Рішення № 43382833, 26.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2015Справа №910/2032/15-г

за позовом Фізичної особи-підприємця Коновал Юрій Ярославович

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар"

про стягнення грошових коштів у розмірі 67 741,79 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Головатенко Д.М. (дов.№б/н від 04.02.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець Коновал Юрій Ярославович звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар" про стягнення грошових коштів у розмірі 67 741,79 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2015 порушено провадження у справі №910/2032/15-г та призначено її до розгляду на 12.03.2015 року.

За наслідками судового засідання 12.03.2015 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 26.03.2015, у зв'язку із неявкою відповідача до судового засідання.

Під час судового засідання 26.03.2015 судом розглянуто клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, подане 19.03.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва, та відмовлено у його задоволенні з огляду на нижчеведене.

Положеннями статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

За змістом клопотання відповідача, останній просить зупинити провадження у справі № 910/2032/15-г до вирішення, на думку позивача, пов'язаною з нею справи №914/738/15, розгляд якої здійснюється Господарським судом Львівської області.

Так, із наданих до суду документів вбачається, що у межах справи №914/738//15 розглядаються позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар" до ФОП Коновал Юрій Ярославович про визнання договору недійсним.

Однак, суд вважає за необхідне зауважити, що подання позову про визнання договору недійсним не зумовлює зупинення провадження щодо стягнення грошових коштів за цим договором, у зв'язку із чим у суду відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача.

За приписами пункту 3.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин (п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

У судовому засіданні 26.03.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги просив задовольнити, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Відповідач повторно не направив свого представника для участі у судовому засіданні,про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.11.2013 між суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем Коновалом Юрієм Ярославіовичем (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Леостар» (покупець) укладений Договір поставки № 151113 (надалі-Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору ФОП Коновал Ю.Я. зобов'язувався поставити, а ТОВ «Леостар» прийняти й оплатити м'ясну продукцію (надалі - продукція) у кількості, асортименті, терміни і за ціною відповідно до умов Договору.

Положеннями п. 6.4. договору унормовано, що продукція вважається поставленою з моменту підписання повноважним представником покупця відповідних документів, що свідчать про реальне прийняття продукції.

Згідно з п.5.2. Договору, оплата покупцем за продукцію може передбачати як і передоплату, так і оплату по факту поставки або на умовах відтермінування платежу - у строк не більше 5 (п'яти) банківських днів з моменту поставки Товару.

У період з 18.07.2011 по 11.04.2013 на адресу Відповідача відвантажена та доставлена продукція згідно умов Договору на загальну суму 395 786,94 грн.

У свою чергу, відповідач не виконав своїх зобов'язань за Договором у частині повної та своєчасної оплати за поставлену продукцію і протягом періоду з 28.11.2013 по 09.01.2014 здійснив лише часткову оплату на загальну суму 338 433,94 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками про рух грошових коштів на рахунку позивача.

Так, як стверджує позивача, станом на 19.11.2014 покупцем не оплачені накладні № 145 від 19.05.2014 на суму 31 053, 00 грн. та № 163 від 16.06.2014 на суму 26 300,00 грн.

З метою досудового врегулювання даного господарського спору, позивачем на адресу відповідача направлено претензію №15 від 22.09.2014, в якій наполягав на виконанні грошового зобов'язання у розмірі 57 353,00 грн.

Оскільки станом на 29.01.2015 відповідачем у порушення договірних зобов'язань не здійснено повне погашення наявної суми заборгованості, ФОП Коновалов Ю.Я. звернувся із даним позовом до суду про стягнення на свою користь з відповідача 57 353, 00 грн., додатково нарахувавши 9 275,55 грн. та 1 113,24 грн. 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як встановлено судом, 15.11.2013 між сторонами укладено договір №151113 поставки товару, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Норми статті 265 Господарського кодексу України кореспондуються із положеннями статті 712 Цивільного кодексу України.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу товар, що підтверджується складеними та підписаними сторонами відповідними видатковими накладними.

Нормами статті 692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, не здійснив повну оплату отриманих товарів, яка станом на момент розгляду спору у суді, так і не погашена та становить 57 353,00 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.3. договору в разі порушення умов цього договору, щодо строків поставки та/або оплати, винна сторона сплачує другій стороні неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ діючої на момент виникнення такого порушення за кожен день протермінування від суми несплати.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд не погоджується щодо строків.

Так, як встановлено судом вище, сплатити суму основного боргу відповідач мав до 25.05.2014 за видатковою накладною № 145 та до 22.06.2014 за видатковою накладною №163, а тому прострочення виконання зобов'язання сталось з 26.05.2014 та з 23.06.2014 відповідно. Таким чином відповідні періоди нарахування пені становлять 26.05.2014-25.11.2014 та 23.06.2014-22.12.2014 року.

Отже, здійснивши перерахунок сум пені, суд визнає суму пені обґрунтованою у розмірі 7 004,48 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим у визначенні періоду нарахування, та здійснивши перерахунок за період фактичного прострочення здійснення платежів, встановив, що до стягнення з відповідача підлягають грошові кошти у розмірі 1 113,24 грн. - 3% річних.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, враховуючи, що відповідачем не спростовано доводів позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню частково, а саме 57 353,00 грн. - основного боргу, 7 004,48 грн. пені та 1 113,24 грн. трьох відсотків річних.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 22, 32-34, 43, 49, 68, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Фізична особа-підприємець Коновал Юрій Ярославович звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар" про стягнення грошових коштів у розмірі 67 741,79 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Леостар» (04074, місто Київ, вулиця Мостицька, 16/2; ідентифікаційний код 38392423) на користь Фізичної особи-підприємця Коновала Юрія Ярославовича (80362, Львівська область, Жовківський район, селище міського типу Куликів, вулиця Гагаріна, 5; ідентифікаційний код 2969811794) 57 353 (п'ятдесят сім тисяч триста п'ятдесят три) гривні 00 копійок - основного боргу, 7 004 (сім тисяч чотири) гривні 48 копійок пені, 1 113 (одну тисячу сто тринадцять) гривень 24 копійки три відсотки річних та 1 765 (одну тисячу сімсот шістдесят п'ять) гривень 75 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 26.03.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 31.03.2015 року

Суддя К.В. Полякова