Рішення № 43391129, 24.03.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2-876/15

Справа № 760/26107/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Букіної О.М.

при секретарі Назарчук Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Народний кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Народний кредит» про визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

02.12.2014 року КС «Народний кредит» звернувся до суду з позовом та збільшивши позовні вимоги просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 9 372,11 грн. та суму судового збору у розмірі 243,60 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17 жовтня 2012 року між позивачем та членом Кредитної спілки ОСОБА_1, було укладено Кредитний договір № 18-121005-н, згідно якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 12 000 гривень 00 копійок, плата за користування яким (проценти) становить 80,3% річних, тобто 0,22% денних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідач зобов'язався сплачувати позивачу нараховані відсотки та частину кредиту в термін та розмірах, не менше, ніж це вказано відповідним графіком розрахунків.

Позивач зазначив, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо повернення частини кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем, яка складає 9 372,11 грн.

На підставі вищевикладеного позивач просив позов задовольнити.

Не погоджуючись з первинним позовом, 23.02.2015 року відповідач звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила визнати кредитний договір № 18-121005/н від 17 жовтня 2012 року недійсним з моменту його укладення та застосувати наслідки недійсності правочину, передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України.

В зустрічному позові посилається на те, що виходячи з вимог ЗУ «Про кредитні спілки» ОСОБА_1 до кредитної спілки прийнято не було, оскільки немає жодного рішення про її прийняття з боку Кредитної спілки «Народний кредит».

Крім того, зазначає, що з моменту підписання нею заяви-анкети про вступ до спілки та договору, останню не було повідомлено про проведення загальних зборів членів кредитної спілки.

Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що вона не є членом КС «Народний кредит», а тому не може бути стороною кредитного договору № 18-121005/н від 17 жовтня 2012 року.

Окрім того зазначає, що зміна Спілкою Графіку розрахунків в односторонньому порядку є порушенням умов Кредитного договору та законодавства з боку останньої.

Тобто, позивач за зустрічним позовом вважає, що оскаржувані умови п. 1.1 Додаткового договору до Кредитного договору № 18-121005/н від 17 жовтня 2012 року суперечать вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст.ст. 1048, 1056 ЦК України.

В зв'язку з вищевикладеним, просила зустрічний позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом первісний позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити, проти задоволення зустрічного позову заперечував.

Представник відповідача за первісним позовом просила зустрічний позов задовольнити, а в задоволенні первісного позову, відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст.10 Закону України «Про кредитні спілки» прийняття до кредитної спілки та виключення з її складу провадяться на підставі письмової заяви особи за рішенням спостережної ради кредитної спілки, крім випадків припинення членства у зв'язку із смертю особи або виключенням члена за рішенням загальних зборів у разі порушення ним статуту кредитної спілки. Частиною 5 даної статті передбачено, що членство у кредитній спілці настає з дня сплати особою вступного та обов'язкового пайового внесків у порядку, передбаченому статутом кредитної спілки. В першу чергу сплачується вступний внесок.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та КС «Народний кредит» було дотримано всі умови та порядок набуття членства в кредитній спілці,що підтверджується заявою-анкетою на вступ, квитанцією про сплату вступного та обов»язкового внеску, протоколу № 173/вст засідання Правління КС «Народний кредит» про затвердження вступ в члени кредитної спілки від 17 жовтня 2012 року (а.с.15,54,78).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що повідомлення про дату, час та місце проведення Загальних зборів здійснювалось через засоби масової інформації, а саме: щодо проведення Загальних зборів у 2013 року - Журнал «Фінансова компанія» №23/2013, щодо проведення Загальних зборів у 2014 році - газета «Фінансовий моніторинг» №7/2014 (а.с.80-81).

Разом з тим вбачається, що позивачем було надано довіреність ОСОБА_2 бути представником та виступати від її імені на Загальних зборах Кредитної спілки «Народний кредит» з усіх питань, що відносяться до компетенції Загальних зборів кредитної спілки (а.с.79).

За таких обставин, суд вважає, що посилання відповідача на те, що вона в розумінні вимог Закону не є членом КС « Народний кредит» , безпідставне.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2012 року між позивачем та відповідачем, як членом кредитної спілки було укладено Кредитний договір № 18-121005-н, згідно якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 12 000 гривень 00 копійок, плата за користування яким (проценти) становить 80,3% річних, тобто 0,22% денних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом, строком на 24 місяці (а.с.9-9а).

Судом також встановлено, що 17 жовтня 2012 року між позивачем та відповідачем був укладений Додатковий договір до Кредитного договору № 18-121005-н (а.с.10).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 вищезгаданого Кредитного договору, плата за користування кредитом (проценти) становить 80,3% річних, тобто 0,22% денних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня отримання кредиту та включаючи дату його повернення, тобто річна ставка переплати за кредитом на умовах дотримання графіку погашення кредиту становить 41,25%.

Нарахування процентів за даним договором здійснюється з урахуванням числа днів у календарному році (вихідних, святкових та неробочих днів включно).

Встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі та здійснив видачу відповідачу кредитних коштів в сумі 12 000,00 грн.

В свою чергу, відповідач скористалася кредитними коштами, але свої зобов'язання за договором належним чином не виконала.

Також встановлено, що позивачем в жовтні 2014 року на адресу відповідача було направлено претензію з рекомендацією сплати заборгованості за договором, проте вона була не виконана відповідачем (а.с.16).

Відповідно до п. 1.1 вищевказаного додаткового договору до кредитного договору у разі несвоєчасного надходження планового платежу повністю або частково, з першого дня прострочення цей кредит визнається кредитом з підвищеним ризиком, плата за користування яким становить 365% річних, тобто 1% денних на суму залишку по кредиту.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 3 ст. 6 ЦК України передбачена можливість сторони в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати відносини на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 7 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, законом встановлена презумпція правомірності правочину і він може бути визнаний судом недійсним тільки з передбачених законом підстав.

Зі змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

З п. 10.5 Кредитного договору вбачається, що позичальник підтверджує, що зміст частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» йому відомий, а Кредитодавець повідомив Позичальнику у письмовій формі зазначену у вказаній нормі інформацію.

В п. 10.6 Кредитного договору зазначено, що підпис позичальника в п.11 цього Договору свідчить про згоду з умовами цього Договору та отримання одного примірника кредитного Договору.

Оцінюючи матеріали справи та умови укладеного спірного Договору, суд вважає встановленим, що відповідача, як споживача було ознайомлено з правилами та умовами надання кредитною спілкою кредитування, сукупну вартість кредиту та порядок погашення щомісячних платежів, що свідчить її підпис на Кредитному договорі, в Додатку №1 до Договору та Додатковому договорі до Кредитного договору № 18-121005-н.

Крім того, аналізуючи діюче законодавство вбачається, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладання договору між сторонами виникають кредитні правовідносини.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач за зустрічним позовом була належним чином повідомлена про усі можливі ризики й умови кредитування, про істотні умови укладеного кредитного договору та погодилася з ними, підписавши договір та почала виконувати взяті на себе зобов'язання.

Стаття 628 ЦК України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умова про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Встановлено, що відповідач з пропозиціями про внесення змін до умов кредитного договору, зокрема, щодо збільшення розміру відповідальності кредитної спілки, можливості внесення змін та доповнень до кредитного договору не зверталася, що свідчить про її згоду з усіма умовами спірного договору.

Таким чином, підписавши Кредитний договір та Додатковий договір до Кредитного договору, відповідач погодилася з усіма його умовами, вважаючи їх розумними та справедливими.

Враховуючи викладене вище, суд не знаходить підстав вважати, що права відповідача, як споживача були порушені при укладанні спірного Кредитного договору.

Крім того, посилання позивача на те що, умови п. 7.3 Кредитного договору № 18-121005/н від 17.10.2012 року щодо нарахування пені у розмірі 0,5% за кожен день прострочення від суми несплаченого в строк платежу суперечать Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», суд вважає безпідставним.

Так, рішенням Конституційного суду України № 7-рп/2013 від 11 липня 2013 року «Щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» роз'яснено, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (підприємці).

Разом з тим, з відповідачем спірний договір був укладений як з фізичною особою, а тому підстав для обмеження розміру пені немає.

Також, обґрунтовуючи зустрічний позов відповідач вважає, що Додатковий договір Кредитного договору № 18-121005/н від 17.10.2012 року, яким встановлено порядок, умов та розмір зміни фіксованої відсоткової ставки є нікчемний та не відповідає Закону України «Про захист прав споживачів».

Проте, суд не погоджується з даними твердженнями, з огляду на наступне.

Згідно п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов кредитного договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст.ст. 641-642 ЦК або в порядку, визначеному ч.6 ст. 1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить ст. 1056-1 ЦК України зміна розміру фіксованої ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику, якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

Так, пунктом 1.1 Додаткового договору до Кредитного договору № 18-121005-н від 17.10.2012 року передбачено, що за будь-яких умов, у разі своєчасного ненадходження (прострочення) планового платежу повністю або частково, з першого дня прострочення цей кредит визнається кредитом з підвищеним ризиком. Протягом строку визнання кредиту кредитом з підвищеним ризиком фіксована процентна ставка за ним встановлюється у розмірі 365% річних, тобто 1% денних на суму залишку по кредиту.

Положення відповідача на невідповідність Закону України «Про захист прав споживачів» щодо застосування несправедливих умов договору суд вважає необґрунтованим.

Виходячи з положень вказаного Закону несправедливими умовами, зокрема, є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним забов'язань за договором.

Аналізуючи Кредитний договір № 18-121005/н від 17.10.2012 року та Додатковий договір № 18- 121005/н від 17.10.2012 року, вбачається, що жодних компенсацій за невиконання зобов'язань не встановлено, а встановлено порядок та розмір зміни відсоткової ставки, що в силу оплатності кредитного договору є платою за користуванням наданими кредитними коштами та відповідає вимогам ст. 1056-1 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б давали підстави для визнання Кредитного договору недійсним, а також не спростовується факт укладання договору та отримання кредитних коштів.

Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Разом з тим, слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказів в обґрунтування поданого зустрічного позову як на підставу його задоволення, відповідачем не надано.

Оцінюючи матеріали справи в їх сукупності, суд вважає, що заявлені вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 не доведені, а тому приходить до висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до КС «Народний кредит» про визнання недійсним кредитного договору в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому Позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 04.03.2015 року сума заборгованості відповідача за первинним позовом перед КС «Народний кредит» становить 9372,11 грн. та складається з: пені - 185,48 грн., штрафу - 1411,48 грн., відсотків - 4952,19 грн., тіло кредиту - 2822,19 грн. (а.с.87-88).

Згідно п.7.4. Кредитного договору, у разі прийняття кредитодавцем рішення про стягнення процентів за користування кредитом та суми кредиту в судовому порядку внаслідок невиконання позичальником зобов'язань, встановлених п.2.3. та 5.1., до позичальника застосовується штраф у розмірі 50% від суми фактичного залишку кредиту.

Суд звертає увагу на те, що розмір неустойки, нарахованої у формі штрафу і пені загалом складає 1596,96 грн.

Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір є значним.

На думку суду, такі дії позивача щодо нарахування значного розміру неустойки можуть тлумачитися як виявлення ознак недобросовісності. Тому у світлі вищезазначених міркувань та з огляду на усі наявні матеріали суд вважає за потрібне ухвалити рішення на засадах справедливості, зменшивши розмір неустойки до 100,77 грн.

Така правова позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 03.09.2014 № 6-100цс14, який є обов'язковим для застосування за правилами статті 360-7 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене вбачається, що загальна сума заборгованості відповідача за первинним позовом перед позивачем по кредитному договору № 18-121005-н від 17.10.2012 року становить 7875,15 грн.

З огляду на викладене, та приймаючи до уваги те, що відповідач за первинним позовом на день розгляду судом справи заборгованість по кредитному договору № 18-121005-н від 17.10.2012 року позивачу не повернула, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню кредитна заборгованість в розмірі 7875,15 грн.

З огляду на викладене, первинний позов КС «Народний кредит» підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача за первинним позовом на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 243,60 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 6, 203, 215, 216, 233, 236, 509, 525, 526, 530, 551, 627, 628, 638, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов Кредитної спілки «Народний кредит» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Кредитної спілки «Народний кредит» ( 03057, м. Київ, пр-т Перемоги, 49/2 , ЄДРПОУ 22876833, р/р 26502300825323 в ГУ по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк», МФО 322669) кредитну заборгованість в розмірі 7 875,15 грн.

В іншій частині позову, відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Народний кредит» про визнання недійсним кредитного договору, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Народний кредит» судовий збір у розмірі 243, 60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: