Рішення № 43382803, 24.03.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2015Справа №910/3795/15-г

За позовом Прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави

в особі 1. Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації

2. Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації

до Фізичної особи-підприємця Руденко Георгія Орестовича

про розірвання договору, зобов'язання вчинити дії та стягнення 2 443,41 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача 1: не з'явились;

від позивача 2: Дмитренко В.А. (представник за довіреністю №20 від 02.02.215р.);

від відповідача: Руденко Г.О. (фізична особа-підприємець);

від прокуратури: Руденко В.А. (службове посвідчення №002668 від 05.09.2012р.).

Обставини справи:

Прокурор Солом'янського району м. Києва (надалі також - прокурор, прокуратура) звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації (надалі також - позивач-1), Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації (надалі також - позивач-2) до Фізичної особи-підприємця Руденко Георгія Орестовича (надалі також - відповідач) про стягнення 2443,41 грн., з яких основний борг - 2 212,28 грн., пеня - 89,77 грн., компенсація плати за землю - 141,36 грн., розірвання Договору оренди №419 від 13.03.2014р., зобов'язання повернути приміщення площею 18,2 кв.м. в м. Києві по вул. Монтажників, 44 та виселення відповідача з приміщення площею 18,2 кв.м. в м. Києві по вул. Монтажників, 44.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з травня по серпень 2014р. відповідачем не проводились розрахунки за користування нерухомим майном згідно Договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №419 від 13.03.2014р.

Відповідач надав письмові заперечення на позовну заяву, додавши до них копію квитанції №11434276 від 12.03.2015р. про сплату основного боргу, пені та компенсації плати за землю, у зв'язку з чим просив суд закрити провадження в цій частині.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, присвоєно справі №910/3795/15-г та призначено до розгляду на 17.03.2015р.

В судовому засіданні 17.03.2015р. розгляд справи було відкладено до 24.03.2015р.

В судове засідання 24.03.2015р. представник від сторони позивача-1 не з'явився.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 24 березня 2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями). (ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999р. у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наведене також узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012р. №7.

Судом встановлені наступні обставини.

16.07.2010р. між позивачем-2 (орендодавець за Договором) та відповідачем (орендар за Договором) було укладено Договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва №671/Б, який Додатковою угодою про внесення змін до Договору №671/Б від 16.07.2010р. про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва від 13.03.2014р. (надалі - Додаткова угода) викладено в новій редакції як Додаток до Додаткової угоди про внесення змін до Договору №671/Б від 16.07.2010р. про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва від 13.03.2014р.

Так п. 1 Додаткової угоди зазначено, що орендодавець за згодою орендаря передає, а Солом'янська районна в місті Києві державна адміністрація приймає на себе права та обов'язки орендодавця по Договору оренди від 16.07.2010р. №671/Б.

Комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації, яке є правонаступником Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної у місті Києві ради та було орендодавцем по договору оренди від 16.07.2010р. №671/Б за згодою орендаря в подальшому виступає балансоутримувачем.

Додатком до Додаткової угоди про внесення змін до Договору №671/Б від 16.07.2010р. про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва від 13.03.2014р. викладено в новій редакції Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, присвоєно йому №419 та датовано 13.03.2014р. (надалі - Договір/правочин, оспорюваний Договір/правочин)

Відповідно до п. 1.1. Договору позивач-2 (орендодавець) на підставі рішення постійної комісії Київради з питань власності від 24.12.2013р. №166, розпорядження Солом'янської райдержадміністрації від 03.03.2014р. №139 передає, а відповідач (орендар) приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, далі - об'єкт оренди, який знаходиться за адресою м. Київ, вул. Монтажників, 44, для розміщення суб'єкту господарювання що здійснює побутове обслуговування населення (ремонт взуття).

Об'єктом оренди є нежиле приміщення, загальною площею 18,2 кв.м., згідно з викопіюванням з поверхового плану , що складає невід'ємну частину цього Договору. (п. 2.1. Договору).

За користування об'єктом оренди відповідач сплачує позивачу-2 орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п. 21, таблиці 2 п. 22 Методики розрахунку орендної плати користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22 вересня 2011 року №34/6250, розрахунок якої оформлюється додатком та є невід'ємною частиною Договору (Додаток №3) та на дату підписання Договору в цілому становить 464,18 грн. за місяць. (п. 3.1. Договору).

Орендна плата сплачується відповідачем незалежно від наслідків господарської діяльності відповідача щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця. (п. 3.6. Договору).

Цей Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 13.03.2014р. до 12.03.2017р. (п. 9.1. Договору).

Актом приймання-передачі об'єкта оренди від 13.03.2014р. позивачем-2 передано, а відповідачем прийнято у орендне користування згідно з Договором нежиле приміщення, зазначене в Договорі.

Звернувшись до суду прокурор вказує, що з боку відповідача в період з травня по серпень 2014 року не було вчинено дій щодо виконання умов Договору, а саме, не сплачено орендні платежі, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми в розмірі 2 443,41 грн.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. (стаття 759 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України зазначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором або законом правові наслідки.

Як встановлено судом, після порушення провадження у даній справі відповідачем було здійснено оплату суми боргу в розмірі 2 443,41 грн., а саме суми основного боргу в розмірі 2 212,28 грн., суми пені в розмірі 89,77 грн. та суми компенсації плати за землю в розмірі 141,36 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією квитанції №11434276 від 12.03.2015р.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин провадження в справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми про стягнення суми в розмірі 2 443,41 грн. підлягає припиненню, з урахуванням того, що оплата заборгованості відповідачем здійснена після звернення прокурора до суду з даним позовом.

В обґрунтування підстав звернення до суду з даним позовом прокурор посилається на те, що відповідачем не проведена (здійснена) оплата сум орендних платежів та компенсації плати за землю згідно з умовами оспорюваного Договору.

Як встановлено судом та зазначено вище, відповідачем здійснено оплату боргу на суму 2 443,41 грн. в повному обсязі, що є умовою для відпадення обставин (причин) на підставі яких прокурор звернення до суду з позовними вимогами про розірвання Договору оренди №419 від 13.03.2014р., зобов'язання повернути приміщення площею 18,2 кв.м. в м. Києві по вул. Монтажників, 44 та виселення відповідача з приміщення площею 18,2 кв.м. в м. Києві по вул. Монтажників, 44.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Окрім того, статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Таким чином, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що прокурором не обґрунтовано правомірності підстав розірвання Договору оренди №419 від 13.03.2014р., зобов'язання Фізичної особи-підприємця Руденко Георгія Орестовича повернути приміщення площею 18,2 кв.м. в м. Києві по вул. Монтажників, 44 та виселення його з приміщення площею 18,2 кв.м. в м. Києві по вул. Монтажників, 44, а відтак позовні вимоги в справі №910/3795/15-г в цій частині є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають, а провадження в справі в частині вимог про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 2 443,41 грн. підлягає припиненню.

Також, з огляду на те, що спір в справі №910/3795/15-г виник внаслідок порушення відповідачем умов Договору, щодо проведення вчасних розрахунків, а також приймаючи до уваги, що відповідно до п. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» органи прокуратури при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді звільняться від сплати судового збору, то згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у розмірі 1 827,00 грн. (зважаючи на те, що заборгованість у сумі 2 443,41 грн. була сплачена відповідачем після подання позовної заяви до суду згідно відмітки канцелярії) покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір», Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі №910/3795/15-г в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Руденко Георгія Орестовича суми боргу у розмірі 2 443,41 грн. припинити.

2. В задоволенні позовних вимог про розірвання Договору оренди №419 від 13.03.2014р., зобов'язання Фізичної особи-підприємця Руденко Георгія Орестовича повернути Комунальному підприємству «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації приміщення площею 18,2 кв.м. в м. Києві по вул. Монтажників, 44 та виселення Фізичної особи-підприємця Руденко Георгія Орестовича з приміщення площею 18,2 кв.м. в м. Києві по вул. Монтажників, 44, відмовити.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Руденко Георгія Орестовича (ідентифікаційний номер 2208500311, адреса: 02222, м. Київ, вул. Драйзера, 30а, квартира 255) в доход Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 37993783, р/р 31215206783001, одержувач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код платежу 22030001) суму судового збору в розмірі 1 827,00 грн. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок).

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.03.2015р.

Суддя С.М. Морозов