Ухвала суду № 43382468, 25.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.03.2015р. м. Київ К/800/2636/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.04.2010 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 р.

у справі № 2а-502/10/1770 (№ 27813/10/9104)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Азеркорпу-Аутобан»

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Азеркорпу-Аутобан» (далі - позивач, ТОВ «Азеркорпу-Аутобан») звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі - відповідач, ДПІ у м. Рівне), в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.08.2009 р. № 0000322344/0/23-318.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.04.2010 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 р., позов задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне від 25.08.2009 р. № 0000322344/0/23-318; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.04.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечення на касаційну скаргу не надав, в судове засідання 25.03.2015 р. не з'явився.

Відповідач в судове засідання 25.03.2015 р. не з'явився.

Враховуючи неявку в судове засідання представників сторін, справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 25.06.2009 р. по 06.08.2009 р. посадовими особами ДПІ у м. Рівне була проведена планова виїзна перевірка Представництва ТОВ «Азеркорпу-Аутобан» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.07.2008 р. по 31.03.2009 р., валютного та іншого законодавства за період з 21.07.2008 р. по 31.03.2009 р., за результатами якої складено акт від 13.08.2009 р. № 1050/22-500/26607596 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 244 778 грн. за грудень 2008 р. та в сумі 559 134 грн. за березень 2009 р.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 25.08.2009 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000322344/0/23-318, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1 205 868 грн., з яких 803 912 грн. - за основним платежем та 401 956 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з акту перевірки від 13.08.2009 р. № 1050/22-500/26607596 підставою для нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували твердження перевіряючих про неправомірне формування позивачем податкового кредиту внаслідок включення до податкового кредиту у відповідних періодах податку на додану вартість сплаченого митним органам при тимчасовому ввезені, без придбання основних засобів.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.

З матеріалів справи слідує, що в період з вересня 2008 року до березня 2009 року Представництвом ТОВ «Азеркорпу-Аутобан», відповідно до договорів оренди та безоплатної поставки, було здійснено імпорт на територію України техніки та обладнання та сплачено податок на додану вартість на загальну суму 18 914 985 грн., що підтверджується відповідними вантажними митними деклараціями із зазначенням сплачених сум податку на додану вартість.

Податковий орган не заперечує факту ввезення і отримання позивачем техніки і обладнання, використання її у господарській діяльності, факту митного оформлення та сплати податку на додану вартість у вказаній сумі при митному оформленні товарів.

Відповідно до підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту. З метою оподаткування до імпорту також прирівнюється: ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.7 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Таким чином, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, з метою оподаткування податком на додану вартість, ввезення товарів з-за меж митного кордону України на підставі договорів оренди, лізингу, безоплатної поставки прирівнюється до імпорту, а суми податку на додану вартість, сплачені при такому імпорті, включаються до складу податкового кредиту звітного періоду за умови їх підтвердження вантажно-митними деклараціями та подальшого використання цих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 7.5.2 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» для операцій з імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для нарахування позивачу спірних податкових зобов'язань.

Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 25.08.2009 р. № 0000322344/0/23-318, вимоги щодо скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення були задоволені обґрунтовано.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.04.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 р. у справі № 2а-502/10/1770 (№ 27813/10/9104) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко