Рішення № 43382870, 26.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2015Справа №910/1779/15-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудсервіс ДВ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар"

про стягнення суми боргу у розмірі 116 093,58 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Рябчинський О.Ю. (дов.№б/н від 02.03.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фудсервіс ДВ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар" про стягнення суми боргу у розмірі 116 093,58 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2015 порушено провадження у справі №910/1779/15-г та призначено її до розгляду на 05.03.2015 року.

За наслідками судового засідання 05.03.2015 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 19.03.2015, у задоволення клопотання позивача та відповідача про відкладення розгляду справи, та враховуючи не з'явлення їх представників.

У зв'язку із неявкою відповідача судове засідання 19.03.2015 відкладено на 26.03.2015, про що судом винесено відповідну ухвалу, в якій також зазначено про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до розгляду іншої господарської справи.

У судовому засіданні 26.03.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги просив задовольнити, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Відповідач повторно не направив свого представника для участі у судовому засіданні,про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудсервіс ДВ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Леостар» (покупець) укладено Договір поставки товару №156 (далі договір), відповідно до якого позивач зобов'язувався поставити і передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язувався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах даного Договору.

Пунктом 1.1 договору № 156 визначено, що конкретний перелік Товарів (асортимент) , його кількість та вартість (ціна) вказується в додатках (Специфікаціях) до даного договору та/або накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Порядок оплати товару врегульовано розділом 2 договору № 156.

Так, відповідно до п. 2.6 договору, оплата за товар проводиться шляхом безготівкового переказу коштів на банківський рахунок постачальника у формі передплати, як то визначено у п. 2.5. договору №156.

Положеннями п.3.7. договору №156 сторони погодили, що моментом поставки вважається день передачі товару постачальником та приймання його покупцем на підставі акту прийому-здачі, або підписання товарно-транспортної накладної (видаткової накладної) тощо.

На виконання умов вказаного договору позивач здійснив поставку відповідачеві товару наступного найменування: харчові суміші та спеції для м'ясопереробної промисловості виробництва компанії «БК Джюліні» (Німеччина), закваски виробництва фірми «SACCO» (Італія), та інш.

Поставка вказаного товару здійснено згідно видаткових накладних: №РН-0002324 від 18.10.2013, №РН-0002331 від 21.10.2013, №РН-0002352 від 23.10.2013, №РН-0002373 від 25.10.2013, №РН-0002437 від 01.11.2013, №РН-0002508 від 12.11.2013, №РН-0002516 від 13.11.2013, №РН-0002680 від 04.12.2013, №РН-0002688 від 05.12.2013, №РН-0002737 від 11.12.2013, №РН-0002858 від 25.12.2013, №РН-0000054 від 14.01.2014, №РН-0000155 від 30.01.2014, №РН-0000198 від 04.02.2014, №РН-0000219 від 06.02.2014, №РН-0000266 від 13.02.2014, №РН-0000493 від 14.03.2014, №РН-0000548 від 21.03.2014, №РН-0000571 від 25.03.2014, №РН-0000597 від 28.03.2014, №РН-0000598 від 28.03.2014, №РН-0000671 від 04.04.2014, №РН-0000718 від 10.04.2014 року. Вказані видаткові накладні підписані, скріплені печатками обох сторін та долучені до матеріалів справи.

Поставлений, згідно вищевказаних видаткових накладних, товар відповідач оплатив частково у розмірі 142 822,84 грн. та залишок несплаченої суми становить 116 093,58 грн.

До матеріалів справи позивачем надано Акт звірки розрахунків між сторонами, з якого вбачається, що станом на 30.06.2014 за відповідачем рахується дебіторська заборгованість у розмірі 116 093,58 грн. вказаний акт звірки підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Так, оскільки станом на 20.01.2015 відповідачем у порушення договірних зобов'язань не здійснено повне погашення наявної суми заборгованості, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фудсервіс ДВ» звернувся із даним позовом до суду про стягнення на свою користь з відповідача 116 093,58 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі- ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як встановлено судом, 22.03.2013 між сторонами укладено договір №156 поставки товару, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Норми статті 265 Господарського кодексу України кореспондуються із положеннями статті 712 Цивільного кодексу України.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу товар, що підтверджується складеними та підписаними сторонами відповідними видатковими накладними.

Нормами статті 692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, не здійснив повну оплату отриманих товарів, яка станом на момент розгляду спору у суді, так і не погашена та становить 116 093,58 грн.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню повністю у розмірі 116 093,58 грн.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудсервіс ДВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар" про стягнення суми боргу у розмірі 116 093,58 грн. - задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Леостар» (04074, місто Київ, вулиця Мостицька, 16/2; ідентифікаційний код 38392423) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фудсервіс ДВ» (03680, місто Київ, вулиця Радищева, 12/16; ідентифікаційний код 34484625) 116 093 (сто шістнадцять тисяч дев'яносто три) гривні 58 копійок суму боргу та 2 321 (дві тисячі триста двадцять одну) гривню 87 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 26.03.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 31.03.2015 року

Суддя К.В. Полякова