Ухвала суду № 43382392, 18.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2015 року м. Київ К/800/63180/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013

у справі № 826/11857/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міра-Електронікс»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі

Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013, позовні вимоги ТОВ «Міра-Електронікс» задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - ДПІ в Оболонському районі) від 15.07.2013 №0005702260 та № 0005712260.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентом.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013 і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Міра-Електронікс» у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що ним належним чином підтверджено реальність здійснених господарських операцій, доводи податкового органу є безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ в Оболонському районі проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Міра-Електронікс» з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додатку вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Асті Трейд» та ПП «Ново-Ком» за період з 01.01.2011 по 31.12.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, ст.626, ст. 629, ст. 655, ст. 662, ст. 656, ст. 658, ст. 664, ст. 203, п.1 ст. 215, п.2 ст. 215, ст. 228, ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 1023184,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки №17/22-6/37859578 від 07.06.2013 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 15.07.2013: №0005702260, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 1023184,00, за штрафними (фінансовими) санкціями - на 475645,00 грн.; № 0005712260, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 77151,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Ново-Ком», як постачальником, укладено договір поставки №0103-4 від 01.03.2011. Також, між позивачем, як покупцем, та ТОВ "АСІТІ ТРЕЙД", як постачальником, укладено договір поставки №0410-01 від 04.10.2011. На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, довіреності на отримання матеріальних цінностей, докази оплати.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як на підставу відсутності реального виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем з контрагентами договорами, податковий орган посилається на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 01.03.2013 №617/22-90/37318569 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АСІТІ ТРЕЙД» з контрагентами, з якими платником податків задекларовані взаємовідносини за період з 01.11.2011 по 31.01.2012», відповідно до висновків якого, правочини укладені ТОВ «АСІТІ ТРЕЙД» без мети настання реальних наслідків і є нікчемними в силу закону.

Проте, такі доводи касаційної скарги колегією суддів до уваги не беруться, оскільки зазначений акт лише фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки та не може давати оцінку господарським операціям підприємств.

Також, колегія суддів не погоджується з доводами податкового органу про відсутність транспортних засобів у ПП «Ново-Ком» як підставу для висновку про безтоварність укладеного правочину, оскільки відсутність власних транспортних засобів у підприємства не позбавляє його можливості використовувати для перевезення придбаного товару транспортні засоби інших суб'єктів господарювання.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 у справі № 826/11857/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна