фінансових санкцій та пені у розмірі 11890,30 грн. Ці обставини також підтверджуються заявою позивача від 08.02.2013 року в адресу Господарського суду Рівненської області у справі № 5019/1717/12, згідно з якою УПФУ у м. Рівне просить визнати кредиторські вимоги на суму розстрочених штрафних санкцій та пені на підставі договору №2 від 06.08.2009 року в розмірі 23370,58 грн., з них 11890,30 грн. залишились непогашеними.

Не зважаючи на це, 28 жовтня 2014 року відповідач надіслав до Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції вимогу №Ю326-У про сплату боргу на суму 11890,30 грн., яка, як вже було встановлено судом, була включена до реєстру вимог кредиторів у господарській справі № 5019/1717/12 (а.с.7).

Таким чином, суд дійшов висновку, що провадження у справі про банкрутство є комплексною процедурою, яка має на меті задоволення вимог усіх кредиторів боржника, охоплює усе його майно і усіх кредиторів такого боржника. При цьому, не допускається стягнення з боржника заборгованості за позовами окремих кредиторів чи безпосередньо через державну виконавчу служби за вимогою про стягнення боргу. Тому, на переконання суду, оскільки зазначена у вимозі сума штрафних санкцій та пені включена УПФУ у м. Рівне в кредиторські вимоги стосовно позивача та затверджена вищевказаною ухвалою Господарського суду Рівненської області, то погашення зазначеного боргу має відбуватися в порядку, визначеному Господарським судом Рівненської області, відповідно до ч. 2 ст.14 Закону № 2343-XII. У зв'язку з цим підстав для прийняття вимоги про сплату боргу, тобто фактично повторного пред'явлення вимоги на вказану суму боргу до позивача, у УПФУ у м. Рівне не було, такі дії суперечать зазначеним вимогам чинного законодавства.

Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності винесення вимоги УПФУ у м. Рівне від 28.10.2014 року № Ю326У про сплату боргу, а тому ця вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

При прийнятті рішення суд виходить з повноважень, визначених ч.2 ст.162 КАС України, у зв'язку з чим задовольняє позов шляхом визнання протиправною та скасування спірної вимоги.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України суд присуджує на користь позивача судові витрати на суму 182 грн. 70 коп.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Пенсійного фонду України в м. Рівне від 28.10.2014 року №Ю326У про сплату боргу Дочірнім підприємством Рівненське спеціалізоване управління "Стальконструкція" №39 ПАТ Центрсталькострукція у сумі 11890 грн. 30 коп.

Присудити на користь позивача Дочірнє підприємство Рівненське спеціалізоване управління "Стальконструкція" №39 ПАТ Центрсталькострукція із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 182 грн. 70 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Борискін С.А.