Рішення № 43385549, 31.03.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2015 р. Справа № 914/280/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.,

при секретарі Фартушку Н.Б.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Горуцьке», Львівська область, Миколаївський район, с. Гірське,

до відповідача: Гірської сільської ради, Львівська область, Миколаївський район, с. Гірське,

за участю прокурора Львівської області на стороні відповідача,

про: визнання недійсними укладених між Гірською сільською радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Горуцьке» Договорів про орендну плату за землі господарських дворів у межах населеного пункту с. Гірське від 31.01.2007 року №65, від 29.01.2008 року №1, від 27.01.2009 року №1, від 29.01.2010 року №29 та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від прокурора: Шевчук В.В. (посвідчення від 30.07.2014 року №027882);

Від позивача: Петришин П.В. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від відповідача: Горуцький О.Я. - представник (довіреність в матеріалах справи).

Прокурору та сторонам роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтями 22 та 29 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Прокурор та представники сторін не наполягають на фіксуванні судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Горуцьке» до Гірської сільської ради про визнання недійсними укладених між Гірською сільською радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Горуцьке» Договорів про орендну плату за землі господарських дворів у межах населеного пункту с. Гірське від 31.01.2007 року №65, від 29.01.2008 року №1, від 27.01.2009 року №1, від 29.01.2010 року №29 та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.01.2015 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 10.02.2015 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку: позивач - 04.02.2015 року рекомендованою поштою №81625 0000985 2, відповідач - 04.02.2015 року рекомендованою поштою №81625 0000988 7 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених в відповідних ухвалах суду у справі.

Прокурор в судове засідання 31.03.2015 року з'явився.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позовних вимог заперечив.

Враховуючи достатність, належність і допустимість поданих позивачем доказів, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.

В ході розгляду справи встановлено.

Позивач: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Горуцьке» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРЮО та ФОП 03760964, знаходиться за адресою: 81625, Львівська область, миколаївський район, с. Гірське, що підтверджується долученим до матеріалів справи Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №365911 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Гірська сільська рада Миколаївського району Львівської області є юридичною особою, їй присвоєно код ЄДРЮО та ФОП 04373985, знаходиться за адресою: 81625, Львівська область, миколаївський район, с. Гірське, вул. Шевченка, буд. 15 (докази в матеріалах справи).

29.01.2015 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області із позовом до відповідача про визнання недійсними укладених між Гірською сільською радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Горуцьке» Договорів від 31.01.2007 року №65, від 29.01.2008 року №1, від 27.01.2009 року №1, від 29.01.2010 року №29. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 31.01.2007 року між сторонами укладено Договір оренди землі №65, за умовами якого Гірська сільська рада Миколаївського району Львівської області (надалі - відповідач, орендодавець) передала, а Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Горуцьке» (надалі - орендар, позивач) прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 92,03 га для вирощування сільськогосподарських культур, виробництва сільськогосподарської продукції та розміщення бази її обслуговування (з них 57,87 га ріллі, 12,68 га пасовищ та 21,48 га господарських дворів).

В подальшому, 29.01.2008 року між сторонами укладено Договір оренди землі №1, за умовами якого Гірська сільська рада Миколаївського району Львівської області (надалі - відповідач, орендодавець) передала, а Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Горуцьке» (надалі - орендар, позивач) прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 20,42 га для вирощування сільськогосподарських культур, виробництва сільськогосподарської продукції та розміщення бази її обслуговування (з них 10 га ріллі та 10,42 га господарських дворів).

Окрім того, 27.01.2009 року між сторонами укладено Договір оренди землі №26, за умовами якого Гірська сільська рада Миколаївського району Львівської області (надалі - відповідач, орендодавець) передала, а Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Горуцьке» (надалі - орендар, позивач) прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 12, 3692 га для вирощування сільськогосподарських культур, виробництва сільськогосподарської продукції та розміщення бази її обслуговування (з них 10 га ріллі та 2,3692 га господарських дворів).

Також, 29.01.2010 року між сторонами укладено Договір оренди землі №46, за умовами якого Гірська сільська рада Миколаївського району Львівської області (надалі - відповідач, орендодавець) передала, а Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Горуцьке» (надалі - орендар, позивач) прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 11, 6285 га для вирощування сільськогосподарських культур, виробництва сільськогосподарської продукції та розміщення бази її обслуговування (з них 10 га ріллі та 1, 6285 га господарських дворів).

Згідно пунктів 2.2. - 2.4. договору від 31.01.2007 року №65, від 29.01.2008 року №1, від 27.01.2009 року №26 та від 29.01.2010 року №46 термін їй дії встановлювався на один сільськогосподарський рік до закінчення осіннього збору урожаю. По закінченні терміну дії договору орендар має переважне право поновлення договору на новий термін. У випадку поновлення договору орендар повідомляє орендодавця про бажання пролонгації не пізніше, ніж за два місяці до закінчення терміну дії договору.

Вказані договори підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - сторін договору.

Листом від 05.07.2010 року позивач звертався до Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області із проханням про надання інформації щодо виготовлення генеральних планів забудови населеного пункту (села) в період з 1994 по 2000 роки.

Листом від 16.07.2010 року вих. №01-15/81 Відділ регіонального розвитку, містобудування та архітектури Миколаївської РДА повідомив позивача про те, що проектною документацією ТО «Львівархпроект» у 1997 році розроблено «Проект схеми генерального плану с. Гірське Миколаївського району Львівської області», яка у 1998 році отримала погодження районного архітектора, головного інженера-землевпорядника, голови комітету по охороні природи та навколишнього середовища, але не була затверджена відповідачем з підстав негативного висновку Миколаївської районної санітарно-епідеміологічної служби від 23.02.1998 року №17/01.

Постановою Миколаївського районного суду Львівської області від 18.11.2013 року у справі №447/2430/13-а за адміністративним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Горуцьке» до Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області, Миколаївської районної ради Львівської області про визнання недійсним рішення Миколаївської районної ради Львівської області від 14.09.2000 року №123 та рішення Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області від 23.06.2000 року №85 «Про затвердження проекту роздержавлення і приватизацію земель сільськогосподарського призначення Гірської сільської ради» адміністративний позов задоволено частково, скасовано рішення Гірської сільської ради Миколаївського району Львівської області від 23.06.2000 року №85 «Про затвердження проекту роздержавлення і приватизацію земель сільськогосподарського призначення Гірської сільської ради» в частині роздержавлення і приватизації господарського двору СГ ТзОВ «Горуцьке» в розмірі 23,6 га та скасовано пункт 1 рішення Миколаївської районної ради Львівської області від 14.09.2000 року №123 «Про затвердження проекту роздержавлення і приватизацію земель сільськогосподарського призначення Гірської сільської ради» в частині затвердження проекту роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарського призначення Гірської сільської ради, а саме земель СГ ТзОВ «Горуцьке».

З підстав наведеного позивач просить суд визнати недійсними укладені між Гірською сільською радою та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Горуцьке» Договори про орендну плату за землі господарських дворів у межах населеного пункту с. Гірське від 31.01.2007 року №65, від 29.01.2008 року №1, від 27.01.2009 року №1, від 29.01.2010 року №29.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів частини сьомої статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно пунктів а) та в) частини першої статті 12 ЗК України (у чинній на момент укладення договорів редакції) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Приписами частини першої статті 122 ЗК України встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частиною першою статті 124 ЗК України (у чинній на момент укладення договорів редакції) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Приписами статті 204 ГК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Окрім того, відповідно до абзаців 4-6 пункту 2.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Разом з тим, згідно частини першої статті 210 Цивільного кодексу України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Частиною третьою статті 640 Цивільного кодексу України (у чинній на момент укладення договір редакції) передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як встановлено судом, вбачається із матеріалів справи та підтверджується в судовому засіданні прокурором та представниками сторін, Договори оренди землі від 31.01.2007 року №65, від 29.01.2008 року №1, від 27.01.2009 року №1, від 29.01.2010 року №29 не пройшли державну реєстрацію у встановленому чинним законодавством України порядку.

Приписами частини першої статті 125 ЗК України (у чинній на момент укладення договорів редакції) передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно норм частин другої та третьої вказаної статті право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Окрім того, ухвалами від 30.01.2015 року, від 23.02.2015 року та від 11.03.2015 року суд зобов'язував сторони надати належні та допустимі докази державної реєстрації Договорів про орендну плату за землі господарських дворів у межах населеного пункту с. Гірське від 31.01.2007 року №65, від 29.01.2008 року №1, від 27.01.2009 року №1, від 29.01.2010 року №29 в ДП «Центр державного земельного кадастру» у встановленому чинним законодавством України порядку.

Також позивачем листом від 04.03.2015 року вх. №9376/15 повідомлено суд про те, що вищевказані договори не проходили державної реєстрації.

З підстав відсутності державної реєстрації оспорюваних договорів суд дійшов висновку про те, що в силу положень статті 210 Господарського кодексу України та статті 640 Цивільного кодексу України Договори оренди землі від 31.01.2007 року №65, від 29.01.2008 року №1, від 27.01.2009 року №1, від 29.01.2010 року №29 є неукладеними, а відтак, не можуть бути визнані судом недійсними.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заслухавши пояснення прокурора і представників сторін, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов не є документально та нормативно обґрунтованим, а тому в його задоволенні слід відмовити повністю.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у відповідності до статті 49 ГПК України та залишити сплачений Платіжним дорученням від 27.01.2015 року №23 судовий збір в розмірі 1 827 грн. 00 коп. за позивачем.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 21, 22, 29, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 77, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

31.03.2015 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано відповідно до статті 85 ГПК України 02.04.2015 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.