Постанова № 43385802, 16.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" березня 2015 р. Справа№ 911/4294/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Федорчука Р.В.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 16.03.2015 року

розглянувши апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону на рішення господарського суду Київської області від 05.12.2014 року

у справі № 911/4294/14 (суддя Антонова В.М.)

за позовом Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в

інтересах держави в особі:

1) Міністерства оборони України,

2) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці

до товариства з обмеженою відповідальністю «Адмет-Груп»

про стягнення 110 886,76 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 05.12.2014 року по справі № 911/4294/14 позов Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці до товариства з обмеженою відповідальністю «Адмет-Груп» про стягнення 110 886,76 грн. - задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Адмет-Груп» на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці 529,11 грн. пені. В іншій частині позову відмовлено. Крім того, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Адмет-Груп», Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 05.12.2014 року, Заступник військового прокурора Вінницького гарнізону звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 05.12.2014 року у справі № 911/4294/14 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 110 357,65 грн. основного боргу. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм процесуального права. Зокрема скаржник зазначив, що суд першої інстанції мав би припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу, оскільки відповідачем був сплачений борг, а не відмовляти у позові у цій частині. Також, апелянт просив поновити строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Київської області від 05.12.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2015 року відновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону на рішення господарського суду Київської області від 05.12.2014 року у справі № 911/4294/14 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Прокурор у судових засіданнях 16.02.2015 року та 16.03.2015 року, та представник квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці у судовому засіданні 16.03.2015 року надали суду свої пояснення по справі в яких підтримали подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просили суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 110 357,65 грн. основного боргу та прийняти нове рішення суду яким у цій частині провадження по справі припинити та судові витрати розподілити у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Адмет-Груп» у судовому засіданні 16.02.2015 року також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник відповідача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Представник ТОВ «Адмет-Груп» просив залишити скаргу без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін. При цьому, у судове засідання 16.03.2015 року представник відповідача не з'явився. Про час та місце розгляду даної справи ТОВ «Адмет-Груп» було повідомлене належним чином про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення та розписка представника про відкладення розгляду справи. Про причини неявки свого представник, відповідач не повідомив.

Крім того, представник Міністерства оборони України також не з'явився у судове засідання суду апеляційної інстанції, про час та місце розгляду справи було повідомлене належним чином про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки свого представник, відповідач не повідомив.

Враховуючи викладене, заслухавши думку прокурора та представника квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці, що з'явилися у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки ТОВ «Адмет-Груп» та Міністерство оборони України про дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином на підтвердження чого, в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення. Участь представників сторін, що не з'явились, у судовому засіданні 16.03.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

01.06.2013 року між квартирно-експлуатаційним відділом міста Вінниці (сторона-1 за договором, позивач-2 у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю «Адмет-Груп» (сторона-2 за договором, відповідач у справі) було укладено договір № 92 про відшкодування вартості електричної енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування (далі-договір).

Відповідно до п.1.1 договору сторона-2, згідно з показниками лічильника, виходячи з вартості встановлених енергозабезпечуючим підприємством тарифів споживання електроенергії відшкодовує стороні-1 вартість спожитої електричної енергії стороною-2 у приміщенні кожної військової частини, в яких сторона-2 надає послуги з харчування військовослужбовців, на підставі договору про закупівлю послуг харчування №286/2/13/12 від 30.05.2013 укладеному з Міністерством оборони.

Щомісячно до 30 числа сторона-1 та сторона-2 згідно з показниками лічильників складають та підписують акт зняття показників лічильників (далі-акт) в двох примірниках, який є підставною для розрахунку вартості спожитої електричної енергії, що підлягає відшкодуванню (п.2.1. договору).

Згідно до п.2.2 договору, сторона-1 щомісячно до 3 числа надає стороні-2 розрахунок-фактуру та акт оформлені у відповідності до вимог чинних нормативних документів, які є підставою для проведення оплати по даному договору.

Відповідно до п.2.3 договору сторона-2 приймає до виконання подані стороною-1 вищезазначені документи та здійснює оплату на умовах цього договору.

Сторона-2 зобов'язується після отримання від строни-1 оформленого згідно вимог діючого законодавства України пакету документів, а саме: рахунків та актів, протягом 10 банківських днів здійснювати оплату за спожиту електричну енергію (п.3.2.3 договору).

Відповідно до п.3.2.4 договору у разі отримання від сторони-1 документів, які оформлені з порушенням вимог діючого законодавства, оплата за надані послуги здійснюється лише після їх заміни.

Пунктом 6.1 договору зазначено, що договір діє до 01 червня 2013 року до 31 грудня 2013 року. Даний договір може бути пролонгований на строк пролонгації договору на харчування (п.6.3 договору). Даний договір може бути пролонгований у разі укладання стороною-2 нового договору про закупівлю послуг з громадського харчування з Міністерством оборони України (п. 6.4 договору).

Відповідно до додаткової угоди від 12.03.2014 року до договору № 92 від 01.06.2014 року про відшкодування вартості електричної енергії, спожитої в процесі надання послуг з харчування договір діє з 01.06.2013 року до 31.12.2014 року.

Як зазначає позивач, він виконав свої зобов'язання за договором належним чином та надав відповідачу електроенергію на суму 110357,65 грн. Квартирно-експлуатаційним відділом міста Вінниці було виставлено відповідачу рахунок №22505 від 26.08.2014 року на суму 110357,65 грн.

Вказаний рахунок отримано відповідачем 27.08.2014 року, що підтверджується витягом з журналу отримання рахунків.

Однак, відповідач не виконав взятого на себе за договором зобов'язання, а саме, не здійснив оплату наданих послуг на суму 110357,65 грн. протягом 10 банківських днів з дня отримання рахунку, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися з позовом до суду.

Так, у жовтні 2014 року Заступник військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Адмет-Груп» про стягнення 110886,76 грн. з яких 110357,65 грн. сума основного боргу та 529,11 грн. пені.

В обґрунтування вимог прокурор посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № 92 про відшкодування вартості електричної енергії, а саме щодо повної та своєчасної оплати відповідачем вартості спожитої електричної енергії.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 30.09.2014 року погасив заборгованість перед позивачем до порушення провадження у даній справі, а саме, перерахував на рахунок позивача 110357,65 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5024 від 30.09.2014 року.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Київської області від 05.12.2014 року по справі № 911/4294/14 позов Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці до ТОВ «Адмет-Груп» про стягнення 110 886,76 грн. - задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Адмет-Груп» на користь квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці 529,11 грн. пені. В іншій частині позову відмовлено. Крім того, стягнуто з ТОВ «Адмет-Груп», Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці судові витрати.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вказаного позову, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином. Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно вказав суд першої інстанції та вбачається з матеріалів справи у відповідності до п. 3.2.3 договору сторони погодили строк виконання зобов'язання щодо оплати вартості отриманих послуг.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, та перевірено судом апеляційної інстанції, на виконання умов вищезазначеного договору, позивачем було надано відповідачу послуги за договором - електроенергію на суму 110357,65 грн.

Квартирно-експлуатаційним відділом міста Вінниці було виставлено відповідачу рахунок №22505 від 26.08.2014 року на суму 110357,65 грн. Вказаний рахунок отримано відповідачем 27.08.2014 року, що підтверджується витягом з журналу отримання рахунків.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач погасив заборгованість перед позивачем до порушення провадження у даній справі, а саме, перерахував на рахунок позивача 110357,65 грн., що підтверджується платіжним дорученням №5024 від 30.09.2014 року.

Згідно роз'яснень п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідачем було сплачено основну суму боргу до звернення позивача до суду (позовна заява надійшла до суду 06.10.2014, що підтверджуться відтиском штампу), судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 110357,65 грн. не обґрунтована а тому не підлягає задоволенню.

Крім основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 529,11 грн., яка нарахована на заборгованість за період з 11.09.2014 року по 24.09.2014 року.

Заперечуючи проти нарахування пені відповідач посилається на те, що він отримав повний пакет документів (рахунок на оплату та акт) лише 17.09.2014 року. Проте, доказів зазначеного ні під час розгляду справи у суді першої інстанції ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідач не надав.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що рахунок отримано відповідачем 27.08.2014 року, що підтверджується копією витягу з журналу отримання рахунків що міститься в матеріалах справи.

Що стосується доводів відповідача щодо неотримання ним акту зняття показників, судова колегія вважає необгрунтованими, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, згідно умов договору № 92 від 01.06.2013 року (п.2.1, 2.2) підставою для розрахунку вартості спожитої електричної енергії є акт зняття показників. Тобто оформлення рахунку-фактури передбачає наявність вже складеного акту зняття показників.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач отримав рахунок-фактуру та в подальшому сплатив його, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач був обізнаний з розрахунком вартості спожитої енергії та відповідно погодився з ним.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, господарський суд зазначає, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п.4.4 договору за порушення термінів відшкодування вартості спожитої електроенергії сторона-2 сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення за кожен день невідшкодування.

Таким чином, здійснивши перевірку правильності нарахування та розрахунку пені зроблено судом першої інстанції за період з 11.09.2014 року по 24.09.2014 року, судова колегія апеляційного господарського суду вважає його обґрунтованим та арифметично вірним. За розрахунком суду пеня за вказаний період що заявлений позивачем становить 1058,22 грн., а не 529,11 грн. як просив позивач.

Натомість, виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення 529,11 грн. пені, інших заяв або клопотань про збільшення позовних вимог, у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, позивачем не подавалось, а господарський суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог п. 2 с. 83 Господарського процесуального кодексу України та п.14 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.05 року № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»), судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача саме у заявленій до стягнення сумі 529,11 грн. пені, нарахованої за період з 11.09.2014 року по 24.09.2014 року.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку по справі та задовольнив позов частково. Позивачем, як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд порушив норми процесуального права при розгляді даної справи оскільки не припинив провадження у справі в частині стягнення основного боргу, а відмовив цій частині позову, судова колегія апеляційного господарського суду вважає необгрунтованими та безпідставними виходячи з наступного.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що місцевий господарський суд вірно саме відмовив у задоволенні позову щодо стягнення основної суми боргу, оскільки вказана заборгованість була сплачена відповідачем до отримання судом даного позову та до порушення провадження по справі. Колегія суддів зазначає, що ні прокурор, ні позивач не звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог в зв'язку з погашення відповідачем основної суми боргу, що в подальшому могло вплинути на розподіл судових витрат судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції товариством з обмеженою відповідальністю «Адмет-Груп» не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Київської області від 05.12.2014 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Київської області від 05.12.2014 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Відповідно до приписів п. 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Оскільки Заступником військового прокурора Вінницького гарнізону було подано позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниці, які в свою чергу позов підтримали у повному обсязі, та даний позов задоволено судом частково, рішення суду першої інстанції залишене без змін судом апеляційної інстанції та відмовлено прокурору у задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 913,50 грн. покладається на Міністерство оборони України та квартирно-експлуатаційний відділ міста Вінниці в рівних частинах з кожного по 456,75 грн.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Вінницького гарнізону на рішення господарського суду Київської області від 05.12.2014 року у справі № 911/4294/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 05.12.2014 року у справі № 911/4294/14 залишити без змін.

3. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, ідентифікаційний код 00034022) в доход Державного бюджету України 456 (чотириста п'ятдесят шість) грн. 75 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

4. Стягнути з квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця (21007, Вінницька обл., місто Вінниця, вулиця Червоноармійська, будинок 87, ідентифікаційний код 08320218) в доход Державного бюджету України 456 (чотириста п'ятдесят шість) грн. 75 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

5. Видачу судових наказів доручити господарському суду Київської області.

6. Матеріали справи № 911/4294/14 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді Р.В. Федорчук

А.Г. Майданевич

Дата підписання 23.03.2015 року